Я знав, що я на правильному шляху й боротьба за незалежність — закономірна й обов'язково закінчиться перемогою
Левко Лук'яненко, дисидент і політик, Герой України

Чорні життя мають значення

Фільми про афроамериканців стали важливою частиною голівудської кіноіндустрії
26 червня, 2020 - 10:05

Вбивство поліцейськими Джорджа ФЛОЙДА, масові протести, спричинені цим, активізація руху Black Lives Matter знову привернули увагу до проблеми расизму в США і в світі, а також до боротьби афроамериканської спільноти за свої права.

Нижче ми пропонуємо нашим читачам огляд найбільш значущих голівудських фільмів про афроамериканців і африканців за останнє десятиліття.

«ДЖАНҐО ВІЛЬНИЙ» / Django Unchained

Режисер — Квентін ТАРАНТІНО

2012

Любов Тарантіно до вестернів давно відома критикам і шанувальникам. Випустивши «Джанґо вільного», він зізнався у своїй пристрасті публічно й з блискучими результатами.

Для історії вестерну Джанґо — ім’я-архетип. Все почалося в 1966, коли на екрани вийшов «Джанґо» італійського режисера Серджо КОРБУЧЧІ з Франко НЕРО в головній ролі. Похмура, кривава історія про помсту безжалісного одинака за убиту дружину здобула колосальний успіх, породила близько 70 більш-менш відомих сіквелів, а в цілому рахунок різноманітних імітацій і наслідувань іде на сотні. У німецькому прокаті майже всі вестерни за участю Неро мали в назві ім’я Джанґо.

Тарантіно не зняв продовження фільму 1966 року. Створене ним є переосмисленням — причому не роботи Корбуччі, а жанру вестерну як такого.

«ДЖАНҐО ВІЛЬНИЙ» — АВТОРСЬКА ВЕРСІЯ  К. ТАРАНТІНО ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ  ВІЙНУ В АМЕРИЦІ

Дія відбувається в 1858 за два роки до початку Громадянської війни між Північчю та Півднем. Головний герой, Джанґо (Джеймі ФОКС) — чорношкірий раб, якого звільняє балакучий і чарівний бородань Бруно Шульц (Крістоф ВАЛЬЦ), — німець, колишній дантист, а зараз — мисливець за головами, котрий заробляє відстрілом злочинців. Спочатку вони й займаються боротьбою за правопорядок, але потім перед ними постає завдання набагато складніше й небезпечніше: врятувати з рабства дружину Джанґо Брумгільду (Керрі ВАШИНГТОН). Тут до речі придається і давньогерманська легенда про Брунгільду і Зігфріда, якою Шульц вражає свіжоспеченого партнера. Відмінність в одну літеру -типовий дотеп режисера: в імені Broomhilda частина broom означає мітлу; отаке зниження міфологічного пафосу. Поєднати тему рабства, «Пісню про Нібелунгів» і вестерн, так само як і двох настільки різних героїв в реаліях Америки середини позаминулого століття міг тільки Тарантіно.

«Джанґо вільний» — авторська версія Громадянської війни так само, як і «Безславні виродки» були провокаційним режисерським прочитанням історії Другої світової. Адже Джанґо веде свою битву з рабовласництвом і перемагає всіх його апологетів, знищує пригноблювачів і їхніх посіпак — він, по суті, виграє ту війну, яка, згідно з підручниками, лише має розпочатися.

Втім, фільм не став би подією, якби зосередився лише на мотивах помсти, змаганнях за справедливість або міфологічному полоні Брумгільди. Тут слід виходити з назви. «Джанґо вільний» — про найважче випробування — свободу.

Шлях свободи нелегкий і п’янкий водночас. Все, на що мільйони шанувальників чекають від Тарантіно, тут є: захоплюючий сюжет, хльосткі діалоги, музика, що ідеально відповідає візуальному ряду, зірки в нетипових ролях (Леонардо ДІКАПРІО як садист-рабовласник гідний окремої згадки), багато стрілянини й гранично видовищного насильства. І, звичайно, сам Тарантіно в епізодичній ролі поганого хлопця, який вибухає в буквальному розумінні від динамітних шашок, що здетонували на його тілі.

