Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Борис Великий

Сорок років тому пішов у вічність легендарний український бас
6 серпня, 2009 - 00:00
СЬОГОДНІ В КВАРТИРІ, ДЕ МЕШКАВ БОРИС РОМАНОВИЧ (ХРЕЩАТИК, 15), ЗБЕРЕГЛОСЯ ВСЕ, ЩО ЗВ’ЯЗАНО З ЖИТТЯМ І МИСТЕЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ГМИРІ — СПОЧАТКУ ЗУСИЛЛЯМИ ДРУЖИНИ СПІВАКА ВІРИ АВГУСТІВНИ, А ПІСЛЯ ЇЇ СМЕРТІ ЦЮ БЛАГОРОДНУ МІСІЮ ВЗЯЛА НА СЕБЕ ЇЇ ПЛЕМІННИЦЯ ГАННА ПРИНЦ, ЯКА ФАКТИЧНО ВРЯТУВАЛА СПАДЩИНУ СПІВАКА / ФОТО З АРХІВУ БОРИС ГМИРЯ МАЄ ПРАВО НА ГІДНЕ ЙОГО ВЕЛИЧІ ПОШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ НА БАТЬКІВЩИНІ ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА, «ДЕНЬ» БАГАТО Й ДОВГО ГОВОРИЛИ МОЖНОВЛАДЦІ ПРО СПОРУДЖЕННЯ ПАМ’ЯТНИКА ГМИРІ БІЛЯ НАЦІОНА

Як згадують очевидці, не тільки весь Київ, а й делегації з різних куточків колишнього СРСР проводжали в останню путь Бориса Романовича (1 серпня 1969 року його не стало). Попрощатися з улюбленим співаком прийшли тисячі людей, і то було найвище визнання таланту й заслуг знаменитого баса... І нині його пам’ятають всі, хто любить оперну й камерну музику, народну пісню та романси.

Серпень — гмирівський місяць: 5 серпня виповнилося б 106 років від дня народження співака... Сумщина, м. Лебедин — звідси розпочинався його життєвий шлях. 1930 р. Борис вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, а згодом — до консерваторії. Навчався вокалу у відомого педагога П. Голубєва, учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас Гмиря почав виступати на сцені Харківського оперного театру. Формування унікальної художньої особистості митця відбувалося на грунті української та найкращих зразків світової музичної культури. Характерними особливостями виконавського стилю співака був глибокий психологізм у розкритті образного змісту музичного твору, виразна дикція, винятковий акторський талант, ювелірна витонченість деталей, благородна стриманість, висока вокальна і художня культура.

З Київською оперою творчий шлях митця був пов’язаний у 1940 — 1957 рр. У репертуарі Гмирі було 39 оперних партій, серед яких центральні — Тарас («Тарас Бульба» Лисенка), Кривоніс («Богдан Хмельницький» Данькевича), Сусанін («Іван Сусанін» Глинки), Борис («Борис Годунов» Мусоргського), Сальєрі («Моцарт і Сальєрі» Римського-Корсакова), Мефістофель («Фауст» Гуно). Голос Бориса Романовича звучав на всіх континентах. Його ім’я стоїть у ряді таких всесвітньо відомих співаків, як Марія Каллас, Кетлін Феррієр, Дітріх Фішер Діскау, Федір Шаляпін та ін.

Співак сім років виношував задум постановки опери «Моцарт і Сальєрі» М.Римського-Корсакова. Сальєрі у трактуванні співака — жертва злочинного й руйнівного почуття чорної заздрості. Прем’єра відбулася 1962 року в Московській філармонії. Партнером легендарного баса був знаменитий тенор Іван Козловський.

Перлиною творчого доробку співака стала «Шевченкіана». Гмиря — перший співак, який підготував і виконав концертну програму музичних творів на вірші Кобзаря у найкращих концертних залах колишнього СРСР та за кордоном. Він знявся у фільмі-опері «Наймичка» за поемою Т.Г. Шевченка...

Сьогодні на вулиці Хрещатик, 15 — на квартирі, де мешкав Борис Романович (спочатку зусиллями дружини співака Віри Августівни збереглося все, що зв’язано з життям і мистецькою діяльністю Гмирі, а після її смерті цю благородну місію взяла на себе її племінниця Ганна Принц, яка фактично врятувала спадщину співака), багато зроблено. А ще чимало треба зробити. Так, упродовж багатьох років не вдається створити науково-мистецький центр співака, щоб молоді люди, відвідувачі, студенти консерваторій, дослідники могли вільно приходити й долучатися до духовної спадщини Бориса Романовича. Багато й довго говорили про спорудження пам’ятника Гмирі біля Національної філармонії, проте роки йдуть, а монументу все немає... Хоча митець лишив музичні та епістолярні скарби: наспівав 1 200 творів, у його архіві зберігається 300 українських народних пісень і романсів; 180 російських та понад 100 творів західної класики; 44 оперні партії (проспівав 75 арій) української, російської та західної класики; 85 фрагментів із вокально-симфонічних та сценічних творів; 30 трансляційних концертів. До цього часу жоден співак світу не досяг таких результатів ні за кількістю музичних творів, ні за рівнем їхнього художнього виконання!

Творчість Бориса Романовича — це безпрецедентний випадок в історії оперного та камерного мистецтва, як за бездоганною і неперевершеною майстерністю, так і за кількістю випущених платівок. Нагадаємо, протягом 1945 —1982 рр. в колишньому СРСР (фірма «Мелодія», Москва) було випущено понад 200 платівок із співом Гмирі, тираж яких складав від 100 тис. до 600 тис. екземплярів. У сукупності їхній випуск склав астрономічну кількість — 9 мільярдів примірників, а в «розкрученого» Елвіса Преслі — 1 мільярд (про це світові ЗМІ повідомляють як про щось фантастичне й неперевершене, а про Бориса Гмирю — мовчать). Український бас залишив велику науково-мистецьку спадщину: 150 рукописів науково-популярних і мистецьких статей; 2,5 тис. нотних зошитів, листів, партитур з правками Гмирі. Цікава й епістолярна спадщина — вісім зошитів-щоденників за 1939 — 1969 рр., які нині готуються до друку, а також сім тисяч листів(!) Бориса Романовича і до нього.

У квартирі Гмирі збережено обстановку, яка була за життя митця. Зібраний і упорядкований багатющий архів унікальних матеріалів, аудіо- та відеозаписи тощо. Але квартира й архів у жахливому стані, і без допомоги держави родині легендарного баса це не осилити самотужки. До речі, минулого року член журі Міжнародного конкурсу ім. Б. Гмирі, славетний російський бас Олександр Ведерніков, побувавши в квартирі співака, сказав: «Квартира Гмыри — позор Украины». Думається, що це не так. Квартира й спадщина Гмирі — це безцінне національне надбання України, а ганьбою вона є для нинішніх можновладців — усіх тих, хто може й повинен зробити, щоб вона стала візитною карткою Києва, але ось уже півстоліття вони нічого не роблять. Держава, витративши декілька десятків мільйонів гривень на створення «Мистецького центру» та спорудження пам’ятника Гмирі, отримає спадщину на десятки мільйонів доларів.

У листі до Президента Віктора Ющенка спадкоємиця Гмирі Ганна Принц ще чотири роки тому написала: «Головний сенс гідного пошанування Бориса Гмирі в Україні не в тому, щоб формально увічнити його ім’я — воно вже безсмертне, а в тому, щоб дати друге життя його творчому доробку, донести його до майбутніх поколінь... Ви, та й ми також, маємо унікальну можливість продемонструвати свою національну свідомість і гордість за Україну, за її високу та древню культуру, взявши під свій особистий контроль справу гідного пошанування славетного Бориса Гмирі». Відповіді не отримано...

На жаль, у нас основною ознакою геніальності того чи іншого діяча є те, що уряд починає на нього звертати увагу лише на 100-річний і подальші ювілеї. І це прикро, бо в цивілізованих країнах для гідного пошанування геніїв достатньо 10 — 20 років з дня його смерті, а не 40 — 50, а то й усі 100, як це має місце в Україні, особливо з всесвітньо відомим Борисом Гмирею! Геніальний українець жив, творив і спочиває в благословенній українські землі, але, на жаль, все більше стає відомим світові як «великий русcкий певец». Легендарний український бас має право на гідне його величі пошанування пам’яті в себе, вдома...

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments