Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

«Блатна музика» української мови

17 березня, 1999 - 00:00

Минулого року побачив світ енциклопедичний двотомник «Язык блатных. Язык мафиози» — плід тридцятирічної копіткої роботи відомого українського журналіста і письменника Олега Борисовича Хоменка. Ця праця — своєрідний зріз нашої епохи, з її строкатими реаліями, що, хоч як це парадоксально, знаходять адекватне мовне втілення насамперед у сфері «поза законом», а згодом із блискавичною швидкістю потрапляють у мову законослухняних громадян. Знаходимо тут тлумачення таких слів і висловів, що вже давно увійшли в широкий обіг: «бонза», «бомж», «бич», «сексот», «совок», «стукач», «рвач», «салага», «кравчучка», «челнок», «расслабиться», «сбагрить», «упакованный», «харэ», «тип-топ», «я с тебя не слезу», «прийти на бровях», «устроить фестиваль», «не суетись под клиентом». Читаючи ці вислови, зайвий раз переконуєшся, що іронія, закладена в жаргоні, лаконічно і напрочуд влучно ставить речі на свої місця. Ця ж сама іронія прочитується в народних назвиськах колишніх і теперішніх вождів: Брежнєв — «танкіст», Кучма — «чебурашка», «тяни-толкай» (пригадуєте раніше: Володимир Красне Сонечко, Ярослав Мудрий...).

«Блатна мова» — це видатне досягнення інтернаціоналізму — в Україні, як і на теренах колишнього СРСР, побутувала виключно в російськомовному варіанті, тому й не дивно, що видана студія теж російськомовна. Але українські слова активно проникали в російськомовний блатняк. Наприклад, «базлати» — «скандалить», споріднене з «базікати», «шмотки» — зі «шматтям»; знаходимо тут такі українські слова, як «дыбать» — «идти», «шкандыбать» — «идти медленно», «кандыба» — «безногий», «тямить» — «понимать», «чимчикуй» — «скройся», «гамузом» — «группой». Слово «кандьор» — рідна пшоняна або гречана каша — переходить у мову блатних в значенні «суп», слово «доба» («сутки») означає «час». Є і вельми соковиті вислови, пристосовані до емоційних потреб злочинного світу: «дала жаба цицьки» (кажуть про померлого), «народиться на свет» (звільнитися з ВТЗ). Деякі українські слова, пропущені через суспільне дно, набули уїдливого, однак, парадоксально точного змісту: товсту людину називають «салом», українця — «галушкой», буфет на вокзалі — «корчмой», дружинника — «гайдамакой».

Якщо за часів тоталітарної системи плекався ідеал «мовної дисципліни» в її сомнамбулічному суконно-партійному варіанті, то наприкінці ХХ століття стався справжній «жаргонний вибух» не тільки на шпальтах газет і журналів, а й у високій літературі: «І голуби, сполохані й лякливі — Блакитні душі вмерлих тут бомжів» (С. Жадан), «Гей, заткайтесь, мудодзвони! Усі слухають! — ...виголошує один із присутніх священиків» (Ю. Андрухович), «Ні чорта собі — фраєрнулась. Устругнула, бач, телеграмку: «Зустрічай, повернулась...» (Оксана Забужко).

«Язык блатных. Язык мафиози» є одним із багатьох орієнтирів для співробітників Інституту української мови, які працюють над «Словником жаргонної лексики кінця ХХ — початку ХХI століття». Адже жаргон — невід’ємна частина української мови. Він руйнує не тільки суто мовні заяложені стереотипи калиновості, сопілковості, а й громадські комплекси, міфи, зашореність. Погодьмося, красива музикальна фраза якось не дуже точно передає емоції й почуття людини, зануреної у вир нашого, м’яко кажучи, не завжди красивого сьогодення.

Леся СТАВИЦЬКА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments