Деякі результати й тенденції 48-го Берлінського МКФ
Володимир ВОЙТЕНКО, "Кіно-Коло", спеціально для "Дня"
Берлін-Київ
Як уже повідомляв "День", цьогорічного "Золотого ведмедя" за найкращий фільм отримала стрічка бразильського режисера Волтера Соллеса "Центральний вокзал", що вона має оригінальну назву "Central do Brasil", себто "Бразилія - центральна". Така ухвала журі на чолі зі знаним британським актором Беном Кінгслі була зустрінута гучними оплесками, але багатьма розцінюється як "політична". Мовляв, фестиваль програмово підтримав "кінематографію, що розвивається", вручивши ще й "Срібного ведмедя" за найкращу жіночу роль актрисі цього ж фільму - Фернанді Монтанегро.
Зворушлива історія мандрів бразильськими дорогами літньої жінки й хлопчика-сироти, з одного боку, не може не викликати природного людського сентименту, а з іншого, сказати б, охоложджує кіногурманів своїм елементарними мистецькими формами. Та маючи на увазі, що йдеться саме про Берлінський МКФ, не варто забувати: цей фестиваль ніколи не мав самодостатніх мистецьких пріоритетів, його фільми-переможці завше несли певне гуманістичне послання, так чи інакше намагалися втручатися в перебіг світових подій - чи то відстоюючи певну благородну ідею, чи просто нагадуючи про загальнолюдські принципи співіснування.
Разом із тим, Берлінський фестиваль (утім, як і будь-який інший) - завше тенденційний. Насамперед, це стосується добору фільмів (та й вручення нагород). Хоча коли взяти останні п`ять років, то основна нинішня програма фестивалю виглядає серед них мало не найпотужнішою. І за гучними іменами (тільки режисери: Ален Рене, Ніл Джорждан Квентін Тарантіно, Джим Шерідан, Джоел Коен, Роберт Олтмен, Френсіс Форд Коппола, Баррі Левісон!), і за мистецькими вартостями представлених картин.
Коли ж із 25 конкурсних стрічок добрий десяток - повністю або частково - має прямий стосунок до американської кіноіндустрії, то цьому годі дивуватися: така реальність. Що її, цю реальність, власне, робив ще реальнішою берлінський глядач, створюючи ажіотаж саме навколо американських картин. Довжелезні черги за квитками, наприклад, на фільм Баррі Левісона "Хвіст крутить собакою" (Wag the Dog), який дотепно розкриває механіку мас-медійних маніпуляцій суспільною свідомістю (спеціальний приз журі), вишиковувалися від восьмої ранку. Не кажучи вже про майже судомний інтерес до віртуозів постмодерністського кінематографа Квентіна Тарантіно ("Джекі Браун" багатьох розчарувала своєю розмовною занудністю, але принесла приз за найкращу чоловічу роль Семюелю Л. Джексону) й братів Коенів ("Великий Лебовський", залишившись без нагород, напевне був - за режисурою та акторською грою - одним з найсмачніших фільмів Берлінале).
Та Америка Америкою, сказати б, Британія Британією, Франція Францією, які лідирували за кількістю представлених і нагороджених картин... Засмутило, що дуже мало в конкурсі й поза ним було східноєвропейських фільмів. Уперше за ці самі п`ять років - жодного українського, та куди подінешся - жодного польського фільму, що здивувало, адже ця національна кінематографія тепер, як відомо, на піднесенні. Можливо, Захід (кінематографічний - також) стомився від неочікуваної присутності "бідних сусідів" за спільним столом?.. Ось і російська "Країна глухих" Валерія Тодоровського, що єдина представляла Східну Європу в конкурсі й цілком могла претендувати на акторські призи, була фактично проігнорована. (Втім, російське кіно з відомих причин варте особливої уваги, тож - далі буде).
Та хоч як не виглядали того чи того року "фестивальні нутрощі", вони завше "інкрустуються" красивою кіновіньєткою, роль якої цього разу виконала ретроспектива найкращих фільмів Катрін Деньов, і, власне, сама примадонна, котра удостоїлась почесного "Золотого ведмедя" за видатний творчий внесок до світового кінематографа.
