Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Визвольні процеси в Англії та Україні XVII ст.-2

Олівер Кромвель і Богдан Хмельницький
9 серпня, 2019 - 13:20

Продовження. Початок читайте «День», № 137-138

Козацтво намагалось уникати будь-якої залежності від інститутів примусу чужої держави, підпорядкування старостам, відбування різних повинностей; воно створювало власну корпоративну організацію та юрисдикцію, що виходили за межі польської державної системи. Це вело до усвідомлення козацтвом своїх специфічних станових інтересів, а водночас і до активнішої участі в суспільно-політичному житті України.

Соціально-економічна еволюція козацтва, яке розгортає стабільну економічну діяльність (до того ж на ранньокапіталістичних засадах), увійшла в суперечність насамперед із магнатським землеволодінням і стала джерелом гострих соціальних і національних конфліктів. Але якщо традиційна шляхетська аристократія, вже суттєво розкладена і деморалізована, не виходила за межі легальної опозиційної діяльності, то козацтво захищало свої інтереси шляхом збройного опору польському режимові.

На зламі століть козацтво цілком сформувалось як окремий стан, що не вкладався в польську олігархічно-магнатську державну систему і почав усвідомлювати своє призначення в національно-визвольній боротьбі українського народу. Соціальна еволюція козацтва перетворила його на стан, який виявився носієм нових буржуазних відносин і якому були притаманні риси, що виходили за вузькі межі феодального корпоративізму. У цьому контексті козацтво має чимало спільних рис з англійським джентрі. Джентрі — нове англійське дворянство — має такі ж хронологічні межі формування (XVI — XVII ст.), що й козацтво. Воно стало важливим фактором буржуазного розвитку в англійському суспільстві. Обом станам, на відміну від кастової замкнутості доби феодалізму, притаманний широкий універсалізм — поєднання військової і господарської діяльності, активна участь у політичному і культурно-національному житті. Війна з Іспанією та морські експедиції відкрили широкий простір рухливим і войовничим елементам у середовищі джентрі. Аналогічну заповзятливість виявило козацтво, чиї морські походи отримали широкий резонанс у Європі. Якщо майже скрізь дворянство-шляхта вважала недостойним рицарського стану займатись економічною діяльністю, то джентрі охоче господарювали, використовуючи найманих робітників, розводили отари овець, заводили фермерські господарства. Такий самий фермерський характер мало козацьке господарство, особливо заможне, яке не знало кріпосництва. І англійська буржуазна революція, і Хмельниччина завершили еволюцію власності, перетворивши і джентрі, і козацтво на носіїв нового типу приватної власності — буржуазної. Притаманною обом станам була відкритість для інших соціальних категорій. Кожний фрігольдер (вільний земельний власник), який досягав майнового цензу в 20 фунтів прибутку, міг перейти у стан джентрі. Що ж до козацтва, то вільний доступ у його середовище був принциповою засадою його існування. Після утворення козацької держави перехід із посполитого стану в козацтво залежав лише від здатності людини придбати відповідне спорядження для несення військової служби.

ЗНАМЕНИТИЙ ОЛІВЕР КРОМВЕЛЬ РЕАЛЬНО БУВ СОЮЗНИКОМ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЩО ПІДТВЕРДЖУЄТЬСЯ І ФАКТОМ ЛИСТУВАННЯ МІЖ НИМИ

Для англійського суспільства поняття «джентльмен» з часом виходить за межі свого первісного соціального значення і стає терміном, який визначає високий морально-етичний статус повсякденної поведінки індивідуума. Вже в офіційних документах часів Єлизавети І трапляються «джентльмени за репутацією», шляхетність яких не спирається на родовитість, посаду чи службове надання. Таким самим джентльменом для українського загалу стає козак, який своєю діяльністю підноситься над шляхтичем чи магнатом і стає еталоном соціальної поведінки, носієм усіх реальних чи позірних чеснот в уявленні посполитої більшості. І джентрі, і козацтво переймають державотворчі функції у представників давньої феодальної еліти. В Україні це стало особливо помітним на початку XVII ст., коли козацтво включилось у національно-визвольну боротьбу українського народу, ставши її провідником і активним учасником. У Англії вже у XVI ст. представники джентрі заповнили палату громад, сформувавши опозицію старій феодальній традиції. У руках джентрі були посади шерифів, суддів, муніципалів тощо. Саме з середовища джентрі вийшли головні лідери англійської революції — Дж. Гемпден, Дж. Пім і О. Кромвель. Козацтво висунуло зі свого середовища П. Сагайдачного та Б. Хмельницького, які очолили процес державотворення і збройну боротьбу українського народу за своє визволення. У своєму дальшому розвитку обидва стани зазнали схожої еволюції. Верхівка джентрі перетворилася на лордів, проте значна частина цієї верстви залишилася «сквайрами» — дрібними земельними власниками у провінції. Соціальна диференціація козацтва мала наслідком перетворення козацької старшини на великих землевласників, що якийсь час відігравали роль національної еліти, а згодом злилися з російською земельною аристократією; з іншого боку, основна маса козацтва прагнула зберегти свій статус середніх і дрібних землевласників.

Таким чином, за багатьма параметрами, козацтво виявляло себе як новий клас «войовників-продуцентів», розвиток і діяльність якого стояли в одному контексті з тими глибинними економічними, соціальними і політичними процесами, що мали місце в Європі. Саме козацтво значною мірою вплинуло на всі аспекти життя українського суспільства і, зокрема, на руйнування феодальної системи і формування капіталістичного укладу, що було згодом перервано російським царизмом. Соціально-економічна еволюція козацтва отримала неабияке прискорення в добу  Хмельниччини. Воно стало найвпливовішою в українському суспільстві верствою, і цілком логічним виявилося її прагнення підпорядкувати своїм інтересам інтереси інших станів, в тому числі й української шляхти — традиційного носія ідеї української державності.

