Великий дороговказ для Русі

Головний редактор газети «День» Лариса Івшина у передмові до книжки «Сила м’якого знака» (2015) пише: «Так само, як УПА свого часу була армією без держави, так і українська історія сьогодні — без держави, позбавлена механізмів державного захисту» (с. 6.). Хоча «ідентичність приховує в собі значно більший енергетичний ресурс. Саме історія є найпотужнішим джерелом української ідентичності» (с. 6). Загалом ця книжка — підручник із національної ідентичності не тільки для чиновників, а й кожного громадянина, зокрема студентів, того покоління, котре завтра зводитиме нову будівлю на фундаменті Ярослава Мудрого. Ця історична ідентичність проявляється по-різному в різні епохи. Виразниками її проявів виступають переважно особистості, ті, які творять історію. Таким був і залишається Ярослав Мудрий, актуалізація спадщини якого і питання про те, коли і в який спосіб він заклав свій державний і духовний фундаменти, залишаються відкритими.

Про спадщину Ярослава блискуче говорить перша декларація державної християнської Русі «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. Дата написання твору є дискусійною, про що скажемо пізніше. Тут знову прикличемо у свідки літописця. Автори і редактори «Повісті минулих літ», очевидно, були знайомі з текстом Іларіонової проповіді, тож не могли оминути факту її написання. Тим паче, що окремі уривки літопису тісно перегукуються з проповіддю, що дало підстави деяким дослідникам говорити про Никона як автора обох творів. «Слово про Закон і Благодать» засвідчило не тільки утвердження державної Русі, а й її високий духовний і книжний рівень. Статус Києва як центру такої Русі фіксується у літописі під 1037 роком, де говориться, що «заклав Ярослав город великий Київ, цей город має Золоті ворота. Заклав і церкву митрополичу на честь святої Софії, премудрості Божої». Далі йде панегірик князеві як книжній людині та слово похвальне книзі як путівнику на життєвому шляху. Саме таким дороговказом для Русі й русичів стало «Слово про Закон і Благодать». Тож допускаємо, що проповідь-декларація була написана саме 1037 року. Оскільки багато літописних заміток склали сучасники, то очевидним є те, що стаття виникла під впливом твору Іларіона.

Сказано під цим роком і про любов князя Ярослава до книжок. Він «багато переписував їх і зібрав у церкві святої Софії, яку сам створив». Крім того, саме 1037 рік є найбільш очевидною датою освячення Святої Софії. У будь-якому разі вважаємо, що дати написання «Слова про Закон і Благодать» й освячення Храму Премудрості тісно між собою пов’язані. Як бачимо, тут згадується Софія і як центр зібрання книг. Літописець не міг писати так про щойно закладений храм, а називав його місцем уже обжитим книгами і мудрістю — місцем великої духовної сили. І виросла Софія там, де колись руські війська перемогли печенігів і ті зникли як історичний феномен. С. Кримський наголошує, що офіційною датою заснування Софії є 1037 рік, але це «швидше за все, дата освячення храму» (Ефект високого неба // Сила м’якого знака. — К., 2015. — С. 28). Великий філософ дуже точно визначив суть проблеми датування, закладення й освячення храму. Адже у Софії є фрески і з 1018 року. Припускаємо, що Ярослав заклав Софію 1017 року — саме того року, коли сів на великий київський стіл. Як колись матеріалізацією влади Володимира стала Десятинна церква, так Ярослава — Софія. Володимир заклав Десятинну церкву 988 року, у рік хрещення ним Русі (після Аскольдового), це був початок нової християнської доби. Ярослав не міг не продовжити батькову традицію. Він у рік свого сходження на київський стіл заклав Софію, ознаменувавши цим початок своєї епохи.

Тепер до дати 1037 рік як часу освячення Софії та написання «Слова про Закон і Благодать» прив’язується ще одна дата — 20-річчя Ярославового правління в Києві. Саме у 20-ту річницю свого сходження на великий київський стіл Ярослав освятив Софію — на цій урочистій церемонії майбутній митрополит Іларіон прочитав своє «Слово про Закон і Благодать». Безперечно, що така проповідь-декларація могла бути написана до якогось моменту. І таким став рік 1037-й.

Епоха Ярослава Мудрого стала золотим віком в історії Києворуської держави. Це був злет політичних й економічних основ, міжнародної політики і дипломатії, централізації колосальних обширів Русі, церкви, книжності, духовності, нової християнської особистості. Кожен здобуток держави Ярослава Мудрого — на часі. Початок його княжіння й утвердження при владі (1019)  перегукуються з сучасною Україною. І доба великого державника очікує на нове прочитання у 2017— 2019 рр.

ІЛАРІОН — ХТО ТИ?

Ким же був той, хто написав твір, який заявив про Русь не тільки у себе, а й у тогочасній просвіченій християнській Європі? Відомо, що спочатку Іларіон був пресвітером церкви Святих Апостолів у селі Берестові. Цю маленьку церкву на околиці тогочасного Києва відвідував Ярослав Мудрий. Очевидно, що Іларіон був його духівником. А ще недалеко від Берестового над Дніпром Іларіон викопав собі маленьку печерку, де згодом оселився засновник Києво-Печерського монастиря Антоній. Чому великий князь обрав саме Іларіона у свої сподвижники? Існує легенда, що Іларіон був позашлюбним сином Володимира Великого, тобто кровним братом князя. Проте найбільш очевидним є те, що Ярослава в Іларіонові приваблював розум. Іларіон належав до тих людей, які були зібрані князем для здійснення перекладів і переписування книг при Софійському соборі. Історик Надія Нікітенко наголошує, що Іларіон був сучасником не лише Антонія, а ще й князя Володимира: «Ніщо не заважає припустити, що Іларіон — сучасник Володимира, якого він називає «каган наш», був із тих дітей «нарочитої чаді», яких князь одразу ж після хрещення Русі віддав на «ученіє книжне». На думку німецького церковного історика Герхарда Подскальськи, Іларіон навчався у Візантії, зокрема на Афоні чи у Константинополі. У будь-якому разі Іларіон мав блискучу освіту і глибокий розум. Тож і зміг стати головним речником політики великого київського князя Ярослава Мудрого, його порадником і однодумцем. Ярослав започаткував формування Софійського гуртка книжників, першим і головним представником якого був Іларіон. 1048 р. він очолював руське посольство у Францію, яке вело переговори про сватання французького короля до дочки Ярослава Мудрого Анни. Місія була успішною, і 1051 р. Анна стала дружиною французького монарха.

І цього ж, 1051, року Ярослав Мудрий уперше в історії Русі поставив на посаду митрополита русина за походженням — Іларіона. Певно, вже на цей час Іларіон мав абсолютну довіру князя. Літописець називає його «муж благ, книжен и постник». З приводу того, що поставлення Іларіона було здійснено інакше, ніж усіх інших митрополитів, тобто незаконно, без згоди константинопольського патріарха, свідчень немає. Натомість є відомості про те, що Ярослав відразу після весілля Анни попросив своїх зятя і свата у Франції звернутися до візантійського імператора Костянтина ІХ, аби той посприяв призначенню на посаду митрополита саме русина Іларіона. Законність обрання Іларіона літописець засвідчив своїми словами, що сам «Бог князю вложи в серце» поставити його митрополитом. Даних про діяльність Іларіона як митрополита дуже мало. Відомо, що він освятив храм святого Георгія, збудований у Києві Ярославом Мудрим. Разом із Ярославом вони здійснили певну реформу візантійського канонічного права, уклали перший збірник законів «Правда Руська».

1054 р. помер Ярослав Мудрий. Найбільш імовірним є те, що Іларіон після смерті Ярослава залишив Київ, а незабаром повернувся і жив під іменем Никона у Києво-Печерському монастирі. «Степенна книга» ХV ст. називає Іларіона «святим», але документальних свідчень про це не збереглося.

«СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ»: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР РУСІ

Фактично у проповіді-декларації Іларіона подано головний політичний вектор Русі — Європа. Не Візантія, не Рим, а Європа загалом, в якій Русь є незалежною і самодостатньою. Хоч на той час  християнство було ще єдиним, але тенденції до розколу через боротьбу Константинополя і Риму вже були чіткими. Залишалося лише 17 років до офіційного розколу. Безперечно, Русі був ближчий православний тип християнства, адже прийняли ми його через Болгарію з Візантії. Проте тут наявний і тип західноєвропейського мислення. По суті, Іларіон мислить у контексті єдиної універсальної християнської доктрини. Він осмислив на прикладі руської історії увесь світовий історичний цивілізаційний  розвиток. Історія людства була репрезентована руським книжником у подіях його держави, у тому, як тут змінювалася віра. Це звеличення Вітчизни, яка увійшла у коло європейських народів як рівноправний член. Фактично своїм твором Іларіон розвинув ідею про Русь як християнську автократичну державу, яка заснована на єдності духовної та світської влади.

На нашу думку, твір Іларіона був написаний 1037 р., до призначення його на посаду митрополита. Творилося «Слово про Закон і Благодать» з нагоди освячення Софійського собору і було виголошено під час цієї урочистої, державного значення акції. Головним для Іларіона є пошук відповіді на глобальне питання: яку роль має виконати Русь в історії християнської цивілізації? Для духовного розвитку держави мало вирішальне значення розуміння Іларіоном свободи волі, що було протилежним античному (язичницькому) культу «сильної особистості». «Нова людина» Іларіона була вільною у виборі шляху, який міг вести і до спасіння, і до падіння. Так уперше було поставлено проблему вибору. Людина могла вибрати як поклик Благодаті до праведності, так і сатанинський поклик до спокуси. Під Благодаттю, таким чином, виступає Божественна сила, що вказує шлях до добра. Людина вільна як у виборі шляху, так і у відповідальності. Прикладом такого вільного вибору є князь Володимир, який охрестив Русь, спонуканий голосом Всевишнього та «добрим смислом і добрим умом». Морально зумовлена свобода волі та єдність усіх племен і націй — це стимул до виходу з рабства Закону до Істини. У філософії античного мислителя Платона гармонію творили Розум, Мужність і Розсудливість, а в Іларіона її складають Благодать, Свобода волі та Совість. Це був вражаючий крок уперед, прорив у філософській думці середньовічної Європи, який здійснив руський мислитель Іларіон.

2017 року виповнюється 980 років від часу написання «Слова про Закон і Благодать» — від моменту вибору Україною-Руссю європейського вектора і офіційного його проголошення у державному документі.