Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Антикварне обличчя

Завтра виповнюється 70 років видатному російському акторові Олексію Баталову
19 листопада, 1998 - 00:00

Для таких маневрів рекрутувалися інші пики, інколи й знамениті.
Скільки духовних лідерів 60-х публічно одшмагали себе, як унтер-офіцерська
вдова, скільки володарів дум 70-х безбожно почали торгувати своїми популярними
обличчями, дискредитуючи сумління й талант. А Баталов, не вдаючись до викривальності
й дидактики, нікого не засуджуючи й на час не нарікаючи, в одному з інтерв'ю
збентежено зронив фразу: «Ролі йдуть разом із пикою й віком». Мовляв, не
осудіть, я у вашому котильйонi — зайвий.

І справедливо начебто й гірко до відчаю: наскільки ж нам
треба було звульгаризувати, заплювати, розтринькати в пітному діляцтві
своє життя, щоб залишитися в ньому без Баталова. Без його непоказного благородства
та ясної доброти, без людської надійності й порядності, уособлюваної ним.

Це, напевно, прозвучить зле, але ж факт: в одних часів
—обличчя, в інших — пики. Баталов нам співчуває, називаючи своє чудове,
породисте, інтелігентне обличчя пикою. Немає таких облич більше, і чи будуть
згодом — велике запитання. Власне, може й уся надія наша в тому, що якщо
не в дітей наших, то хоч би в дітей наших дітей нехай навіть фрагментарно,
але проявляться баталовські риси. Тут навіть не про зіграні ним наскрізь
позитивні персонажі — Саші зі «Справи Румянцева», Бориса з «Летять журавлі»,
Гусєва з «Дев'яти днів одного року», Тібула з «Трьох товстунів», Голубкова
з «Бiгу» або Гоші з «Москва сльозам не вірить» — мова. Сам Баталов у своїй
надзвичайно розумній книзі «Доля й ремесло» тонко помітив, що «хоч би як
детально й точно був виписаний герой, він завжди виявляється в полоні всіх
вад і чеснот особи, що його підмінила». І ще: «Звернувшись до творчості
великого актора, ви мимохіть ловите себе на тому, що чомусь передусім пам'ятаєте
не зіграні ним персонажі, а його самого — як людину, як особистість ціл

ком визначену й цільну, ніби познайомилися з ним не через
ряд розірваних часом образів, а десь у реальному світі». Звичайно, і кінообрази
Баталова, класичні в своїй досконалості, не забудуться. І голос, що розповів
нам зворушливого норштейнівського «Їжачка в тумані». І зняті ним романтичні
«Три товстуни». І його суворі й натхненні спогади про обожнювану ним Анну
Ахматову. Та набагато, мені здається, важливіше просто частіше згадувати
його обличчя — антикварне серед наших люмпенізованих і жадiбних фізіономій
— обличчя справжнього інтелігента, на якому ніколи не з'являлася гримаса
пихи або міна гидливості. І яке, слава Богу, продовжує випромінювати спокійне
світло добра й великодушності.

№222 19.11.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»

Сергій ВАСИЛЬЄВ, «День»
Газета: 
Рубрика: