Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

Билини з Чорномор’я

Знайдено втрачені кримські легенди Никандра Маркса
29 липня, 2009 - 00:00

Для туристів, які коли-небудь побували на нашому півострові, завжди пам’ятним сувеніром був збірник «Легенды Крима». Довгий час народні оповіді існували в усній формі і лише в XIX столітті їх записали, обробили й опублікували. Першим видав легенди Василь Кондаракі (1834—1886 рр.). Він відомий як автор багатотомної праці «Универсальное описание Крыма», в якому розповів про географію, геологію, історію, сільське господарство, фольклор та етнографію півострова.

На початку XX століття було опубліковано три збірники кримських легенд, зібраних і оброблених Никандром Олександровичем Марксом (1861—1921 рр.) — генералом у відставці, професором археології. Його дитинство минуло в селищі Отузи (нині Щебетівка), в Східному Криму. З ранніх літ Никандр цікавився переказами, розказаними йому бабусею та мамою. На відміну від дещо незграбної мови колишніх перекладачів із кримськотатарської мови, легенди, записані Марксом легкі й поетичні. Особливо цікаві його пояснення, в яких зібрано відомості про побут, обряди, повір’я різних народів Криму. Два перших збірники було оформлено художником-кримчанином, онуком Айвазовського, Костянтином Костянтиновичем Арцеуловим (1891—1980 рр.).

Проте, саме через їхню етнічну достовірність легенди в записах Никандра Маркса за радянських часів були фактично витіснені з наукового та туристичного побуту. Їх замінили «путівники» різних авторів часом зроблені в досить спотвореному вигляді, без перевірки джерел. А кожна легенда, записана Никандром Марксом зі слів кримських оповідачів, має точну географічну адресу — і тому є справжньою цінністю для етнографів, істориків культури, краєзнавців і любителів старовини. Нагадаємо, що негласна заборона на легенди Маркса посилилася в повоєнний час, після депортації кримських татар, коли заборонялася будь-яка публічна згадка про цей народ. Тому три випуски «Легенд Крыма Н. Маркса», два з яких було випущено в Москві 1913-го, 1915-го років і третій у Одесі 1917 року, практично не перевидавалися за радянських часів. Лише наприкінці 90-х стало можливим репринтне видання цих книг. Воно було здійснене кримським видавництвом «Таврида» величезним, як на теперішні часи, тиражем у 50 тисяч примірників, але дуже швидко стало бібліографічною рідкістю.

ЛІНІЇ ДОЛІ МАРКСА

Сам Никандр Олександрович Маркс — особистість легендарна. Він дістав освіту в Михайлівсько-Воронезькій військовій гімназії і третьому військовому Олександрівському училищі 1880 року. Швидко зробив військову кар’єру в Кавказькому, Сибірському, Московському військових округах, отримавши звання генерал-майора. 1910 р. закінчив Московський археологічний інститут і став професором кафедри палеографії, читав курс із древньоруського права. 1913-го отримав звання генерал-лейтенанта й вийшов у відставку, хоча пізніше повернувся на службу начальником штабу Одеського військового округу.

Маркс прийняв радянську владу — служив комісаром народної освіти м. Феодосія. Влітку 1919 р. його заарештували білі й доставили до Єкатеринодару, де Никандр зазнавав погроз самосуду з боку офіцерів. Військовим судом його визнали винним «у роботі з більшовиками, без заподіяння шкоди і збитків Добровольчій армії» й засудили: «до позбавлення всіх прав на майно, до каторжних робіт терміном на чотири роки», але при конфірмації вироку Денікін ухвалу суду не затвердив, і Никандра Маркса було звільнено в зв’язку з віком від фактичного відбуття покарання.

Потрібно зазначити, що велику роль у захисті Маркса від самосуду й пом’якшенні вироку зіграв Максиміліан Волошин, про що він розповідає в спогадах «Дело Н. А. Маркса». Пізніше Маркса було вислано білими на Тамань, восени 1919-го він відхилив пропозицію очолити частини Червоної Армії на Кубані. У грудні 1920 р. його обрали першим ректором Кубанського університету. Помер Никандр Маркс у Єкатеринодарі від запалення легень.

ПРО ЩО РОЗПОВІЛИ ЛЕГЕНДИ?

Аспірантка Таврійського національного університету ім. В. Вернадського Анастасія Жердєва, виявила, що кримське репринтне видання 1990 р. виявилося неповним. Третій випуск не містить трьох дуже цікавих легенд, які є в першому одеському виданні 1917 року — «Семь колодезей», «Живые скалы» і «Тень». Причину цієї втрати з’ясувати не вдалося, скоріше за все, вважає Анастасія Михайлівна, в збірнику, яким користувалися для виготовлення репринтних форм, не було кінцевих аркушів, а перевидавці цього не помітили. Жердєва спробувала відновити втрачене, але в жодній книгозбірні Сімферополя не знайшла оригіналу книги 1917 р. Проте, в Республіканській книгозбірні ім. І. Франка виявився мікрофільм третього збірника, зроблений свого часу в Ленінській бібліотеці в Москві. Але в розпорядженні книгозбірні ім. І. Франка не було пристрою для читання мікрофільмів. На допомогу дослідниці прийшли працівники кримських книгозбірень — Лідія та Олена Демидови, директор кримської республіканської бібліотеки Людмила Дроздова, завідувачка кримською історичною книгозбірнею «Таврика» Ніна Колесникова. Завдяки їм вдалося опублікувати в газеті «Авдет» три втрачені та віднайдені кримські легенди в записах Никандра Маркса.

Дві з них — «Семь колодезей» і «Живые скалы» були відомі в Криму в інших переказах, але в записах Никандра Маркса вони найбільш етнографічні та наближені до життя народу. Наприклад, легенда «Живые скалы» у Маркса починається оригінальною народною приказкою — «Любов матері народжується раніше за дитину, і коли помре мати — вона все ще живе...».

Осібно стоїть легенда «Тень», яка оповідає про взяття Константинополя, і взагалі невідома кримському читачеві, пише Анастасія Жердєва. Загадкою залишається включення «Тени» до збірника кримських легенд, бо вона не має кримського походження. До речі, сам Маркс називає легенду кримсько-грецькою, яку йому розповів одесит Леонід Васильович Стамеро. Але, як вважає кримський фольклорист та історик Ісмет Шейх-Заде, легенда лише приписується одеситові Стамеро, насправді вона є відображенням «чиновницької генези» — цілком можливо, що автор не міг видати нового збірника, через те, що від нього вимагали включити фрагменти пропаганди дуже популярного на той час, так званого «грецького (або Константинопольського) проекту» Росії, за яким її володіння повинні були досягнути Середземного моря...

Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
Газета: 
Рубрика: