Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Дні гагаузької культури. Особливості

«Ми хотіли показати, що бережемо власні традиції, історію, мову та водночас є частиною українського суспільства», — Юрій ДІМЧОГЛО
30 вересня, 2016 - 13:14
МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ НАРОДНОГО АНСАМБЛЮ ТАНЦЮ «КАДИНЖА» СЕЛА КУБЕЙ БОЛГРАДСЬКОГО РАЙОНУ

Дні гагаузької культури відбулися 23—24 вересня в місті Болград Одеської області. Саме тут — в Південній Бессарабії або Буджаку — компактно проживає абсолютна більшість українських гагаузів. Усього в нашій країні чисельність етносу складає від 30 до 40 тисяч осіб. Мета проведеного II Міжнародного фестивалю гагаузької культури — збереження та розвиток гагаузького етносу як частини української політичної нації. Перший подібний захід відбувся три роки тому в Одесі. Наступний також планується провести у морській столиці України.

Розмах фестивалю справді вражав — були гагаузи не лише з південних районів Одеської області та всієї України, але також і з сусідньої Гагаузії (Молдова), де проживає основна частина гагаузів світу (понад 150 тисяч осіб). Приїхали також гагаузькі гості з Болгарії — саме звідти 200-250 років тому переселилися на територію сучасної України та Молдови перші задунайські переселенці. Нагадаємо, що предками гагаузів є племена узів (огузів), які в X—XIII ст. перекочували з Алтаю на Балкани. І на відміну від основної маси тюркських народів, гагаузи сповідають християнство.

ГАРМОНІСТИ СЕЛА ВИНОГРАДІВКА (КУРЧУ) БОЛГРАДСЬКОГО РАЙОНУ

Звичайно, проведення такого заходу має величезне значення, перш за все, для самого етносу. Проте не менш важливий він і для процесів внутрішньоукраїнської інтеграції.

«ГОЛОВНА ІДЕЯ — КОНСОЛІДАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГАГАУЗЬКОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ»

Юрій ДІМЧОГЛО, заступник голови Одеської обласної ради:

— Дні гагаузької культури складалися з декількох етапів. Перш за все, в перший день ми відвідали Свято-Різдво-Богородицький жіночий монастир (Олександрівський монастир), який знаходиться між двома гагаузькими селами, — Олександрівкою та Дмитрівкою Болградського району. Настоятелька монастиря, матінка Єрмогена, а також більше половина послушниць є гагаузками. Монастир відвідала велика делегація з України, Молдови та Болгарії. Таким чином, ми хотіли показати, що духовність православної релігії на всьому історичному шляху для гагаузів дуже важлива. Адже це одна з причин, чому свого часу гагаузи переселилися до Бессарабії — щоб зберегти свою віру й уникнути гніту, оскільки турки-османи вважали, що якщо гагаузи — тюрки, то тим більше повинні прийняти іслам.

Увечері того ж дня в Болградському районному будинку культури відбулася презентація прем’єрної вистави «Убий мене, голубчику» за п’єсою турецького автора Азіза Несіна Гагаузького національного театру ім. Діоніса Танасоглу з міста Чадир-Лунга (Гагаузька автономія, Молдова). В даному випадку, ми хотіли показати, що гагаузи це не лише танцюристи, співаки чи землероби, винарі та скотарі, але ще і театрали. Театр — це теж частина нашої культури.

ПРИКРАСА «ГЕРДАННИК». ВВАЖАЛОСЯ: ЩО БІЛЬШЕ ЗОЛОТИХ МОНЕТ У ЖІНКИ, ТО ВИЩЕ ЇЇ СТАТУС У СУСПІЛЬСТВІ. ЗАЗВИЧАЙ ПОДІБНУ ПРИКРАСУ НОСИЛА ЗАМІЖНЯ ЖІНКА

Другий день також почався з молитви. У Спасо-Преображенському соборі Болграда пройшла Божественна літургія, на якій були присутні батюшки-гагаузи з Болградського району, а також отець Стефан з Варненської області (Болгарія) і отець Сергій з Комрата (Гагаузія, Молдова). Ну а далі вже на міському стадіоні почалася основна частина фестивалю. Територія стадіону була розбита на декілька локацій, де були представлені національна кухня, особливості декоративно-прикладного мистецтва та ремесел, подвір’я окремих гагаузьких сіл. Також була встановлена святкова сцена, на якій виступило безліч виконавців і творчих танцювальних колективів із сіл Виноградівка та Кубей Болградського району, Котловина Ренійського району, Старі Трояни Кілійського району, Серпневе, Підгірне, Красне Тарутинського району.

Ми хотіли показати, що бережемо власні традиції, історію, мову і разом із тим є частиною українського суспільства. Співали гагаузькі пісні, і також багато виконавців виступали українською мовою. Основною символікою свята були український і гагаузький історичні прапори.

Хочу наголосити, що велику частину витрат узяв на себе обласний бюджет. Решту витрат — гагаузькі бізнесмени та громадськість (національне свято пройшло за ініціативою заступника голови Одеської облради Юрія Дімчогло, за підтримки Спілки гагаузів України, Одеського обласного гагаузького товариства «БІРЛІК» та Управління культури, національностей, релігій і об’єктів культурної спадщини Одеської ОДА. — Авт.). Велася пряма трансляція на одному з обласних кабельних телеканалів. Вели святкову програму на двох мовах — гагаузькою й українською.

Для гагаузів фестиваль став великою подією — це море вражень і позитивного заряду. Мені вже декілька днів телефонують люди і дякують. А що стосується критики — я бачив деякі негативні коментарі та вислови: мовляв, що нового показали (танці, танці, їжа...). Я хочу відповісти, що ми показали головне — у нас є культура, яку ми хочемо зберегти і передати наступним поколінням. Наприклад, наша національна кухня увібрала в себе і тюркський, і балканський, і слов’янські складники. Для нас важливо її демонструвати та рекламувати. І все це, як і показ національних килимів, доповнювало концертну програму.

Тепер якщо говорити ширше про те, що інколи гагаузів або болгар називають «проросійськими» або «сепаратистами». Це неправда. В даному випадку, я навіть би не виділяв гагаузів або ще когось із регіону Південної Бессарабії. Справді, жителі нашого краю мають свою специфіку, і тому важливо спершу вивчити історію. До речі, серед затриманих Службою безпеки України організаторів так званої «Бессарабської народної республіки» не було жодного гагауза, болгарина чи молдаванина. Там були люди, які займалися цим за гроші та за вказівкою російських спецслужб.

Насправді, головною проблемою даного регіону є не антиукраїнські настрої, а те, що протягом багатьох років мешканці не відчували уваги з боку українських властей. Йдеться про соціальні, економічні, культурні аспекти. Я розумію, що своєю увагою влада обділяла й інші регіони країни, але в цьому випадку необхідно розуміти специфіку строкатого етнічного складу Південної Бессарабії. Людям важко усвідомити себе політичними українцями, не відчуваючи зацікавленості держави. Тут, як і в усій Україні, люди хочуть, щоб про них піклувалися, щоб були умови для розвитку. Тут елементарно в деяких селах взагалі відсутні українські ТБ-канали, а якщо взяти супутникове телебачення, то в абсолютній більшості — це російські програми.

Зі свого боку, я прагну показати гагаузам, що я такий же як і ви — етнічний гагауз, який представляє обласну українську владу і який хоче поліпшити ваше життя. Я хочу показати, що українська держава піклується про своїх громадян, незалежно від етнічного походження.

«ДЕРЖАВА ВИДІЛИЛА ВІСІМ БЮДЖЕТНИХ МІСЦЬ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ В КНУ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА ГАГАУЗЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ»

Тудора АРНАУТ, кандидат філологічних наук, доцент кафедри тюркології КНУ ім. Т.Г. Шевченка, заступник президента Спілки гагаузів України:

— Потрібно враховувати, що гагаузи України компактно проживають у сільській місцевості. Відповідно, тут є проблеми (відсутність робочих місць, погана інфраструктура.), які властиві всім селам нашої країни. Люди за останні 20 років досить інтенсивно виїжджають із сіл і поселяються в середніх або у великих містах. У пошуках заробітку гагаузи також виїжджають за кордон — Туреччину, Росію. З іншого боку, компактне мешкання в селах дає можливість зберігати та розвивати свою культуру.

