Програма, що називається «Шоу велетенських фонтанів», об’єднала митців із Білорусі, Угорщини, Німеччини, США та України.
Манеж Національного цирку України став трансформером і за кілька миттєвостей пішов під... воду, перетворюється то на дзеркальне озеро, ще кілька секунд і з гори спочатку ллється дощик, а потім з’являється водограй, підсилений спецефектами світла. Від майстерністі артистів у глядачів дух захоплює!
Складну, за новітніми технологіями конструкцію на манежі монтували впродовж тижня. Тут феєрично поєднані гра світла, 600 яскравих водяних водограїв, гігантський фонтан (26 метрів!) і вибухове полум’я... Вражають майстерністю у підкоренні повітряного та водяного простору митці: «Літаючі Арлекіни» (унікальний номер під орудою Станіслава Богданова), гімнасти на батуті (оригінальна суперкомпозиція артистів під керівництвом Олександра Полунчукова), гутаперчева Марія Бакалкіна показує еквілібр на «роялі», «Хала-хупи на дзеркальному шарі» демонструє Крістіна Кудзіна, як балансувати на... котушках презентує Володимир Омельченко, «Рейнське колесо» — синхронні польоти під ритм фонтанів здійснюють гімнастки під орудою Єлизавети Васильченко...
До речі, під куполом цирку літають не лише повітряні гімнасти, а й... примати на дирижаблі. Мавпочки-капуцини дивують своїми музичними здібностями, а також демонструють уміння керувати авто (дресирувальник Андрій Теплигін)... Потішить публіку приголомшливий килимний Валерій Серебряков — продовжувач знаменитої циркової династії, який вже більше двох десятиліть живе і працює за океаном. Кожний номер — це цікаве дійство, а три години шоу пролітають, немов мить!
«ВСІ ПРАЦЮЮТЬ, ЯК ГОДИННИК!»

ЛЮДМИЛА ШЕВЧЕНКО, ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР НАЦІОНАЛЬНОГО ЦИРКУ УКРАЇНИ
— Ми впродовж трьох місяців потішимо публіку ексклюзивним «Шоу велетенських фонтанів», і радує те, що вже перші покази відбуваються з аншлагами. Це дійство цікаве як для малечі, так і для дорослих. Нам вдалося домовитись із колегами з Будапештського цирку про оренду надскладних приладів, що забезпечують технічну сторону шоу. До речі, відкрию завісу для «Дня» — це фонтанне ноу-хау, яке монтується на манежі, є розробкою інженерів із... Дніпра, — розказала Людмила ШЕВЧЕНКО, генеральний директор національного цирку України. — Свій винахід вони запатентували і кілька років співпрацюють з різними цирками Європи. Це шоу вже двічі з величезним успіхом демонстрували в Угорщині, а до 9 грудня його можуть побачити кияни і гості нашої столиці. Технічну сторону дійства забезпечує Юрій Базанов. Він із Білорусі, а його інженерна команда — міжнародна. Всі працюють, як годинник! Інколи, коли, наприклад, м’ячик жонглера чи хала-хуп падає у воду, то миттєво хтось із них реагує, забираючи чужорідний «предмет» із води, і шоу продовжується.

«ХАЛА-ХУПИ НА ДЗЕРКАЛЬНОМУ ШАРІ» ПРОДЕМОНСТРУВАЛА КРІСТІНА КУДЗІНА
Усі артисти, які у нас виступають підписують контракти. Вони успішні, знані у світі, й не можна навіть порівнювати гонорари, які вони отримують за кордоном і у нас. Часто я особисто знаю митців, їхніх імпресаріо і для нас роблять знижки, розуміючи, що зараз у нашій країні важкі часи. У нас є контракт із американською продюсерською фірмою, і ми не напряму укладаємо контракти, а через них. Тішуся, що можу своїм авторитетом переконати артистів виступити у Києві. Бо для мене важливо, аби виступали не тільки іноземці, а й українські зірки, які прославили своїм мистецтвом нашу країну. Наприклад, у цьому шоу виступає наш балет «Прима ретро цирку» — Ксенія Ляхорська з білими голубами і яскравий номер Flash of splash («Спалах сплеску») у постановці Марії Ремньової, яким ми відкрили програму. До речі, 10 років вела перемовини, аби знаменитий клоун Валерій Серебряков виступив у Києві. Все щось заважало, і графік гастрольний у колишнього нашого співвітчизника такий насичений, що шпаринку дуже важко було знайти. Але хто дуже хоче — той досягне свого і Серебряков нині з нами!

