— Справа в тому, що був справжній молочник, Шолом- Алейхем
його знав. Його звали також Тев'є, але він зовсім не був схожий на тих
акторів, які його грали. Він був маленький, худенький, з чорною бородою.
Він потім дуже дивувався і говорив своїм клієнтам, яким привозив молоко:
«Я не знаю, навіщо він описує мене й моїх дітей. У мене ж жодної дитини
немає!»
— А який з його творів для вас найулюбленіший?
—На це питання я сміливо можу відповісти. Я обожнюю «Хлопчика Мотла». Я
його читала російською, коли була маленькою, і англійською, коли виросла.
Він у мене завжди був улюбленим. Так, «Тев'є» дуже цікавий, і всі оповідання
дуже гарні, але «Мотл» для мене — улюблений по-особливому.
— Чим були
ці кілька дитячих років, проведених з вашим великим дідом, для вас — письменниці
Белл Кауфман і для внучки Шолом-Алейхема, і як жилося в ці роки вашому
дідові та його героям?
— Мені було п'ять років, коли він помер. Я його
бачила востаннє, коли мені було три роки. Я жила в Одесі зі своїми батьками,
він — у Нью-Йорку, і в мене лишилися тільки його листи, які я зараз перечитую.
Ось один з них: «Дорога Беллочко, я пишу тобі цього листа з тим, щоб ти
скоріше виросла, навчилася писати і почала писати мені листи. А для того,
щоб вирости, потрібно пити молоко, їсти суп і овочі і менше цукерок. Уклін
твоїм лялькам. Твій тато Шолом-Алейхем, який тебе дуже любить». Його називали
татом — у мене дідусь був такий моложавий. Як бачите, я виросла. Як ви
знаєте, я вже навчилася писати, але надто пізно, щоб з ним листуватись.
Та в мене є одна ідея, якою я з вами поділюся. Ніхто цього поки не знає,
ви будете перші. Якщо я доживу, щоб написати ще одну книгу, то це буде
відповідь Шолом-Алейхему — в листах, і розкажу йому, як було після його
смерті, як люди про нього говорять, що було в Києві, в Америці. І якщо
в мене вистачить здоров'я й часу, хочу написати мемуари, які називатимуться
«Любий тато».
— А які книги вже вийшли у вас?
— Мені дуже легко
розповісти про мої інші книги. Тому що вийшла всього одна книга після «Вгору
сходами, що ведуть донизу». Називається «Любов і все інше». Була надрукована
тільки єврейською мовою — дуже хороша книга про нас, дорослих, про любов,
про одруження, про розлучення. Її ще не перекладали. Можливо, якось її
перекладе хтось із вас — вона вам сподобається.
— Наскільки широко читають
Шолом-Алейхема в Америці і чи розуміють його американці так, як розуміють
його тут, в Україні?
— Ну, знаєте, в кожній культурі свій гумор. А
в Шолом-Алейхема, мені здається, гумор універсальний. Тому він зрозумілий
всім. У нас його дуже добре розуміють і дуже люблять.
— Що вас спонукало
почати писати?
— Моя мати — дочка Шолом-Алейхема — надрукувала тисячу
маленьких оповідань в єврейській газеті. І після її смерті залишився запас,
який опублікували в мармуровій рамці. Ці оповідання лежать у мене. Вона
була єдиною з його шести дітей, хто писав. Вона писала дуже легко, на одній
нозі, і Шолом-Алейхем говорив їй часто: «А, ти також засіла». Щось таке,
як бачите, лишилося в сім'ї. Та я не починала з літературної роботи, хоч
і писала свої маленькі вірші. Я хотіла бути вчителькою. Мені було ніяково
стати письменницею. Тому що нелегко бути внучкою знаменитого письменника
і теж писати: як наважитись? Проте коли вийшла моя перша книга — «Вгору
сходами» і критика мене похвалила, мені начебто дозволили — тоді я вже
сказала собі: «Я теж можу писати», — але це було нелегко.
— Чи були у вашому житті складні, скрутні ситуації,
коли вам допомагало ваше почуття гумору і почуття гумору вашого дідуся?
— У кого не було важких хвилин?.. У мене було їх дуже багато.
Та вся наша сім'я успадкувала його чудовий гумор. Що б не трапилось, навіть
трагедія, ми трошки смішним оком дивимося на це. Звичайно, це допомагає.
Шолом-Алейхем написав: «Сміятися — це здорово». Зараз навіть лікарі це
підтвердили.







