Знекровлення духу-6

Закінчення. Початок читайте «День» № 122-123, №127-128, 132-133

ПІД ЧОБОТОМ МОСКВИ В УМОВАХ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ

За абсолютно подібних обставин відбулося привласнення Державною Третьяковською галереєю (ДТГ) в Москві направлених на виставку мозаїк, фресок та інших предметів мистецтва зі стін Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. 1938 р. Державній Третьяковській галереї в Москві (ДТГ) в екстреному порядку було доручено підготувати виставку до 750-річчя «Слова о полку Ігоревім». За розпорядженням заступника голови Всесоюзного комітету зі справ мистецтв В. Меркулова, до Москви для участі у виставці мали бути спрямовані також експонати періоду Київської Русі із музеїв Києва. У липні 1938 р. до Києва для добору таких експонатів прибула представницька делегація за участю провідних російських музейників і науковців. Ними були відібрані пам’ятки доби Київської Русі в Державному українському музеї та Софійському заповіднику.

18 липня 1938 р. відповідно до підписаного акта представнику Третьяковської галереї Антоновій із фондів Софійського заповідника було передано фрагмент мозаїки (орнамент) із колишнього Михайлівського собору. Також в акті передачі було вказано, що «...передано... фрагмент мозаики (орнамент) из Михайловского монастыря во временное пользование, с обратной доставкой за счет Третьяковской галереи, на три месяца для выставки к 750-летнему юбилею «Слова о полку Игореве». 23 липня 1938 р. відбулася офіційна передача представнику Третьяковської галереї Антоновій із Державного Українського музею раніше підготовлених до відправки на виставку в Москву п’яти експонатів. В акті передачі містилися мозаїка «Дмитрій Солунський» ХІІ ст., фреска «Пророк Самуїл» (верхня частина) ХІІ ст., фрагмент фрескового орнаменту ХІІ ст., шиферний барельєф «Два вершники» ХІ ст., а також копія фрески «Музикант» із Софійського собору м. Києва роботи П. Юкіна. При цьому чітко зафіксовано, що ці твори мистецтва «старший научный сотрудник Государственной Третьяковской галереи тов. АНТОНОВА В. И. приняла для выставки по случаю 750-летия «СЛОВА О ПОЛКУ ИГОРЕВЕ», организованной Третьяковской галереей».

На початку серпня 1938 р. усі вказані реліквії були доставлені до Третьяковської галереї для використання під час виставки. Проте після завершення роботи виставки ці експонати залишилися в Москві й повернуті до Києва не були.

Протягом лютого — квітня 1941 р. у зв’язку з підготовкою за розпорядженням уряду УРСР нової архітектурно-художньої експозиції в Державному архітектурно-історичному заповіднику «Софійський музей» у Києві, який на той час уже став окремим закладом, постало питання про повернення переданих на виставку до Москви експонатів. 8 березня 1941 р. начальник відділу образотворчих мистецтв і музеїв Управління у справах мистецтв при РНК УРСР В. Чувілов звернувся до директора Третьяковської галереї Лебедєва і начальника музейного відділу Всесоюзного комітету в справах мистецтв Рябінкіна з категоричною вимогою «не відкладаючи, вислати... передані у тимчасове користування художні цінності із «музею Українського мистецтва і Софійського музею до Києва — у Київський Софійський музей у зв’язку зі створенням у ньому нового великого відділу давньоруської архітектури та мистецтва»: «В 1938 году музей Украинского искусства и Софийский музей в Киеве передали Вам на временное пользование мозаику с изображением Дмитрия Солунского — ХІІ в., фрагменті мозаик Михайловского монастыря в Киеве, шиферную плиту с барельефным изображением на ней всадника на коне — ХІІ в., — ішлося в листі. — ...Прошу безотлагательно выслать указанные материалы по адресу: г. Киев, ул. Короленко, 24 — Софийский музей».

Державна Третьяковська галерея відмовилася повертати ці пам’ятки Києву. Ця відмова була мотивована поясненнями щодо «обміну», який нібито відбувся за обопільною згодою сторін. Зокрема, у відповіді, спрямованій 9 квітня 1941 р. до Києва і Всесоюзного комітету у справах мистецтв при РНК СРСР, ішлося: «...Мозаика «Дмитрий Солунский» обменена с Киевским Украинским музеем по актам за №№ 136 299 от 13.V и 26.ХІ/.939 г. на 11 произведений русских и украинских художников, после чего была включена в основную экспозицию Г. Т. Г. Остальные памятники из б. Михайловского Златоверхого мон. были позднее, по договоренности с начальником отдела музеев Управления по делам искусств при СНК УССР, также включены в постоянную экспозицию Г. Т. Г.». Далі в документі особливо наголошувалося, що мистецтво Київської Русі представлено в галереї виключно пам’ятками, отриманими нею із Києва на виставку, і далі за текстом: «Если экспозиция Третьяковской галереи лишится этих памятников — будет нарушено правильное представление о развитии древнерусского искусства и о его истоках».

Сучасні українські дослідники на підставі аналізу наявних джерел обґрунтовано заперечують факт будь-яких переговорів і згоди українських установ на подібний «обмін». Більше того, ставиться під сумнів також достовірність самого «обміну» і комплекту документів, який зберігається щодо цього питання у фондах ДТГ. Його вважають сфальшованим. Водночас залишається незаперечним факт неповернення після завершення виставки Державному Українському музею та Софійському музею в Києві приналежних їм п’яти оригінальних предметів ХІ — ХІІ ст. Передача їх 1938 р. у тимчасове користування на три місяці на виставку з нагоди 750-річчя «Слова о полку Ігоревім» до Державної Третьяковської галереї із зобов’язаннями останньої щодо їх своєчасного повернення належно задокументована комплексом оригінальних актів, дійсність яких не викликає сумніву.

Тож надані з Києва у Москву на тимчасову виставку одна із найкращих мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору «Димитрій Солунський» та шиферна плита із зображенням святих вершників дотепер відкривають зал давньоруського мистецтва Третьяковської галереї. Залишилися в Росії й інші пам’ятки, направлені на виставку.

У справі незаконного вивезення із України мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого собору є ще один факт, який показово доповнює наведені дані. 1936 р. до фондів Державної Третьяковської галереї без жодних погоджень та дозволів було вивезено із Києва три щойно відреставровані пам’ятки його мистецької спадщини: мозаїка «Образ невідомого святого» (нижня частина), фреска «Святий Миколай» і фреска «Невідомий святий у медальйоні». Обставини їх вивезення дотепер не розкриті. Але встановлено, що саме в той час до Києва приїжджав завідуючий давньоруським відділом ДТГ Леонов «для обстеження пам’яток на місцях», після чого він повідомив «про нововідкриті в Києві фрески». І саме 1936 року у фондах Третьяковської галереї вперше з’явилися ці три «михайлівські» пам’ятки. Привертає увагу також той факт, що в довоєнні роки і протягом багатьох повоєнних десятиліть ДТГ не подавала жодної інформацію про наявність у її фондах цих творів мистецтва. Лише в опублікованому 1995 р. каталозі творів давньоруського мистецтва у фондах ДТГ зазначено, що ці предмети надійшли до неї 1936 р. із Київського музею російського мистецтва. Але в українських архівах та музейній документації взагалі не має жодних згадок про перебування у фондах цього київського музею зазначених пам’яток, а тим паче — про передачу їх до Москви.

Слід додатково зазначити, що в березні-квітні 1941 р. було досягнуто домовленості про обмін «михайлівських» мозаїк та фресок між Державною Третьяковською галереєю та Російським музеєм у Ленінграді. В обмін на дві ікони із колишнього Кашинського собору ДТГ повинна була передати в Ленінград «одну из хранящихся в собраниях Г. Т. Г. фресок из б. Михайловского монастыря в Киеве (изображение Николы) и фрагмент мозаики оттуда же». Проте до зазначеного питання повернулися лише після війни — у жовтні 1946 р. Відповідно до нових домовленостей і дозволу Головного управління установами образотворчих мистецтв Всесоюзного комітету в справах мистецтв із ДТГ до Російського музею 28 жовтня 1946 р. за актом № 161 за обміном було передано три фрески: «Фігура невідомого святого (у колі)», «Фігура Самуїла» і «Фрагмент орнаментального фриза» (подається в редакції дозволу). Вони зберігаються в Державному Російському музеї донині.

Таким чином, встановлення в Україні більшовицького режиму з центром у Москві призвело до колосальних втрат українських культурних цінностей. Реліквії, які пережили Першу світову війну та добу визвольних змагань українського народу проти більшовицької агресії, протягом 1920-х — 1930-х років у великих масштабах знищувалися й вивозилися із території України. Вилучені предмети старовини та мистецтва перевозилися до Москви і Ленінграда, де відбувався їх перерозподіл і вони тисячами потрапляли до російських музеїв. У традиціях колишньої Російської імперії було розпочато вивезення культурних цінностей із України на підставі адміністративних рішень всесоюзних органів щодо централізації та «концентрації» в Москві й Ленінграді найважливіших пам’яток. На цьому тлі провідні російські музеї всесоюзного значення дозволяли собі відкрито привласнювати експонати українських музеїв та архівів, які надавалися їм для тимчасового користування при проведенні виставок. А сучасні пояснення щодо походження цих реліквій та обставин, за яких вони опинялися в музеях Москви та Ленінграда, виявляються напрочуд схожі: буцімто українці були такі «щедрі», що або дарували безцінні реліквії російським музеям, або обмінювали їх на зовсім нерівноцінні еквіваленти. І ці вимисли донині вносяться в сучасні музейні каталоги, аби приховати правду.