Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

«Добрі звірі» зниклого заводу

У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва представлений арт-проєкт художньої кераміки
14 серпня, 2019 - 09:50

В експозиції понад 200 предметів художньої кераміки, авторами яких є видатні українські художники Валерій і Надія Протор’єви, які у 1960—1980-ті працювали на Васильківському майоліковому заводі й створювали справжні шедеври, про які, на жаль, сьогодні вже майже не згадують...

Завдячуючи арт-проєкту «Завод»  і автору ідеї  — Павлу Гудімову відвідувачі музею мають змогу побачити унікальні  експонати минулого століття —  українську народну кераміку, яку створювали справжні професіонали, познайомитись з історією найуспішнішого підприємства з виробництва майоліки в Україні  й дізнатися про феномен «васильківських художників». Ці теми розкривають окремі розділи виставки, яка здійснена за підтримки Українського культурного фонду.

Представляючи васильківську кераміку Павло Гудімов наголосив: «Мені дуже приємно, що нарешті за стільки років української незалежності ми збираємо феномени рідної культури й з гордістю кажемо: «О, це ж наше!». Потрібно зробити все, аби й нащадки зрозуміли у чому цінність васильківської майоліки, берегли її, а не вважали її мотлохом, що дісталася від предків.

Важливо також  зауважити, що проєкт «Завод» став можливим тільки завдяки тому, що музеї України і музей, в якому нині триває виставка, зокрема, зібрали й зберегли велику колекцію виробів Васильківського майолікового заводу. Про це розповіла одна з організаторів проєкту і науковець музею Ірина БЕКЕТОВА:

 — За радянських часів Міністерство культури закуповувало вироби просто на заводі. Потім створювалися художні фонди, через які найкращі вироби потрапляли до музею. До речі найбільша колекція Васильківської майоліки знаходиться в нашому музеї — понад 1500 предметів».

ФЕНОМЕН «ВАСИЛЬКІВСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ»

Більшість творів, які глядачі мають змогу вперше побачити у виставковій експозиції в такому обсязі  — це авторські роботи багатьох художників, які працювали на підприємстві Василькова — Прокопа Бідасюка, Михайла Бібіка, Григорія Денисенка, Неллі Ісупової.

Серед цієї блискучої плеяди й Михайло Денисенко, який понад 30 років був головним художником заводу початку 1950-х. Він не тільки створив низку власних самобутніх майолікових робіт, а й представляв і захищав вироби своїх колег на художніх радах у Києві. 

Вишукані вази, куманці, декоративні кухлі й тарелі у виконанні справжніх віртуозів своєї справи сьогодні зачаровують відвідувачів, викликаючи захоплення і здивування. Адже  ще кілька десятиліть тому вироби з майоліки прикрашали майже кожну українську оселю, ними охоче користувалися в побуті й дарували на свята та ювілеї.

Коли творили «васильківські художники», вони мали свої майстерні й могли бути вільними в своїй творчості, не потерпаючи  від тиску «зверху». Тому сьогодні ми бачимо так багато  самобутніх виробів в українських традиціях.  Про це свідчать архівні матеріали, з якими музейні фахівці працювали впродовж року. Хоча, звісно, план потрібно було виконувати — кожному художнику ставилося завдання розробити до двадцяти виробів на рік для масового виробництва.

І «СТРАШНИЙ ЗВІР» — НЕ СТРАШНИЙ

Свій особливий стиль у галузі майолікових виробів і цілий світ фантастичних і химерних звірів створили подружжя Надії та Валерія Протор’євих.

Тому не дивно, що біля розділу «Добрі звірі», який представляє їхню творчість, «зависає» найбільше глядачів — і дорослих, і малих. Адже зубасті, рогаті, волохаті звірі Протор’євих дійсно добрі, кумедні, чарівні, які піднімають настрій і наповнюють позитивом. У цьому звіриному товаристві кого тільки не побачиш? «Корову», «Коня вороного», «Сім’ю трьох левів», «Бика», «Теля», «Ягня», «Оленя», «Козла», «Баранчика», а також «Лісовичка», «Фантастичну істоту», «Звіра-дивака», і звісно ж, «Доброго звіра». Є й «Страшний звір», але йому на противагу є «Страшний звір, що всміхається».

Надія і Валерій Протор’єви познайомились у 1940-х під час навчання в Київському училищі декоративно-прикладного мистецтва. Обоє склали вступні іспити на відділ декоративного розпису, а зараховані були на відділ кераміки — так визначила доля. А одружилися 1950-го, позичивши три карбованці для реєстрації шлюбу. У тому ж році молоді митці поїхали за направленням до Васильківського майолікового заводу, на якому працювали майже 40 років.

КУЛЬТУРУ — В МАСИ!

Оглядаючи виставкову експозицію, не важко переконатися в тому, що керамічне виробництво в Україні колись було потужною галуззю промисловості. Фахівці музею стверджують, що таке явище, як художні народні промисли та художні підприємства, яких до 1991 року працювало в Україні понад 40, було можливе за сприяння держави, що всіляко підтримувала та розвивала ці галузі. Мета була простою — нести культуру в маси й впроваджувати в побут українців справжню красу.

На жаль, сьогодні жодне з цих підприємств не працює, а Васильківський майоліковий завод остаточно припинив існувати у поточному році. Чи зазнає він свого ренесансу, як і інші підприємства, поки що питання риторичне. Принаймні,  виставковий проєкт «Завод» має стати потужним поштовхом для пошуку відповіді на це питання. Адже процес відродження традиційної культури не стоїть на місці, і вже сьогодні він має свої характерні ознаки.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ВИТОКІВ

—  На початку XX століття в Україні існували осередки, де працювали кустарі. У 30-ті роки на основі промислів з’явились артілі. У післявоєнні роки на їх базах виникали потужні заводи та фабрики, де працювали талановиті майстри. У 1990-ті ці підприємства зникають. Втративши все, ми знову повернулися до індивідуального виробництва. Сучасні митці — це люди, які не хочуть втрачати своїх коренів, свого вміння, набутих навичок, тому самостійно займаються відродженням традиційної культури. Вони мають художню освіту —  закінчили технікуми, інститути, мистецькі академії, нині мають свої майстерні, де цікаво і творчо працюють, — пояснює Ірина Бекетова.

РАДІСНА КЕРАМІКА

Виставковий проєкт «Завод» має ще одну особливість. У людей старшого покоління він пробуджує ностальгічні почуття, адже майже кожен відвідувач знаходить в експозиції до болю знайому річ, яка викликає спогади про минулі часи. А молодь відкриває для себе багато нового і несподіваного.

— У нас вдома, як і в інших сім’ях, були такі предмети, які ми бачимо сьогодні на виставці, — ділиться своїми враженнями етнолог Оксана КОСМІНА. — Серед них багато ужиткових речей, якими ми користувались і навіть не замислювалися над тим, яку вони мають цінність. Цей проєкт змусив по-іншому подивитися на них. При всій моїй повазі до косівської кераміки, васильківська мені більше до душі. Вона така позитивна, радісна, настроєва! Якби можна було щось таке купити сьогодні, я із задоволенням би це зробила. 

Нам потрібно розвивати сувенірну продукцію такого ж високого рівня, яка не мала б нічого спільно з «шароварщиною», якою рясніє нині Андріївський узвіз», — упевнена вона.

Виставковий  проєкт «Завод» триватиме в музеї до 25 серпня.

Марина МАРЧЕНКО. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments