Завершення Берлінале, попри сподівання, не вийшло ударним. Два останніх фільми основного конкурсу представляли кінематографії проблемних країн – Камбоджі й Ірану, що, втім, не гарантувало мистецької якості.
Майже вся родина камбоджійського документаліста Рітхі ПАНЯ загинула від голоду і непомірної праці при режимі “червоних кхмерів”, тому й недивно, що геноцид, влаштований бандою Пол Пота, є постійною темою цього режисера. В новій картині Irradiés, утім, Пань спробував виголосити щось на кшталт маніфесту проти світового насильства узагалі, монтуючи образи найбільших катастроф ХХ століття – від Першої світової до Хіросіми, від Гітлера до Мао. Екран поділений на три секції, в яких розгортаються інколи різні, а інколи ідентичні сюжети. Закадрові голоси озвучують трагічні рефлексії. Зроблено все ритмічно, ефектно, але в дуже обмеженому регістрі прийомів і тому приїдається вже в перші чверть години.
“Irradiés”
Іранцю Мохаммаду РАСУЛОФУ влада ще три роки тому заборонила виїздити з країни, забравши паспорт, тож прем’єра драми “Зла немає” (Sheytan vojud nadarad, Німеччина-Чехія-Іран) відбулася за відсутності режисера. Історія складається з кількох сюжетів, які так чи так стосуються смертної кари в Ісламській республіці. В одному епізоді охоронець дезертирує з війська, бо не хоче страчувати засудженого; в наступному ще один військовий приїздить у відпустку до нареченої й з’ясовує, що, підкорившись наказу, стратив близького друга дівчини; в третьому родина страждає через військове минуле батька. Сценарій цікаво зроблений, але з рештою компонентів – біда. Дуже прямолінійні, грубо зшиті, з сильним переграванням акторські роботи. Маса банальностей і слабких місць у режисурі. Накладена жалісна музика. Тобто звичайнісіньке посереднє кіно, якого на кожному фестивалі більш ніж досить. Але довелося дивитись його до кінця.
“Зла немає”
Чому?
Бо отримає один з головних призів. А може й головний.
Бо як би не оновлювалося керівництво на Берлінале, незмінною лишається суспільна заангажованість фестивалю. Тут принципово підтримують авторів з авторитарних країн. А найпомітніший жест підтримки – дати приз.
Виходить, “Золотого ведмедя” за найкращий фільм або “Срібного” за найкращу режисуру отримає Sheytan vojud nadarad. І на цьому мої прогнози закінчуються. Бо далі йдуть не прогнози, а побажання на сьогоднішній вечір.
Отже, хотілося б почути зі сцени Палацу Берлінале такі рішення:
«Ніколи, зрідка, іноді, завжди», Еліза ГІТТМАН (США) – найкращий фільм або найкраща режисура;
“Дні”, Цай МІНЛЯН (Тайвань) - найкраща режисура або Гран-прі журі;
“Жінка, що втекла”, Хон САН СУ (Республіка Корея) – спецприз “Срібний ведмідь” або “Срібний ведмідь” за видатний мистецький внесок, можливо, знов-таки, режисура;
Бланш ГАРДЕН з “Видалити історію” (Бенуа ДЕЛЕПІН і Гюстав КЕРВЕРН, Франція) – “Ведмедя” за найкращу жіночу роль;
Або того ж “Ведмедя” для Сідні ФЛАНІГАН або Талії РАЙДЕР («Ніколи, зрідка, іноді, завжди»);
Хавьєру БАРДЕМУ – найкращу чоловічу за “Необрані шляхи” (Салі ПОТТЕР, Велика Британія) – фільм, м’яко кажучи, невидатний, але Бардем там просто лізе зі шкіри;
“Зла немає” – найкращий сценарій – чому ні?;
і, звісно, головний приз у конкурсі Encounters – “Мальмкрогу” Крісті ПУЙЮ (Румунія) – кому ж іще?
Отак хотілося б.
Як буде насправді – стане відомо через 10-12 годин.
