Без штампів і копіювання

Автори твору — композитор Джеремі Бока; лібрето — Джозеф Стайн і Шелдон Гарнік, за мотивами легендарної повісті Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник». Прем'єра в постановці Богдана Струтинського відбулася під завісу театрального сезону в Національній опереті й викликала резонанс у ЗМІ.

Нагадаємо, цей бродвейський хіт входить до п’ятірки найкращих мюзиклів світу! Роботі над твором передували п’ять років перемовин щодо ліцензії на постановку, яку театр одержав на дворічний термін за майже 15 тисяч доларів (спонсор — «Укргазбанк»).

— Це найскладніший проект, який мені доводилося робити, — зізнався Б. СТРУТИНСЬКИЙ, — оскільки ця вистава дуже пов’язана з темою сучасної України. Йдеться про три народи — росіян, українців та євреїв, — про те, як вони співіснують разом, як їх тримають традиції і як ці традиції руйнуються...

Тема традицій є своєрідним наскрізним лейтмотивом спектаклю, який має як суто музичне, так і словесне вираження, особливо яскраве у філософських монологах головного героя. Ці монологи становлять квінтесенцію змісту не тільки самого образу Тев’є-молочника, а й усієї вистави. У своїх зверненнях до Бога, завжди у світлі направленого променя прожектора, Тев’є шукає відповідей на запитання, підтвердження правильності власних рішень, висловлює щирі думки й почуття, ділиться сокровенним...

Усе його багатство — п’ять доньок, і батько сподівається на їхнє щасливе майбуття завдяки вдалим шлюбам. Та доля вирішує інакше… «Я часто замислювався: чому Шолом-Алейхем писав твір 20 років? — розмірковує режисер. — А тому, що його монологи з Богом весь час змінювалися. Це — постійні пошуки щастя. Надія, що не справджується».

Назву «Скрипаль на даху» обрали лібретисти американського мюзиклу за відомою картиною Марка Шагала, на якій зображений скрипаль на даху свого будинку в рідному Вітебську. До слова, «тінь» Шагала прочитується в усьому художньому оформленні вистави, про що заявив художник вистави Олександр БІЛОЗУБ: «Перша дія — рай у сім’ї, друга — знищений рай... Уся сценографія, візуальний ряд вистави пов’язаний із Шагалом. Зрештою, в останній сцені відтворено справжній вітраж у соборі міста Мец (Франція), створений цим великим художником».

Певні труднощі виникли з виготовленням костюмів до вистави. Для їхньої авторки Ірини Давиденко було складно створювати строї, але допомогли світлини початку ХХ ст., які, підказали рішення. До слова, ретро-світлини демонструвалися у фойє Національної оперети підчас антракту вистави.

Одне з найсильніших вражень глядачів — чоловічий танець із пляшками на… голові. Узагалі, слід сказати, що хореографія вистави була на висоті. До речі, балетмейстер Вадим Прокопенко, який спеціально навчався хореографії мюзиклу в США, абсолютно знається на справі. Із його приходом у Національну оперету вона має танцюючий хор та співаючий балет!

У постановці задіяно всю трупу, і, як висловився диригент Ігор ЯРОШЕНКО, «працювати над таким матеріалом — насолода. Найважливішим у виставі є об’єднавчий елемент — весь театр у єдиному енергетичному пориві».

За словами режисера, головна проблема — подолання штампів. Найважче — уникнути поверховості, маючи справу з таким серйозним, глибоким драматичним матеріалом. І артисти змогли піднятися над цим.

Особливо хочеться відзначити двох майстрів — Миколу Бутковського і Сергія Бондаренка, які (по черзі) виконували головну роль Тев’є. Нагадаємо, свого часу цей образ потужно грали такі корифеї театру, як Соломон Міхоелс і Мар’ян Крушельницький, а також геніальний Богдан Ступка (у виставі «Тев’є-молочник» за п’єсою «Поминальна молитва» Григорія Горіна в постановці Національного театру ім. І. Франка). Бутковський і Бондаренко нікого не копіювали, а віднайшли власні барви і були дуже переконливі на сцені.

Гідний ансамбль виконавців утворили Ірина Беспалова-Примак (Голді), Соломія Приймак (Цейтель), Тетяна Дідух (Годель), Ольга Федоренко (Хава), Дмитро Шарабурін (Перчик), Дмитро Воронов (Федір) та інші, а також у постановці були залучені талановиті діти вокально-хореографічного ансамблю «Лелеченьки».