Докопатися до глибин

Нагадаємо, про задум поставити драму «Перед заходом сонця» лауреата Нобелівської премії Герхарта Гауптмана знаний режисер Львівського театру ім. М. Заньковецької Алла Бабенко розповідала «Дню» в лютому (публікація «Театральний космос Алли Бабенко» у № 31). Тоді Алла Григорівна розповіла, що переглянула п’ять постановок цієї п’єси в різних театрах і прийшла до висновку, що до глибин Гауптмана ще ніхто з режисерів не дійшов, бо твір, написаний1932 року, дуже складний для постановки...

Герхарт Йоганн Гауптман — відомий німецький драматург, яскравий представник плеяди європейських натуралістів, який водночас із Генріком Ібсеном, Августом Стріндбергом, Францем Ведекіндом та Антоном Чеховим розпочав «еру режисерського театру».

За зовнішніми ознаками, «Перед заходом сонця» — сімейна драма, і, як зазначають театрознавці, цю форму Гауптман застосовував неодноразово («Свято примирення», «Самотні», «Міхаель Крамер»). Ці п’єси змальовували руйнування буржуазної родини, але обидві ворогуючі сторони залишалися в межах буржуазного суспільства, і зазвичай опозиційність центральних персонажів виявлялася уявною та непослідовною. В цілком іншій ситуації опиняється головний герой п’єси «Перед заходом сонця» Маттіас Клаузен. Тут родинний конфлікт викристалізувався в соціальну трагедію, а в конфліктах всередині сім’ї відобразилися суспільні суперечності соціальних реалій Німеччині напередодні нацистського путчу.

«Єдина безумовна свобода — це право розпоряджатися своєю долею», — щиро переконаний 70-річний заможний та успішний радник, вдівець, батько чотирьох дорослих дітей Клаузен, який, закохуючись до нестями у 18-річну племінницю свого садівника Інкен Петерс, одним махом скасовує «попередню», до Інкен, біографію, намагаючись скласти цілком нову, з чистого аркуша, енциклопедію свого подальшого життя: «Все прожите — мотлох! Я зроблю зі свого життя TABULA RASA!»

Клаузен готовий заради кохання на все! Але крила нової любові дуже швидко і жорстоко обтинають діти Маттіаса, стаючи його затятими ворогами. Ба більше — через суд встановлюють над батьком опіку як над недієздатним. Маттіас навіть просить покласти його в домовину, бо те, що діти вчинили, означає для нього кінець усього живого. «Я тебе бачу, але не відчуваю», — каже він Інкен і власноруч підсипає собі у склянку цукор із запахом гіркого мигдалю...

— Ця тема вічна, як у кожній хорошій класичній п’єсі — життя людини, — вважає Богдан КОЗАК, виконавець ролі Маттіаса Клаузена. — Тематичне коло — батьки і діти, спадок у сім’ї, відносини між дітьми, відносини між старшим чоловіком та молодою жінкою, нерівний шлюб. Це важливе дослідження проблем існування людини і в суспільстві, і в сім’ї, і в роботі — в усьому... Це типові явища в усьому світі, і на цьому в нас побудований стержень різних конфліктних ситуацій. Також не забуваймо, що п’єса написана 1932 року. Хоч ми й не наголошуємо на соціології, гітлеризмі, але все ж постають теми молодих людей, які є жорсткими, менш вихованими, яких зовсім не цікавлять аристократичні відносини — вони їх хочуть ламати «до основанья, а затем»... Це все існує певними натяками, штрихами. І мені здається, що в цьому є певний смак режисера — чуйність жіночих ролей і чоловічих теж. Це рідкісне явище!

Я думаю, що Бабенко й прийшла до цієї постановки, бо є відповідна трупа... Я вдячний, що режисер запросила мене на роль Клаузена. Нагадаю, я в постановках Алли Григорівни упродовж багатьох років грав і Яґо, і Макбета, і Тартюфа... В Олекси Ріпка — Арбеніна. Нещодавно, у Вадима Сікорського, — Сальєрі. Роль Клаузена — одна з таких самих великих ролей, яка вимагає доброї фізичної підготовки і, відповідно, розуміння тих завдань, які ставить режисер. На превеликий жаль, традицій виконання ролі Клаузена в українському театрі немає. Бо в Україні ця п’єса йшла лише в Російському театрі в Одесі. Тому це, по суті, прапрем’єра на українській українськомовній сцені. Я думаю, це добре, достойно, потрібно для театру. Як кожна класична п’єса, це певний іспит театру на зрілість. У цій виставі режисер задіяла практично всі покоління акторів! Роль доктора Вуттке виконує Борис Мірус, якому в серпні виповниться 90 років, а поруч із ним — наймолодші в театрі, зокрема Роман Мартин (Егмонт). Плюс — молоде, середнє і старше покоління: Люта, Хвостенко, Сніцарчук, Швайківська, Лань, Зелізна, Гарда, Кузьменко, Шумейко, Брилинський... Це приємно, бо об’єднує колектив, по-друге, показує певну зрілість. А для декого ця робота є дебютом, що теж важливо...

Сценографія і костюми вистави створені художником Олександром Оверчуком, хореографія — Олени Балаян. Танцюють (ляльки) Анастасія Курилець та Мирослава Солук.

Тригодинну виставу глядачі дивляться на одному подиху... Перший прем’єрний показ «Перед заходом сонця» закінчився під шквал аплодисментів. Складається враження, що Алла Бабенко все ж докопалася до глибин...

Наступні покази відбудуться 26 та 29 червня.