Гагаузи — народ, який дуже шанує та цінує свої звичаї й обряди. У нашого етносу згуртованість виявляється не лише у святах, але й у побуті, роботі. Наприклад, при спорудженні будинку або якої-небудь іншої великої роботи, де необхідно багато робочих рук, гагаузи збираються на «меджі», що означає колективна допомога.

Починаючи з 1997 року, в селах компактного мешкання гагаузів викладається гагаузька мова як предмет. Проте брак підручників і додаткової літератури, у тому числі для позакласного читання, змушує вчителів часто використовувати підручники, привезені з Гагаузії (Молдова). І лише протягом останніх 5-6 років завдяки ініціативі ВОО «Спілка гагаузів України» і особистої працелюбності деяких учителів, зокрема під егідою Ольги Семенівни Кулаксиз, ми почали друкувати підручники рідною мовою. Шкода, що держава не завжди має можливість матеріально допомагати у випуску підручників (ми всі розуміємо проблеми нашої країни). Тому майже всі видання були випущені за рахунок спонсорської допомоги членів Спілки гагаузів України й інших людей, які небайдужі до рідної гагаузької мови.

Наприклад, у наступному місяці вийде книга «Гагаузи України». Перша частина містить інформацію про гагаузькі села компактного проживання гагаузів в Одеській області. Друга — «Гагаузи Приазов’я» — інформацію про гагаузів у Запорізькій області. Це архівні польові матеріали, які до сьогодні ніде не друкувалися.

Звичайно, цієї роботи для збереження і розвитку мови та літератури вочевидь не достатньо. І ми дуже раді, що цього року в Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка на кафедрі тюркології Інституту філології, яка має колосальний досвід викладання тюркських мов, після довгих 13 років ми отримали можливість набрати групу студентів для вивчення гагаузької мови та літератури зі спеціалізації «Середня освіта». Ми вдячні державі, яка виділила вісім бюджетних місць (ще одна студентка навчатиметься на контрактній основі). Після закінчення університету наші випускники, наприклад, зможуть поїхати в Одеську область (хоча і не лише) і працювати в школі вчителями гагаузької мови, викладати в недільних школах, реалізувати себе в ЗМІ, ведучи передачі гагаузькою мовою, писати підручники. Ці студенти сьогодні є першопрохідцями, і у них відкриваються великі можливості, оскільки ця ділянка в гагаузькій культурі та мові, як неоране поле. Треба зауважити, що для викладання гагаузької мови ми запросили фахівця зі стажем і великим досвідом роботи з Гагаузької автономії Молдови Ірину Рішілян.

«З МЕТОЮ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ГАГАУЗЬКОЇ МОВИ І КУЛЬТУРИ БУЛО СТВОРЕНО ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ГАГАУЗЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

Ольга КУЛАКСИЗ, директор Обласного центру гагаузької культури (розташований в селі Виноградівка (Курчу) Болградського району Одеської області):

— Одна з основних проблем, пов’язана зі збереженням традицій і мови, це те, що все більше батьків перестають говорити зі своїми дітьми рідною мовою. Тому коли дитина приходить у дитячий садок, а потім у школу, йому важче опанувати гагаузьку мову, хоча в школі рідна мова в гагаузьких селах України вивчається з першого класу (правда, всього лише одна година на тиждень).

Системні проблеми в державі торкнулися всього українського народу, незалежно від етнічного походження. Люди буквально виживають. Особливо це торкнулося малочисельних народів. Отже, на сьогодні згаяний золотий час, і, можливо, ціле покоління не отримало належного виховання в родинах, яке притаманне гагаузькому народові, що серйозно затримало розвиток культури гагаузів. Це стосується знання мови, своїх традицій (забуваються народні пісні, ігри, танці, музика). Проте, я хочу наголосити, що останнім часом все більше людей із трепетом ставляться до наших традицій, люблять свою мову і культуру.

Два роки тому була створена комунальна установа «Обласний центр гагаузької культури». Його мета — організація дозвілля та залучення до творчості, культурного розвитку і самоосвіти, аматорського мистецтва і ремесел, збереження і розвиток гагаузької мови.

Наскільки вдається вирішувати ці питання нашому Центру? Відповідь ми отримаємо через деякий час.

Детальніше про походження й історію гагаузів читайте в наступних випусках «Дня».

Фото з «Фейсбуку» Юрія ДІМЧОГЛО.

 

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: