«Українець із правого берега Дніпра»

Сьогодні українсько-польські відносини переживають своєрідне випробування на міцність, спричинене низкою історичних обставин. Вони завжди були складними, та водночас у них є чимало прикладів споравжньої дружби — на позитивному досвіді минулого нині й варто наголошувати.

Понад180 років тому народився видатний польський революційний діяч, син української землі, щирий друг Тараса Шевченка Зигмунд Сераковський, і ця дата залишилася непоміченою. Хоча його життя могло б стати переконливим прикладом польсько-українського братерства, скріпленого кров’ю в боротьбі «за нашу і вашу свободу», яскравим епізодом, яких у нашій історії не так уже й багато, щоб ними нехтувати. «Українцем із правого берега Дніпра» називав себе Зигмунд Сераковський, «натхненним Сигізмундом» називав його Тарас Шевченко, котрий разом із ним «карався, мучився, але не каявся» в Оренбурзькому корпусі.

Народився Зигмунд Сераковський 30 травня 1826 року в селі Лісовому на Волині, нині Ківерцівського району, в сім’ї дрібнопомісного польського шляхтича. Виростав без батька — Ігнатій Сераковський загинув під час польського повстання 1831 року. Закінчивши 1843 року Житомирську гімназію, Зигмунд Сераковський вступає до Петербурзького університету і тут поринає в революційну діяльність. 21 квітня 1848-го його заарештували в Почаєві під час спроби перейти кордон, а потім без суду і слідства за особистою вказівкою царя Миколи І доправили до Оренбурзького корпусу, де вже майже рік служив Тарас Шевченко. Зберігся лист Тараса Шевченка, датований 6 квітня 1855 року, уривок із якого варто навести: «Мій милий, добрий Зигмунд, дякую тобі за твоє ласкаве українське сердечне слово, тисячу разів дякую тобі». Як бачимо, Сераковський писав і розмовляв українською мовою. Зберігся тільки один лист Шевченка до Сераковського і два Сераковського до Шевченка.

Здобувши офіцерське звання, Сераковський 1857 року вступив до Академії Генерального штабу в Петербурзі, по закінченні якої 1859 року служив у військовому міністерстві. Тут він послідовно боровся за реформування армії, полегшення солдатської долі, заборону тілесних покарань, загальну демократизацію в збройних силах Російської імперії. 1857 року Зигмунд Сераковський разом з Ярославом Домбровським створив у Петербурзі підпільний революційний гурток, який мав зв’язки з польськими та українськими революціонерами. Цей гурток швидко переріс у потужну підпільну організацію з розгалуженими зв’язками — її поповнили найкращі представники тогочасних демократичних сил, передусім з офіцерства, зокрема Андрій Потебня.

У Петербурзі Зигмунд Сераковський 26 березня 1858 року особисто познайомився з Тарасом Шевченком, який повернувся до столиці із заслання. Вони, які до того лише листувалися, дуже подружилися. Сераковський багато друкувався в тогочасній пресі, зокрема в «Морском зборнике». «Военном обозрении», «Современнике». Його доповідь на Міжнародному статистичному конгресі в Лондоні 1860 року мала великий успіх, до його думки поблажливо-прихильно дослухався навіть цар. У Лондоні Сераковський нарешті зустрівся з Олександром Герценом та Миколою Огарьовим — видавцями революційних «Колокола» і «Полярной звезды»; налагодив з ними тісне спвробітництво.

Здавалося б, помилки молодості забуті й прощені, попереду — блискуча кар’єра. Але Сераковський передусім був польським патріотом, тож коли в Польщі почало визрівати антицарське повстання, активну участь у якому взяло багато військовослужбовців російської армії, Зигмунд став одним із очільников революційного руху. До цього він пропонував царському урядові перетворити Російську імперію на федерацію з вирішенням національного питання за зразком Швейцарії, узаконивши на державному рівні українську, польську, білоруську і литовську мови. Сераковський також запропонував конкретну програму для земель, заселених українцями й поляками, а саме на губернських та повітових зборах і з’їздах кожен мав право говорити польською або українською мовою.Усі службовці мусять знати ці дві мови. У цивільних справах суд ведеться мовою, якою подано позов; у кримінальних справах   — якою вільніше розмовляє підсудний, у школах навчати тією мовою, якою розмовляє більшість учнів. Звісно, що царизм відкинув ці пропозиції.

Незадовго до польського постання 1863 року Зигмунд Сераковський дуже зблизився з багатьма його майбутніми героями — членами підпільної організації офіцерів у Польщі, особливо з Ярославом Домбровським та Андрієм Потебнею: з останнім приятелював ще із часів навчання в Петербурзі. Про кожного з них варто розповісти окремо.

Коли в січні 1863 року Польща піднялася супроти царської Росії, Зигмунд Сераковський очолив цей рух у Литві, й постанці під його командуванням здобули низку перемог над царськими військами. У своїй повстанській армії Зигмунд Сераковський запровадив двомовність — накази, всі команди видавалися польською та литовською мовами. І хтозна, як закінчилося б це повстання, якби тяжкопораненого Сераковського не захопили в полон царські карателі. Йому пропонували від імені царя не лише життя, а й військове звання, але ціною зради. Він відмовився. Його повісили за вироком військово-польового суду 27 червня 1863-го у Вільнюсі.

Напередодні страти він сказав своїй дружині Аполінарії: «Учора я підписав собі смертний вирок словами: «Нічого не знаю, а якби й знав, не скажу вам». Уночі на аркуші, який вирвав із Біблії, він написав дружині: «Анелі моя люба! Дізнався, що жити й бути вільним можу за однієї умови: видачі людей, очільників руху. Я відмовився. Дали мені зрозуміти, що підписав собі смертний вирок. Якщо судилося вмерти, помру чистим і незаплямованим. Скажи мені, Анелі, хіба міг я вчинити інакше?» Останніми словами Зигмунда Сераковського вранці 27 червня 1863-го, мовленими вже на ешафоті, були: «Своєю смертю протестую перед Європою та всім світом проти варварського беззаконня...» Ці слова урвав кат — він так і не встиг закінчити.