ВІДКРИВ ШОУ НОМЕР FLASH OF SPLASH («СПАЛАХ СПЛЕСКУ») У ВИКОНАННІ АМАЛІЇ АВАНЕСЯН І ЄВГЕНІЯ АБАКУМОВА
До речі, у лютому ми плануємо показати нові цікаві номери з цирку Німеччини. У ту програму обов’язково потраплять й українські майстри манежу. Робоча назва — «Чорне і біле». Зараз інженери з Дніпра пропонують нам ще одну технічну новинку з використанням води, і я впевнена, що шоу буде приємним сюрпризом для глядачів.
«НАШІ ТВАРИНИ ЖИВУТЬ У ДВА РАЗИ ДОВШЕ, НІЖ ТІ, ХТО НА ВОЛІ»
— Людмило Олексіївно, ви багато років виступали як артистка — спочатку як гімнастка, а потім як дресирувальниця разом із своїм чоловіком Володимиром Дмитровичем Шевченком. Після його смерті стали керівником Національного цирку. Номер зі левами і тиграми передали іншій цирковій парі... Днями у двох десятках міст пройшли акції протесту, аби заборонити використання тварин у цирках...

— Про те, що я стану директором цирку, ніколи не думала й не мріяла. Просто треба було справу мого чоловіка, з яким ми прожили разом 49 років, продовжити... В нашому атракціоні «Серед хижаків» виступали до десяти звірів. Ми створили свій власний стиль роботи з хижаками, запрошуючи тварин до співучасті. Такий метод демонстрації трюків створював на манежі атмосферу розкутості та імпровізації. Як дресирувальники, ми стерли кордони, які традиційно існували між приборкувачем і хижаком: один — повелитель, інший — приборканий, з одного боку — воля, з іншого — покірність. Ми ніколи не вимагали від тварин сліпої покори. Знаєте, мені дуже боляче, коли люди, не розібравшись, кажуть, що у цирку знущаються зі звірів. Це неправда! Через мої руки пройшло багато тварин. Деяких (за вислугою років) віддавали у зоопарк, але нікого не усипляли. До речі, хвороби у них такі ж, як у людей, — артрит, ревматизм... Наші чотирилапі артисти були повноцінними партнерами. Цирк — мистецтво, яке має багатовікову історію. Ми завжди показували висококласні програми. Зараз наші артисти виступають у Мінську. Через три місяці, можливо, повернуться додому, аби порадувати дітей на Новорічні та Різдвяні свята. Хоча є пропозиції, аби презентувати програму в Грузії.

Своїх звірів я нікому не віддавала. Два тигри нині працюють разом із Миколою і Юлією Козирєвими (ці дресирувальники були помічниками у нас з Володею). Зараз у них своя команда тварин. Наші старі тигри ручні, відпрацювали своє, і нині на «пенсії»...
Захисники тварин, не розібравшись, порівнюють нас із вуличними цирковими шахраями. Всі звірі — це наші діти, друзі, партнери, ніхто з них не знущається. Кожен із звірів має свій характер і вони, як люди, люблять, ревнують, інколи чубляться між собою... До речі, з волі ми ніколи не брали тварин, а приймали їх із зоопарків (вони з другого чи шостого покоління і на багато слабкіші від своїх родичів — генетично хворі). Ми чимало сил витрачаємо, щоб їх вилікувати. І кожен дресирувальник ще й ветеринар. Зараз волонтери збирають гроші, аби із Самбора перевезли трьох левиць до історичної батьківщини — Південної Африки. А у нас у цирку всі звірі народилися у зоопарках! Випустити їх у савану і вони загинуть! До речі, наші тварини живуть у два рази довше, ніж ті, хто на волі. У мене дикобраз п’ять разів оперувався і прожив 25 років, лисиця — 15 років, заєць — 12 (навіть на «пенсії» обожнював грати на барабані), тигри живуть по 16— 20 років, леви — більше 20!