Як поняття нового дворянства — джентрі — в Англії стало синонімом англійської державності, так і в Україні таким національно-державним поняттям стало козацтво. Невипадково численні обсерватори суспільного життя в Європі ХVІІ ст. проводили паралель між Англійською революцією 1648 р. і Хмельниччиною.

Весь попередній зміст українського руху і його дальший розвиток свідчить, що його правомірно розглядати як складову процесу соціальної і визвольної боротьби, що охопила в цей період низку європейських країн. Так, у 1640 р. розпочалася революція в Англії; в цьому ж році спалахнули всенародні повстання: португальців проти іспанських поневолювачів і «війна женців» у Каталонії за збереження автономії. В 1647 р. розгорнулась антиіспанська боротьба у Південній Італії та Сицилії, в ході якої Неаполь проголошено республікою. Високою була соціально-політична напруга у Данії; визрівали Фронда у Франції та масові селянські повстання в Австрії, Швеції, Швейцарії тощо, їх головна причина полягала в тому, що середньовічна цивілізація все більше втягувалася в період кризи, яка супроводжувалася зародженням і розвитком нової цивілізації.

Революція в Україні спалахнула в лютому 1648 р. Врешті-решт вона спрямовувалася на розв’язання таких основних завдань: знищити панування Польщі; створити в етнічних межах України соборну державу і відстояти її незалежність; ліквідувати феодальну власність на землю, фільварково-панщинну систему господарства, кріпацтво й утвердити в сфері аграрних відносин козацький фермерський тип господарства. Звертає увагу на себе той факт, що грандіозний розмах національно-визвольної і соціальної боротьби в Україні у 1648 р. збігся у часі з початком Другої громадянської війни в Англії, що завершилася стратою у 1649 р. короля Карла Стюарта; спалахом антиабсолютистського руху (Фронди) у Франції; повстанням міщан і селян у Австрії, Білорусії тощо. Польський підканцлер Гієронім Радзейовський говорив своєму співбесіднику французові: «Ми бачили Данію й Англію на один крок від загибелі, потім зараза перекинулася до Франції, і ваші заворушення ще не були заспокоєні, як вони вже перекинулися до Польщі». Шведський уповноважений посол на Вестфальському конгресі (осінь 1648 р.) Сальвіус повідомляв урядові: «Видається якимось великим дивом, що в усьому світі чути про повстання народу проти правителів, як-от у Франції, Англії, Німеччині, Польщі, Московії, Туреччині, Великій Татарії, Китаї».

Поза сумнівом, у середині XVII ст. на європейському континенті відбувалися дві найвизначніші суспільно-політичні події революційного характеру: Англійська й Українська революції.

І Англійська революція на Заході, й національно-визвольна війна 1648 — 1657 рр. мали спільний, виразно антифеодальний характер. Причому ця їх спільність значною мірою визначалася надзвичайною схожістю соціальних і політичних інтересів двох керівних соціальних верств — англійських джентрі та українського козацтва, про що вже йшлося вище. І Англійська буржуазна революція, і Хмельниччина утверджували зміну форм власності, перетворивши і джентрі, й козацтво на носіїв нового типу приватної власності — буржуазної. Разом із тим обидві верстви перейняли державотворчі функції від представників попередньої феодальної еліти, намагаючись, проте, залучити їх до участі у формуванні нових державних інститутів.

Закономірним є те, що в середині ХVII ст. найбільш прихильне ставлення Визвольна війна українського народу знаходила в Англії, охопленій буржуазною революцією, яка відбувалася під релігійними антикатолицькими гаслами. Свого прямого ворога Англійська революція вбачала в європейській контрреформації, і тому боротьба українського народу проти шляхетської Польщі й католицької експансії сприймалася в революційній Англії як боротьба проти спільного ворога, «латинників» і «папістів». На це вказує висвітлення подій в Україні в тогочасній англійській пресі, зокрема в газеті «Модеріт», де активно співробітничали Джон Лільберн, Уолвін, Овертон та інші відомі левеллери, і ця газета фактично виступала органом їхньої партії. Про це ж свідчить і відоме послання до Хмельницького, яке в 1649 р. надійшло з Англії і було зафіксовано краківським міщанином М.Голинським в його рукописній книжці, де зібрані різні відомості й документи про перший етап «козацької війни».

На жаль, зберігся тільки початок цього дуже цікавого документа: «Титул від англійців, даний Хмельницькому: Богдан Хмельницький, божою милостю генералісимус війська і стародавньої грецької релігії та церкви, володар усіх запорозьких козаків, страх і винищувач польської шляхти, завойовник фортець, викорінювач римських священників, переслідувач язичників, антихриста й їудеїв...» Автором цього послання до Хмельницького був Кромвель.

Як про встановлений факт можна сказати про те, що лорд-протектор Кромвель уважно стежив за визвольною війною в Україні, вбачаючи в ній ділянку всеєвропейського антикатолицького фронту, який фактично очолила Англія. В 1656 р. він направив до Бранденбурга генерала Джефсона, на якого було покладено, поряд з іншими, завдання — за допомогою цієї сусідньої з Польщею протестантської держави налагодити зв’язок із Хмельницьким. У цей час Кромвель виношував плани створення «великої антиримської, антигабсбурзької і антиконтрреформаційної коаліції», до якої на сході континенту мали увійти Україна, Московська держава і Швеція. Але на шляху до здійснення цього грандіозного плану постали численні перешкоди і насамперед гострі шведсько-російські суперечності, які в серпні 1656 р. вилилися у війну між Швецією й Росією, рятівну для Речі Посполитої.

 

Юрій ТЕРЕЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments