Корона «Дня» Анастасії Фоміній — за осучаснення традиційного

Мисткиня громадської організації «Етномайстерня «Коло», відома на Вінниччині вишивальниця Анастасія Фоміна за час карантину відтворила дві сорочки за роботами Василя Тропініна. Навесні цього року вона відшила репліку за картиною «Дівчина з Поділля», а нещодавно вразила «фейсбук»-спільноту копією сорочки з полотна «Українець». Обидві роботи — жіноча і чоловіча — характерні для Східного Поділля, подібних на сьогодні просто не знайти. Зі схемами Анастасії Фоміній допомагала дослідниця української традиційної вишивки, авторка книжки «Українська вишиванка. Мальовничі узори, мотиви, схеми крою» Лідія Бебешко. Підбір тканини, колір ниток та зшивання виробу вишивальниця здійснювала сама. Зізнається, що це був ще той виклик. Адже відтворити сорочку, яку ніколи ніхто наживо не бачив, а просто споглядали на художньому полотні, — досить складно. Але результатом майстриня задоволена. У такий спосіб вона прагнула не лише створити вишитий виріб, але й привернути увагу до локальної культури та продемонструвати красу, силу і характер людей, які жили на Поділлі багато років до нас.

«Перша робота була за картиною Василя Тропініна за схемою Лідії Бебешко. На неї я натрапила випадково у Facebook. Пані Лідія виклала схему на загал, щоб хтось відшив. Охочих у коментарях вистачало, але потім, через кілька місяців, я її перепитала, чи хтось взявся за роботу, вона сказала, що ніхто, і я вирішила спробувати. Так народилася сорочка з картини «Дівчина з Поділля», — ділиться спогадами Анастасія Фоміна. — А друга сорочка відшивалася спеціально для мого чоловіка. Я мала вже деякі замальовки, бачення того, що хочу, і коли побачила, знову ж таки, схему сорочки за картиною Василя Тропініна «Українець», яку розмістила Лідія Бебешко, то це було саме те, що хотіла».

Анастасія Фоміна визнає, що це вперше у її практиці, коли відшивати сорочки довелося з картин, раніше вона відтворювали нові репліки здебільшого за зразками, тобто старими сорочками. Найбільшою складністю називає те, що художник під час роботи міг домальовувати деталі, яких насправді на сорочці не було. Особливу складність викликали манжети, позаяк на картинах їх не видно, тому шукала додаткову інформацію. У першій жіночій сорочці поєднані дві основні техніки вишивки — подільська замкова низь та поверхниця. Чоловіча «багатша» і містить різні техніки: замкова низь, вирізування, зерновий вивід, мережка «стовпчики», зубцювання.

«Не скажу, чи відшиває ще хтось сорочки за картинами, як я. Але знаю, що зараз у регіонах спостерігається неабияка мода на своє. Багато мисткинь занурюються у відтворення призабутих чи втрачених технік, — каже Анастасія Фоміна. — Відтворені мною сорочки характерні для Східного Поділля. Василь Тропінін написав свої роботи під час проживання (1804 — 1812, 1818 — 1821 рр.) у селі Кукавка Могилів-Подільського району Подільської губернії (зараз Могилів-Подільський район Вінницької області). Цілком імовірно припустити, що вишивали їх звичайні люди — селяни. Сам Тропінін був вражений нашими людьми і у своїх спогадах згадує, що на Східному Поділлі він навчився писати портрети значно краще, ніж у Мистецькій академії, завдячуючи цьому саме людям, які були не просто красивими, а й мали смак красиво одягатися. І коли, власне, я виставила фото у вишиванці свого чоловіка, то у коментарях друзі писали «справжній гетьман», «міщанин» і так далі. Я ж відписувалася, що так 200 років тому виглядали звичайні селяни, які працювали на землі й заробляли для себе. Ошатність їхнього одягу, краса обличчя, глибина поглядів, постава зачаровують до цей день».

На відтворення сорочок, характерних для південних регіонів Східного Поділля початку ХІХ століття, членкиня Етномайстерні «Коло» Анастасія Фоміна витратила увесь карантинний рік. Відтворення виробів, виготовлення реплік, напрацювання технік — це її власна ініціатива, у вільний час. На майбутнє у неї ще багато планів, але про них не поспішає розповідати, як каже, щоб не насмішити Бога. Головним своїм завданням вбачає — зберегти, примножити і поділитися з іншими тим, про що знає і вміє.