ПОТІШИВ ПУБЛІКУ ЯСКРАВИЙ КИЛИМНИЙ ВАЛЕРІЙ СЕРЕБРЯКОВ, ПРОДОВЖУВАЧ ЗНАМЕНИТОЇ ЦИРКОВОЇ ДИНАСТІЇ, ЯКИЙ ВЖЕ БІЛЬШЕ ДВОХ ДЕСЯТИЛІТЬ ЖИВЕ І ПРАЦЮЄ У США
Нагадаю, приборкувачі ведуть свій родовід від гладіаторів, що билися на арені з дикими звірами ще у Стародавньому Римі, а кінний цирк бере свій початок від античних гонок колісниць і кінних арен. Починаючи з XVI ст., розвитку кінного цирку сприяли численні школи верхової їзди, пов’язані з необхідністю особливої підготовки вершників, що брали участь у кінних боях. Інший різновид кінного цирку — джигітування, з’явився і зміцнів у кочових народів Сходу, оскільки пов’язаний з абсолютно іншими навичками верхової їзди.
До речі, вистави з дресированими тваринами почали даватися у цирку з кінця XIX ст. Постійні цирки існували майже у всіх столицях і головних містах Західної Європи. Нагадаю, у цирках, незалежно від того, збудовані на 500 глядачів чи на 5000, простір, що залишається для арени (манежу), має один і той же розмір — 13 метрів, і однаковий у всьому світі! Пояснюється це професійною необхідністю — для кінної вольтижировки і акробатики потрібно, щоб спина коня, що біжить, була завжди під одним кутом до центру манежу. Цього можна домогтися, тільки підтримуючи чітко задану швидкість коня при певному діаметрі манежу.

Довгий час кращими вважалися цирки Парижа (фр. Cirque d’hiver, Cirque d’йtй і ін.). Наприклад, в Італії у XIX ст. не було постійних цирків, але зате велика частина найбільш значних театрів була влаштована так, що партер міг бути перетворений на циркову арену. Найбільшого поширення цирки отримали в Іспанії, де зберігається з античності корида...
Нині у світі дуже популярний Cirque du Soleil (з фр. — «Сирк дю солей» — «Цирк сонця»), який заснувала канадська компанія, що працює в сфері розваг, де поєднані циркові номери і вуличні вистави. «Цирк сонця» заснований у 1984 році Гі Лаліберте і Жілем Сент-Круа і базується в Монреалі (Канада).
— Сьогодні Cirque du Soleil вважається кращим у світі?
— Вони добре розкручені і їхні програми популярні серед публіки. Я вважаю, що це масштабне театральне шоу, а не цирк. Їм для програм не потрібен манеж. Тому вони виступають на стадіонах... Знаєте, якщо нашому Національному цирку України дадуть бюджет 500 мільйонів, то ми таку програму покажемо, що Cirque du Soleil позаздрить...
«ЯКЩО БРАЗИЛІЮ НАЗИВАЮТЬ ФУТБОЛЬНОЮ КРАЇНОЮ, ТО УКРАЇНА МОЖЕ ПИШАТИСЯ ЦИРКОМ»
— Династії знову пріоритетні серед циркових артистів?
— Так, зараз знову на манежі багато виступають представників знаних циркових сімей. І це радує. Хоча у радянські части династії серед творчих професій не віталися. Тодішня пропаганда розказувала про сім’ї хліборобів, сталеварів... А у цирк запрошували колишніх спортсменів, і це, я вважаю, нанесло багато шкоди цирковому мистецтву, бо у артистів і спортсменів різний менталітет, психологія...

ЗАКРИВАВ ПРОГРАМУ ЕФЕКТНИЙ НОМЕР «РЕЙНСЬКЕ КОЛЕСО» — СИНХРОННІ ПОЛЬОТИ ПІД РИТМ ФОНТАНІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ГІМНАСТКИ ПІД ОРУДОЮ ЄЛИЗАВЕТИ ВАСИЛЬЧЕНКО
Дуже добре, що сьогодні діти і молодь хочуть виступати на манежі. Нині у нас свою майстерність демонструють вже онуки і правнуки циркових династій. У нас також дужне сильний рух народних цирків. Якщо Бразилію називають футбольною країною, то Україна може пишатися цирком. До речі, у травні 2017-го ми провели II «Міжнародний дитячий фестиваль циркового мистецтва». У журі входили представники 12 країн — кращі митці циркового мистецтва: Петро Дубинський — артистичний директор і член журі багатьох міжнародних фестивалів циркового мистецтва, включаючи фестивалі в Італії, Іспанії, Франції, КНР, Україні, В’єтнамі, Чилі, Мексиці та в інших країнах, Лоліта Ліпінська — директор-художній керівник Ризького цирку (Латвія), Володимир Шабан — директор Білоруського цирку (Білорусія), Урс Пілс — віце-президент Міжнародного фестивалю цирку в Монако, Тьєррі Оутрілла — режисер «Мулен Руж», (Франція) та інші. До речі, ніде в світі подібних фестів немає! Наприклад, у Монте-Карло (Festival international du cirque de Monte-Carlo, який проводиться з 1974 р.) змагаються професіонали, демонструючи акробатичні етюди, виступають клоуни, звірі в парі з людьми на одній сцені, а у нас аматори із самодіяльності, яким усього 5—7 років. Останній наш форум показав, що маємо, ким пишатися, і цікавих митців, які скоро стануть зірками світового рівня.







