Найвища мудрість — знати самого себе
Галілео Галілей, італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, поет

Батурин. Звідки і чому явилася ця столиця?

8 лютого, 2019 - 11:13
БАТУРИНСЬКИЙ ЗАМОК ХІІ—ХІІІ СТ. МАЛЮНОК-РЕКОНСТРУКЦІЯ В. КОВАЛЕНКА, С. ДМИТРІЄНКА. 2007 р.

Гетьманська резиденція Батурин зійшла на політичний небосхил України у другій половині ХVІІ ст. Хто він, цей Батурин?

Археологічні дослідження показали, що у давньоруські часи існував населений пункт, співрозмірний з волосними центрами Київської держави. Щоправда, літописи не донесли нам назву цього міста, що пізніше привело до появи легенди про заснування Батурина польським королем Стефаном Баторієм. Ця легенда відображена у розповідних джерелах ХVІІ й ХVІІІ ст.: в літописі Самовидця, щоденнику Веспасіяна Коховського, «Історії Русів». Та, як переконливо довів ще наприкінці ХІХ ст. історик Олександр Лазаревський, легенда ця базується лише на співзвучності слів «Батурин» і «Баторій». Стефан Баторій був королем польсько-литовської держави Речі Посполитої у 1576—1586 роках. У той час (а точніше з 1503-го до 1618 року) територія Чернігово-Сіверщини де-юре і де-факто входила до складу Московського царства. Баторія тут ніколи не було. Та й самого Батурина, як довели археологи, на той час також не було.

Лазаревський вважав, що назва «Батурин» пішла від першопоселенця на ім’я Батур, який оселився тут на початку ХVІІ ст. Дійсно, будівництво Батуринської фортеці припадає на другу половину 1620-х. Про це свідчать як археологічні матеріали так і писемні відомості.

За умовами Деулінського перемир’я, укладеного 1618 р. між Московським царством та Річчю Посполитою, Смоленщина, Сіверщина і Чернігівщина відійшли до Речі Посполитої. Корона дбала про зміцнення кордонів з Московським царством та утвердження своєї влади в регіоні. Для цього планомірно будуються укріплені міста, одним з яких став Батурин. У квітні 1625 р. Щасний Вишель, хорунжий і капітан Новгорода-Сіверського видав своєму підданому Матею Стахорському привілей на «осадство над річкою Сеймом, зване городище Батурин». Цей документ свідчить про два факти: про те, що городище вже мало назву Батурин, і про те, що станом на 1625 рік населеного пункту не було, а Стахорський повинен був його збудувати. Ця згадка «городища Батурин» в документації королівської канцелярії майже одночасно з літописними городищами Ніжин, Бахмач та ін., дозволяє припустити, що і Батурин зберіг свою первісну назву після того, як на спустошеному монголо-татарами городищі припинилося життя. Основа імені «Батурин» — тюркська, від татарського «батур», «батир», монгольського «бахадур» — «мулодець, герой, богатир». На користь цього свідчать і тюркізми в назвах сусідніх населених пунктів.

Польські пани — власники Батурина були не дуже багатими, а військовий гарнізон — не надто потужним. Дізнавшись на початку літа 1648 р. про перші травневі перемоги Богдана Хмельницького, вони, швидше за все, просто втекли. Принаймні, значних військових сутичок і руйнувань у Батурині не було. Мешканці міста й округи масово покозачуються. Вже влітку 1648 року створюється Батуринська сотня Війська Запорозького. За реєстром 1649 року вона складалася з 99 козаків і проіснувала аж до скасування полково-сотенного устрою.

Батурин у середині ХVІІ ст. був містом середньої руки. На зміну польським володарям прийшли вітчизняні. Рік Батурин перебував у власності наказного гетьмана Івана Золотаренка. Ключову роль у майбутньому міста відіграла... масштабна пожежа 1655 р. і через безнадійність стану міста, Золотаренко відмовився від нього. Та Батурин воскрес із попелу. Відбудова його не була швидкою. Через те, що певний час місто було руїною, воно оминуло спустошення, яке пережили сусідні містечка у часи Конотопської облоги 1659 року. А перебування у ньому восени 1663 р. козацького і московського війська (під час укладання Батуринських статей) змусило короля Яна Казимира у ході свого лівобережного походу обійти Батурин стороною. Те, що місто вціліло за тих обставин, коли інші фортеці Лівобережжя потерпали від московської чи польської зброї, і відіграло ключову роль у встановленні його навесні 1669 року гетьманською резиденцію. Це місто не було для гетьмана Дем’яна Ігнатовича родовим як Чигирин для Хмельницького чи Гадяч для Брюховецького. Просто на той час Батурин фізично відповідав потребам гетьманської резиденції.

Наталія САЄНКО, м. Батурин
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments