Дві панянки у бік... успіху!

Актриса Олеся ЖУРАКОВСЬКА і режисер Тамара ТРУНОВА слушно вважаються одними з найактивніших представників сучасного театрального процесу. Якщо поставити собі за мету структурувати творчий доробок Тамари та Олесі, то в результаті неодмінно отримаємо перелік із кількох десятків позицій — у різних жанрах, на різних майданчиках, різного настрою і тональності. Водночас до сьогодні їхня творча доля з певних причин оминала жанр монодрами. З появою в афіші Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра назви «Усі найкращі речі» цієї недоречності позбавлено: режисер Тамара Трунова поставила свою першу моновиставу і в цьому ж жанрі дебютувала провідна актриса цього театру Олеся Жураковська.

«Я хлопчик, і мені сім років», — одна з перших реплік вистави «Усі найкращі речі». І якщо хтось вирішить, що в цій роботі Тамара Трунова продемонструвала неабияку творчу сміливість, вивівши на сцену в цій ролі Олесю Жураковську, то йому варто знати, що до цього кроку режисерку опосередковано підштовхнув автор однойменної п’єси Дункан Макміллан. Позаяк його історія є безвідносною до статі чи віку, а зневіра, яка була з кимось поруч із самого дитинства, може накрити, чи лише зачепити, чи в деяких моментах — допомогти, може прорости згодом у ньому самому, а може, навіть якщо про це й не здогадуватися, стати оберегом.

У хлопчини, якого грає Олеся Жураковська, мама неодноразово намагалася покінчити життя самогубством. І тоді як батько хлопчика разом з лікарями мусили раз по раз витягувати її з цього стану, маленький герой вигадав собі гру, яка розважала і захищала водночас: записувати свої найулюбленіші речі. Звичайні, буденні, на які інші здебільшого й уваги не звернуть, але саме вони наповнювали його життя життям. Макарони по-флотськи, мультфільм «Пластилінова ворона», морозиво «Каштан», людина, котру можна запитати, чи не застряг мак у зубах, секс, запах старих книг, примирення після сварки... Крокуючи разом зі своїм героєм із дитинства в доросле життя, актриса акцентує увагу на віковому сприйнятті тих чи інших речей і настроїв. Її червона дитяча шапка (з китицею) легким порухом руки трансформується в шапку підлітка (китицю — геть!), а потім і зовсім зникає, коли до глядачів звертається вже доросла людина, яка, втім, досі залежна від своїх дитячих страхів...

До спектаклю Олеся Жураковська активно залучає глядачів. І це ще один професійний виклик, на який актриса муситиме відповідати в кожній наступній виставі. Бо коли на перших показах їй майстерно підіграли колеги із інших театрів — зокрема, франківці Світлана Косолапова та Віталій Ажнов, — а бухгалтер НСТДУ пані Лариса Карпенко була надзвичайно переконливою, коли на прохання актриси зачитувала уривок про самогубця із роману Гете, то під час інших показів партнерами Олесі можуть стати звичайні глядачі. Яких потрібно буде миттєво налаштувати на потрібну хвилю і «загіпнотизувати» на потрібний результат.

Розсипаючись у заслужених похвалах та компліментах на адресу актриси, варто згадати також про цікаву сценографію (автор — Тамара Трунова), яка переконливо проілюструвала відому істину про те, що все геніальне — це просто. Чорний простір з кількома освітлювальними приборами, які часом спалахують неритмічно і злякано (це непевне світло в кінці тунелю чи просто перепад напруги, що струменить по венах?)       — а подеколи виконують функцію театральних софітів, щоб виокремити простір для героя. І величезна вінілова платівка на заднику, яка крутиться, видобуваючи мелодії-спогади, й водночас апелює до вічності, адже земля, попри все, обертатиметься й надалі, життя триває, і список улюблених речей складатимуть уже наші діти й онуки...

...До речі, список Олесі Жураковської завершував Віталій Лінецький. Це прозвучало настільки тепло, щиро, вдячно, зворушливо, особистісно, що більш гармонійного фіналу цієї історії саме в цих стінах годі було би й уявити.

P.S. На заголовок статті автора надихнула ще одна вистава Тамари Трунової Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра — «Дві панянки у бік півночі».