Головний і безперечний успіх — дует Джанґо й Шульца. Втім, якщо робота Крістофа Вальца — віртуозна, але звична після партії привабливого негідника в «Безславних виродках», то Фокс майстерно передає зміни в людині, яку піддано випробуванню свободою. Його герой зазнає захоплюючої еволюції: від раба з опущеними очима в перших кадрах до денді на гарцюючому коні у фіналі. Шульц не просто звільняє, а саме розковує (Unchained буквально так і перекладається — «розкутий») Джанґо, навчаючи і соціалізуючи його, і той поступово перевершує свого наставника, перетворює своє життя на мистецтво, граючи одного за одним декількох абсолютно різних персонажів й увінчуючи цю виставу ефектним бенефісом з неодмінним вибухом у розв’язці.

Тарантіно, обігравши й переінакшивши жанр вестерну, звільнив його для майбутніх експериментів. І, з другого боку, в ту мить, коли Джанґо стає homoludens, людиною, що грає (автор цього терміну, голландський історик Йохан ГЕЙЗИНГА, характеризує гру як «вільну дію»), він звільняється по-справжньому.

Нарешті вільний. Нарешті вільні.

Нагороди

«Оскар» — 5 номінацій, 2 перемоги: найкраща чоловіча роль другого плану (Крістоф Вальц), найкращий оригінальний сценарій (Квентін Тарантіно)

«Золотий глобус»: найкращий сценарій, найкраща чоловіча роль другого плану (Крістоф Вальц).

BAFTA: найкраща чоловіча роль другого плану (Крістоф Вальц), найкращий оригінальний сценарій.

«МІСЯЧНЕ СЯЙВО» / Moonlight

Режисер — Баррі ДЖЕНКІНС

2016

«Місячне сяйво» — роман виховання в трьох частинах про дорослішання темношкірого парубка. Усвідомлюючи себе ґеєм, маючи матір-наркоманку, він живе в Маямі в криміналізованому, агресивно гомофобному оточенні. Намагається, втім, не тільки вижити, а й знайти своє кохання. Ця повна болю оповідь переконливо знята й зіграна, хоча й відчутно втрачає через мелодраматичний фінал.

Найпростіше було б списувати «Оскар» «Місячного сяйва» на політкоректність. Звісно, в премії такого рівня впливовості певний суспільний запит важить аж ніяк не менше, ніж суто мистецькі якості; але Кіноакадемія також прагне підтримувати нові тенденції. І в цьому сенсі аналогів «Місячному сяйву», принаймні тематично, в голлівудському мейнстрімі на ту мить не було. Ще ніхто не намагався розповісти історію виживання ґея в брутальному краєвиді афроамериканського гетто — причому зробити це максимально делікатно й відверто водночас. Тож нагорода цілком логічна.

«МІСЯЧНЕ СЯЙВО» ПРО ТЕ, ЩО НЕЗАЛЕЖНО ВІД КОЛЬОРУ ШКІРИ ЧИ СЕКСУАЛЬНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ- БОДАЙ РАЗ У ЖИТТІ, БОДАЙ НА ДЕНЬ НЕ ПОЧУВАТИСЯ БІЛОЮ ВОРОНОЮ...

Звісно, «Місячне сяйво» — далеко не вершина, але, як це буває з голлівудськими драмами, є тут дещо, що зачіпає за живе, в тому числі глядачів далеко за межами Америки. Бо хто насправді — незалежно від кольору шкіри чи  сексуальної орієнтації — бодай раз у житті, бодай на день не почувався білою вороною, цькованою меншиною, найслабшою ланкою, «не таким/не такою», тим паче на територіях, надовго покалічених тоталітарними експериментами?

Кожний такий випадок залишає глибокі шрами, невидимі світові, і від того людина не стає кращою, вона відчужується, ховається в броню — як герой «Сяйва». І так мало, розпачливо мало знаходиться в потрібну мить тих, кому можна було б відкрити цей прихований біль, тих, хто міг би сказати: «Ти ні в чому не винен».

Саме тому ще подібні фільми гідні своїх регалій — бо говорять за всіх жертв, за всіх упосліджених. Дають нам голос у занадто самовпевненому світі.

Нагороди

«Оскар» — 8 номінацій, 3 перемоги: найкращий фільм (Адель РОМАНСЬКІ, Деде ГАРДНЕР, Джеремі КЛЕЙНЕР), найкращий адаптований сценарій (Баррі Дженкінс, Тарелл Елвін МАККРЕЙН), найкраща чоловіча роль другого плану (Махершала АЛІ).

«Золотий глобус»: найкращий фільм — драма.

«ПАСТКА» / Get Out

Режисер — Джордан ПІЛ

2017

Американський фільм «ПАСТКА» (в оригіналі — Get Out, тобто «Геть») спочатку сприймається як добре зроблений трилер.

Усіх жанрових ознак дотримано. Колосальна, просто витягаюча нутрощі напруга. Атмосфера — оманливо спокійна на початку, все більш параноїдальна згодом, причому наростає ця параноя хірургічно точними порціями. Герої змінюються відповідно: актори бездоганні.

Молодий афроамериканець, фотограф Кріс (Деніел КАЛУЯ) їде зі своєю дівчиною Роуз (білою) в заміський маєток її батьків. Приїздять й інші гості. Все затишно й трохи нуднувато, як буває на родинних вечірках. Тільки ось слуги — винятково чорношкірі. А панство — біле. Причому всі ліберальні, толерантні, голосували за Обаму, правда, ставлять інколи дивні запитання. Поступово дивацтва складаються у ланцюжок фатальних подій.

«ПАСТКА» — БІЛЬШЕ, НІЖ ТРИЛЕР. ЦЕ — САТИРА

 

Найбільшої дурістю було би закидати авторам зведення рахунків з політкоректністю. Їхня ціль геть інакша. Як наслідок, «Пастка» — більше, ніж трилер. Це — сатира. Сатира милою не буває.

Лиходії в «Пастці» — в першу чергу споживачі. Просто межа припустимого в них відсунута далі, ніж у звичайних людей, адже вони хочуть, за великим рахунком, життя вічного. А за такий товар можна сплатити будь-яку ціну.

Нічого особистого, тільки бізнес. Тільки торговельно-купівельні відносини. У антигероїв фільму немає жодних (расових, гендерних, релігійних) забобонів.  На відміну від глядачів. Джордан Піл це чудово обіграє і виходить абсолютним переможцем.

Посмак цього виграшу — найсмішніше й водночас найстрашніше, що є в «Пастці».

Нагороди

«Оскар» — 4 номінації, 1 перемога:   найкращий оригінальний сценарій.

«ЧОРНА ПАНТЕРА» / Black Panther

Режисер — Раян Куґлер

2018

З прадавніх часів п’ять африканських племен воювали за метеорит, що містить метал вібраніум. Один з воїнів, послідовник богині-пантери, проковтнув «серцеподібну траву», вражену металом, і отримав надлюдські здібності. Він став першим королем-»Чорною Пантерою» і, об’єднавши чотири племені, окрім племені Джабарі, сформував народ Ваканди. Згодом вакандійці навчилися використовувати вібраніум для розробки передових технологій та ізолювали себе від світу, видаючи себе за малорозвинену країну.

Звісно, знаходяться хижі сили, які претендують виказати цей секрет світу й перетворити Ваканду на черговий сировинний придаток західної цивілізації. Боротьба розгортається настільки ж видовищна, наскільки й жорстока.

«Чорна Пантера» виробництва знаменитої компанії «Марвел» стала першим кінокоміксом, що потрапив у провідну категорію «Оскара». Окрім того, цей фільм — ще й перший блокбастер з чорношкірими супергероями і з важливим посланням на тему Black Power (Чорна сила, Чорна влада). Шалена популярність — мільярд доларів касових зборів, найбільша цифра сезону — свідчить, що подібні історії давно й широко затребувані, і не тільки афроамериканською авдиторією.

Нагороди

«Оскар» —  7 номінацій, 3 перемоги: найкращі костюми, музика і робота художника.

BAFTA: найкращі спецефекти.

«Зелена книга» / Green Book

Режисер — Пітер ФАРРЕЛЛІ

2018

У 1962, коли в США расова сегрегація доживала свої останні роки, але ще не була подолана остаточно, трапилась дивовижна історія. Знаменитий джазмен-піаніст і композитор, афроамериканець Доктор Дон ШИРЛІ, винайняв італоамериканця Тоні «Базіку» ВАЛЛЕЛОНГА водієм для тривалого турне по південних штатах. Тобто якраз в осерді сегрегації та махрового расизму. Валлелонга на ту мить працював викидайлом у нічному клубі «Копакабана». До речі, завдяки цій роботі почалася його кар’єра в кіні: саме в клубі Тоні познайомився з Френсісом Фордом КОППОЛОЮ і, кінець кінцем, зіграв епізод у «Хрещеному батьку» (1972), а потім — ще 19 ролей в інших фільмах. Що ж стосується турне, то воно мало наслідком тривалу дружбу двох дуже несхожих особистостей.


«ЗЕЛЕНА КНИГА» — ЦЕ КІНОЕПУТІВНИК ДЛЯ МАНДРІВНИКІВ З НЕБІЛИМ КОЛЬОРОМ ШКІРИ

У 2017 стало відомо, що голівудський режисер Пітер Фарреллі, відомий переважно невибагливими комедіями на кшталт «Тупий і ще тупіший», разом з сином Тоні, Ніком ВАЛЛЕЛОНГА, й Брайаном Хейесом КАРРІ пише сценарій про ту давню пригоду, а неодноразовий номінант «Оскара» Вігго МОРТЕНСЕН зіграє одну з головних ролей у новому проекті.

Мортенсену дісталася роль Тоні. А Махершала АЛІ, який у 2016 одержав акторський «Оскар» за драму «Місячне сяйво», перевтілився у Дона Ширлі.

Що таке «Зелена книга»? Це путівник для мандрівників з небілим кольором шкіри; оригінальна назва — The Negro Motorist Green Book. У книжці вказані готелі й ресторани на півдні США, куди дозволено входити «кольоровим». Дон бере цей посібник у дорогу, аби уникати неприємностей. Але вони все одно трапляються, бо Дон (який до всього іншого ще й ґей) регулярно порушує ганебні кордони, а з другого боку Тоні з усією пристрастю простої натури обурюється повсякденною дискримінацією й пускає в хід кулаки навіть там, де цього робити не треба. Обурюватися дійсно є чим. Зокрема, расистами-поліцейськими, для яких будь-який чорношкірий — злочинець. Або рестораном тільки для білих, де афроамериканець може виступати на сцені хоч весь вечір, але повечеряти в залі з усіма йому зась. Словом, типове соціальне роуд-муві з доволі передбачуваним сюжетом.

І було би це нецікаво, якби не блискучий дует головних акторів. Це ідеальний контраст, боротьба та єдність протилежностей, вибухове зіткнення темпераментів. Мортенсен заради зйомок набрав додатковий десяток кілограмів й ідеально вжився в амплуа «добра з кулаками». Алі веде складнішу партію, поєднуючи, з одного боку, аристократичну незворушність, яка доходить до стоїцизму, з другого — глибоко притамовану вразливість, яка в критичну мить може вирватися назовні спалахом емоцій. Увесь цей спектр станів Махершала відіграє майстерно й тонко, частково повторюючи малюнок ролі в «Місячному сяйві». І так вони з Мортенсеном прямо на наших очах створюють історію двох людей, які в інакших умовах не зустрілися б.

Тож саме це поєднання добротної, або, як сказав би Жан-Люк ГОДАР, «плотницької» режисури, чіткості послання й бездоганного акторства вивело «Зелену книгу» у фокус різноманітних журі.

Разом з фільмом Фарреллі у номінації на «Оскар» потрапила також інша комедія про расову дискримінацію — «Чорний куклускланівець» Спайка ЛІ. А якщо ще додати кінобіографію Діка ЧЕЙНІ «Влада» (Vice, Адам МАККЕЙ), то стане очевидним, що Голлівуд нині переживає період політизації, подібного якому вже давно не було. І на те є вагома причина.

Кіно трампівської ери — дійсно прямолінійне. Воно на позір може змальовувати події 30-, 40— чи 60-річної давнини, але насправді — розказувати про сьогодення, про цей дивний і недобрий час, коли проблеми, здавалося б, розв’язані ще в минулому столітті, знову набули обпікаючої злободенності.

Дон і Тоні влаштували на екрані власну маленьку Революцію Гідності. І перемогли. Гідність завжди перемагає. В тому і є надія сьогоднішньої Америки.

Нагороди

«Оскар» — 5 номінацій, 3 перемоги: найкращий фільм (Джим БЕРК, Чарльз Б. ВЕССЛЕР, Брайан Каррі, Пітер Фарреллі і Нік Валлелонга), найкраща чоловіча роль другого плану (Махершала Алі), найкращий оригінальний сценарій (Нік Валлелонга, Брайан Каррі, Пітер Фарреллі).

«Золотий глобус»: найкраща комедія/мюзикл, найкращий актор другого плану (Алі), найкращий сценарій.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