Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Чекаючи на «Бояриню»

Вперше однойменна драма Лесі Українки прозвучить у оперній (концертній) версії
17 квітня, 2008 - 00:00
ДИРИГЕНТ ІВАН ГАМКАЛО: «БОЯРИНЯ» ДУЖЕ ДОВГО ЧЕКАЛА СВОЄЇ СЦЕНІЧНО-МУЗИЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ» / ВАСИЛЬ ТУРКЕВИЧ: «ПРАЦЮЮЧИ НАД ЛІБРЕТО, Я СТАВ ПЕРЕД СКЛАДНОЮ ПРОБЛЕМОЮ — ЯК ВИБУДУВАТИ ДРАМАТУРГІЮ МАЙБУТНЬОЇ ОПЕРИ»

Музику до «Боярині» на замовлення Національної опери написав відомий український композитор Віталій Кирейко. Нині в театрі проходять репетиції. Прем’єра намічена на 20 квітня. Про музичну лесінкіану і про те, як створювався новий твір на київській сцені, розказав «Дню» автор лібрето опери, заслужений діяч мистецтв України Василь Туркевич:

— Леся Українка і музика — тема особливо важлива і багатогранна. Через усе ХХ століття проходить глибока зацікавленість українських композиторів творчістю геніальної поетеси і насамперед її драматургією. Створено низку опер і балетів за мотивами драматичних поем, яких у творчій спадщині Лесі Українки дванадцять. Насамперед, варто згадати «Лісову пісню», інтерпретовану в сценічні жанри опери і балету Михайлом Скорульським, Віталієм Кирейком та Германом Жуковським. Великий успіх мав поставлений у Києві та Харкові балет Віталія Губаренка «Камінний господар» («Дон Жуан»). Є ще два одноактні балети — «Досвітні вогні» Лесі Дичко та «Оргія» Віталія Кирейка. І ось цей мистецький набуток скоро поповниться оперою «Бояриня». Це буде перша концертна інтерпретація, яку здійснить колектив Національної опери України.

«УВ’ЯЗНЕННЯ» У СПЕЦХРАНАХ

— Треба зазначити, що звернення до драматичної поеми «Бояриня» — культового твору патріотичної когорти української інтелігенції, стало можливим лише в останні десятиліття, — продовжує В.Туркевич. — За радянських часів тільки читання цієї поеми, не кажучи вже про її розповсюдження чи заохочення до знайомства з нею, загрожувало не тільки втратою роботи, соціального статусу, а часом і кількома роками тюрми... Понад шість десятиліть цей твір не включався у жодне (!), навіть академічне видання творів Лесі Українки (востаннє «Бояриня» друкувалася в 1927 році в Харкові), його обминали в університетських курсах літератури, а будь-яку згадку, чи навіть натяк про нього з ненавистю викреслювали цензори з газетно-журнальних публікацій, наукових монографій і бібліографічних видань. Сам твір був «ув’язнений» у спецхранах наукових бібліотек та архівів. Проте його не забували ті, кому випало щастя хоч раз прочитати цю драматичну поему. І які б страшні часи не переживала українська інтелігенція, ми знали, що є у Лесі Українки такий твір, як «Бояриня», прагнули з ним познайомитися. Часом, досить ризикуючи, збиралося вузьке, але близьке за духом товариство, щоб при добре причинених дверях, завмираючи серцями і душами послухати конгеніальні рядки забороненого твору Лесі Українки...

Я знав про «Бояриню» з далекого 1968 року, коли поступив на факультет журналістики Київського університету, а трохи пізніше, зазираючи раз- по-раз в букіністичні магазини, чудом таки купив з-під поли якогось чоловіка п’ятий том виданого у 1939 році у Львові зібрання творів Лесі Українки із «крамольною» «Бояринею». І не тільки зберіг цей том, а й читаючи та перечитуючи вміщені в ньому драматичні поеми «Бояриня», «У пущі» та «Адвокат Мартіян» з часом надихнувся до створення ще одного музичного твору за мотивами «Боярині». Не тільки тому, що мені був близький морально-етичний підтекст цього твору, а ще й переймаючись враженнями від глибини психологічного розкриття образів головних героїв драматичної поеми — Оксани і Степана, поєднаних небесами у шлюбі, але таких різних у розумінні власного життєвого покликання...

Тодішню владу лякало глибоке психологічне розкриття поетесою свободолюбної ментальності українського народу, що є ідейною домінантою цього яскравого літературного твору. Авторка розкриває тему на протиставленні двох дуже різних духовних світів: українського, сповненого протягом ХVI—ХVII ст. боротьбою за незалежність, і московського — із його рабською упослідженістю й приниженістю людини, яке б місце вона не займала в суспільстві і соціальній ієрархії. У своєму творі Леся Українка також порушила споконвічне питання моральної відповідальності перед собою і народом, честі і зради...

«Бояриня», може, як жодний інший поетичний твір української класичної літератури ХIХ поч. ХХ ст., розкриває суть політики російського самодержавства, яке всіма можливими засобами руйнувало і обезкровлювало духовний та культурний простір українського народу — одних виманювала до Москви обіцянками кар’єри, інших забирала силоміць, ще інших нищила і засилала аж у Сибір. Але були й такі, що самі кидали рідний народ і переходили до сильніших, як це трапилося і з батьком Степана. За те, що одним з перших присягнув російській короні, його обдарували милістю і призначили боярином при московському дворі, щоб служив «з під царської руки». Степан, отримавши у спадок батькову посаду, не забуваючи своє українське коріння, однак вірою і правдою служить гнобителям свого народу. Леся Українка бачила таких людей не тільки у часах Руїни і Гетьманщини, але й серед своїх сучасників, і особливо гостро реагувала на будь-які вияви духовної й національної зради...

Ось чому її «Бояриня» була і залишається актуальним твором, і, мабуть, актуальна не тільки для українців, але й для інших народів, яким випало мати історію, співзвучну з українською... Не випадково провідний український літературознавець, академік Микола Жулинський писав, що Леся Українка «зуміла створити психологічно переконливу, правдиву драматичну поезію, яка заслуговує на нашу читацьку увагу, на детальніше всебічне вивчення і на сценічне втілення»...

НАРОДЖЕННЯ ПОЕМИ

Драматичну поему «Бояриня» Леся Українка написала за три квітневі дні 1910 року далеко від Батьківщини — в крихітному єгипетському містечку Хельвані, неподалік Каїра, де проходила курс лікування від сухот. Можливо, це її чергове перебування далеко від рідної землі навіяло ностальгію і біль, гостроту усвідомлення відірваності від свого рідного коріння, що так яскраво виявилося в образі Оксани, закинутої долею до Москви, в зовсім чуже і вороже для неї середовище. Сповнене вільнолюбства серце не могло винести наруги над свободою і розлуки з рідним краєм. Її вражає деспотизм, ставлення до людей і, зокрема, до жінки, якій заборонено бути присутньою при розмовах чоловіків, кріпацтво, якого не знали в Україні, атмосфера страху, яка панувала повсюдно, навіть в царському палаці, особисті образи як якоїсь другорядної особи, «бо хохлушка...». У своїй драматичній поемі жодним словом поетеса не обмовляється про боротьбу українського козацтва із Москвою, але дух цієї боротьби відчуваємо в розкритті характеру Оксани, котра врешті-решт усвідомила, як вона завинила перед рідним народом, який знемагав у війнах і боротьбі, а вона сховалася від численних незгод у Москві, в боярських теремах свого чоловіка. Все життя вона боялась крові, а виявилося, що на її руках іржа. Важко хвора Оксана переборює в собі палке бажання повернутися на рідну землю, щоб там померти, і вважає, що не заслуговує на таку Божу милість... Вперше цей твір був надрукований уже після смерті поетеси в журналі «Рідний край» в 1914 році, а в 1918 поема вийшла окремою книжкою в Катеринославі (Дніпропетровську). У 1919 році «Бояриня» побачила світло театральної рампи. Драма була поставлена у Кам’янці-Подільському трупою Миколи Садовського. На прем’єру, яка відбулася із грандіозним успіхом, прийшов майже увесь склад уряду УНР на чолі з Симоном Петлюрою, який перебував там того часу.

РОБОТА НАД ЛІБРЕТО

— Працюючи досить довго над лібрето, я став перед складною проблемою: вибудувати драматургію майбутньої опери так, щоб її герої виражали не тільки свій внутрішній світ почуттів, але й своє ставлення до подій, які відбувалися в Україні і про які Леся Українка сказала досить побіжно, — розказує В.Туркевич. — По суті, образи Степана і Оксани в драматургічному плані були досить статичними і самозаглибленими, що є самодостатнім в літературному творі, але не завжди у сценічному. Потрібно було розкрити середовище, епоху, час і протиріччя двох світів, на перетині яких розкривається доля молодих людей, які поєднали свої серця великим коханням і почуттями, але їхнє особисте щастя так дисонувало із тогочасним життям.

Тому перша дія опери є немовби передмовою до автентичного тексту «Боярині» Лесі Українки, вводить нас в епоху (зустріч царських бояр, постаті Єпископа і Гетьмана, народ, який дає оцінки всьому, що відбувається, перший конфлікт між братом Оксани Іваном і боярином Степаном, який приїхав наставити на вірну службу царю український народ), в характери головних героїв, які набудуть розвитку вже в другій дії, щоб виразити себе, свої почуття і свої погляди. Працюючи над другою дією, я прагнув максимально зберегти автентичні тексти Лесі Українки, вибудувати їх так, щоб опера зазвучала в єдиному драматургічному розвитку, окреслювала характери на тлі часу і його викликів, щоб навіть епізодичні персонажі несли ідейно-етичне бачення отих двох світів (українського і московського), яке прагнула розкрити Леся Українка.

Своїм змістом, високою філософсько-етичною напругою «Бояриня» досить довго чекала своєї інтерпретації в сценічно-музичну форму. Нарешті її здійснив відомий український композитор Віталій Кирейко, для якого творчість Лесі Українки є домінантною. Свого часу він створив одну з найкращих українських опер ХХ століття — «Лісову пісню», яка з успіхом йшла у Києві та Львові. Ще одна його одноактна опера «Оргія» чекає на своє сценічне втілення.

«Бояриня» є чудовим продовженням національних музичних традицій і, віриться, також збагатить український оперний репертуар. Опера буде показана у концертному виконанні. Музичну інтерпретацію здійснює відомий диригент Іван Гамкало.

Лариса ТАРАСЕНКО, спецiально для «Дня», фото Миколи ЛАЗАРЕНКА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments