Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів
Іван Франко, український письменник, поет, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч

Елегія для Володимира Івасюка

Меморіальний музей композитора цього року відзначить своє 10-річчя
9 лютого, 2005 - 00:00

Музей розташований у Чернівцях у чотирикімнатній квартирі помешкання батька композитора, письменника Михайла Івасюка (по вулиці Маяковського, 40). Якщо бути хронологічно точними, то тут Володимир Івасюк прожив із червня 1971 по серпень 1972 року, переїхавши згодом до Львова. Проте аж до своєї передчасної трагічної загибелі відомий композитор не забував батьківського дому. У цій чернівецькій квартирі Володимир відсвяткував останній, 30-й день народження... 13 вересня, в 25 річницю прем’єри пісні «Червона рута», розпочав працювати Меморіальний музей В. Івасюка.

«У ПОЛОНІ ПІСЕНЬ»

До нас у редакцію Парасковія Нечаєва, директор Музею Івасюка, завітала після зйомок на телебаченні. Вона спеціально приїжджала до Києва, щоб подивитися відзнятий матеріал, дати консультації групі Оксани Марченко «Імена», яка готує передачу про Володимира Івасюка, що скоро вийде на телеканалі «Інтер». От тільки погано, що час трансляції не дуже зручний — 23.15. Таку серйозну, глибоку передачу повинні показувати в прайм- тайм, а не вночі. Нечаєва бідкається, що не встигла подивитись фільм студії «1+1» про Івасюка, бо він транслювався у дні помаранчевої революції (в той час Парасковія Михайлівна, як тисячі українців, приїхала до столиці та стояла на майдані Незалежності, протестуючи проти фальсифікацій президентських виборів. — Т. П. ). Це цикл під назвою «Пісні серця» про трьох видатних композиторів Буковини: Степана Сабадаша, Василя Михайлюка й Володимира Івасюка та про їхні легендарні пісні — «Марічку», «Черемшину» та «Червону руту». Було б добре, аби ці фільми телевізійники повторили. Бо передачі зроблені з великою душею, і вони зацікавлять глядачів.

— Сьогодні наш музей знають не лише в Україні, а й за кордоном, — розповідає Парасковія Нечаєва. — В березні минулого року ми відзначили 55-річчя від дня народження легендарного композитора. До цієї дати ми видали п утівник «Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка», книгу нарисів «Безсмертна тінь великих душ» (про батька, матір, Володимира і його друзів). Разом із Чернівецькою обласною бібліотекою надрукували бібліографічний покажчик «Пісня буде поміж нас», у якому систематизовані матеріали про історію написання музичних творів, матеріали про життя і творчість, спогади про родину Івасюків, фестиваль «Червона рута», Міжнародний конкурс молодих виконавців сучасної естрадної пісні ім. В.Івасюка, конкурс юних композиторів, пісні, присвячені композитору. Це 1869 позицій (статті, нариси, есе, спогади). Туди ввійшли матеріали 70 — 80-х років, які збирав ще батько композитора Михайло Григорович, а далі — це робота співробітників нашого музею.

До ювілею ми провели радіовікторину. Виявилось, що найкраще івасюківські пісні знає старше покоління. Ще одна цікава обставина: добре знають наші радіослухачі чернівецький період творчості Володимира Михайловича. А молодь любить мелодії композитора в сучасних інтерпретаціях. Коли ми включали пісні Івасюка у виконанні Тараса Чубая, Олександра Пономарьова, гурту «Океан Ельзи» — слухачі відразу впізнавали, а коли звучав варіант Василя Зінкевича — це виявлялося для них важким завданням. А голос Софії Ротару впізнавали з першої миті.

РОДИНА

Усіх, хто любить творчість Володимира Михайловича, зацікавить книжка спогадів «Володимир Івасюк. Життя — як пісня». Про неї мріяв батько композитора (5 лютого минуло 10 років, як уже немає Михайла Григоровича). Він був письменником, вченим, фольклористом, дуже ерудованою людиною. Прожив складне життя, в сталінські часи пройшов через заслання, але вижив, не зламався.

У творчому доробку Михайла Івасюка сім романів, кілька повістей, дитячих казок, два десятки новел та художньо-документальний твір «Монолог перед обличчям сина». Окрім того, Івасюк-старший видав книгу поезій «Елегії для сина», захистив кандидатську дисертацію про письменника Сильвестра Яричевського. На схилі життя багато сил й енергії віддав публіцистиці, відновленню забутих імен у літературі. Один із залів експозиції музею — робочий кабінет Михайла Івасюка. Там зберігається унікальна бібліотека письменника. Особливо цінним є видання творів Тараса Шевченка 1890 р., підручник «Музична гармонія» Сидора Воробкевича 1869 р., «Словник іншомовних слів» 1909 р. — раритетні книжки, які збереглися на Буковині й в Україні лише одиниці.

«Кімната батьків» — один із цікавих залів музею. Михайло та Софія Івасюки прожили в шлюбі 48 років. Це було щасливе подружжя. Вони виростили трьох дітей (Володю, Галину й Оксану). Всі відмінно вчились, про що свідчать грамоти, нагороди. Володя був обдарований не лише музикою, а й чудово малював. Ці малюнки збереглися, їх можна побачити в експозиції.

У родині Івасюків бачачи талант сина, батьки намагалися його найкраще розкрити. Так, придбали скрипку, рояль, щоб Володя міг займатися музикою. До речі, старовинний австрійський рояль купили за гонорар від роману Михайла Івасюка «Червоні троянди» в 1961 році. Всі пісні композитора (від «Мандрівного музики» до «Я ще не все тобі сказав») він виконував для батьків і сестер на цьому інструменті. І досі рояль має гарне звучання. Коли в музеї проводять музичні вечори, то на ньому грають почесні гості, видатні піаністи.

У музеї є дуже цікаві фотоматеріали різних періодів життя композитора, його близьких, друзів. Чимало карток зроблені самим Володимиром. Композитор був дуже популярним (його «Червона рута», «Водограй» співали по всій країні) і скромним, як правило, на групових фото він ставав у другий ряд або з краю... Остання з частин експозиції — огляд життя і творчості Івасюка. Це документи про конкурси, виступи, його тріумфи. У фондах музею глядачі можуть побачити листи, рукописи, особисті речі композитора. В експозиції є записи пісень В. Івасюка у виконанні самого автора, рідкісні записи 70-х років Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича та інших легендарних співаків.

БІЛЬ ПАМ’ЯТІ

Зараз в Івасюківському музею працюють троє наукових співробітників, директор, бухгалтер, доглядач, завгосп, прибиральниця та троє сторожів (штат 11 чоловік). У цій квартирі є якась чудова аура. Тут затишно. Час спливає стрімко. Ви ходите залом і здається, що зараз відкриються двері й увійдуть його господарі...

Життя В. Івасюка було коротким і трагічним. Нині в музеї намагаються узагальнити данні, зробити хронологію останніх днів життя Володимира Михайловича: з ким зустрічався, де, коли. Щоденників композитор не вів. Лишилися спогади батька, який писав, що в одній з розмов син скаржився, що йому хтось погрожує по телефону; як він відчуває, що за ним стежать...

24 квітня 1979 р. Володимир повернувся з Хмельницького до Львова з Конкурсу артистів естради, де був членом журі. Опівдні хтось йому подзвонив, й Івасюк пішов до консерваторії. Більше додому він не повернувся. Композитора знайшли вже мертвим через чотири тижні на території військової частини. Офіційна версія — самогубство.

Нині, через 26 років, важко відтворити, що ж дійсно тоді відбулося. Є спогади Неоніли Братунь, в яких вона вперше й дуже відверто розказала про те, як відбувалось впізнання трупа. Неоніла Миколаївна разом із батьками Володимира була в морзі. За словами Братунь, тіло Володимира неможливо було впізнати. Лице — суцільне місиво: розквашений ніс, виколоті очі, а на шиї не було рубця від мотузки (хоча тіло знайшли повішеним на дереві), синці по всьому тілу, поламані пальці. Софія Іванівна тільки глянула, і їй стало зле. Із батьків взяли підписку про те, щоб про побачене вони нікому не говорили. До речі, коли в 1998 р. до Львівської прокуратури приходила кореспондент студії «1+1» і хотіла, аби їй дозволили познайомитись зі справою В. Івасюка, то виявилося, що справи взагалі немає в архіві! Й досі невідомо, куди поділися ці документи.

Родина, близькі друзі досі не вірять, що Володимир сам наклав на себе руки. Він не був ні самогубцем, ні алкоголіком, ні наркоманом, як його характеризувала тодішня влада. Володимира Михайловича не дозволяли ховати на Личаківському кладовищі у Львові. Ростислав Братунь порушив ту заборону, й уже через кілька днів його усунули з посади голови Львівської обласної СПУ. Кілька разів могилу Івасюка вандали руйнували. Десять років не дозволяли ставити пам’ятник, збивали напис, тричі підпалювали. У Брюховецькому лісі, біля дуба, де знайшли мертвим композитора, поставили хрест. Нині дуб, на якому висів Володимир Михайлович, почав всихати...

«МАНДРІВНИЙ МУЗИКА»

— Зараз у Кіцмані Чернівецької області (у цьому містечку народився Володимир Михайлович. — Т. П .) дитяча музична школа завойовує право носити ім’я В. Івасюка, — продовжує Парасковія Михайлівна Нечаєва. — Щоб це сталося, потрібне рішення Кабміну України. У школі є гарна меморіальна кімната, діти й педагоги беруть активну участь у багатьох музичних заходах і змаганнях. Вони пишаються, що вчаться в школі, де навчався легендарний Володимир Івасюк. Єдина проблема в тому, що в місті є філіал Чернівецького краєзнавчого музею й експозиція, присвячена їхньому знаменитому земляковi. Але, на мою думку, експозицію там повністю треба міняти, поновити тематичні стенди. Відвідувачів у музеї мало, бо часто він закритий (постійно тече дах). Усі про це знають, але ніяк не ремонтують. А це може призвести до того, що експонати загинуть...

А в нашому музеї вже понад 10 тис. експонатів. Нещодавно сестра Івасюка Галина передала до фонду копії нот варіацій пісні «Суха верба», зроблені Володимиром, коли він вчився у Львівській консерваторії, для фортепіано. В червні минулого року піаніст Ярослав Колотило вперше виконав цей твір на знаменитому роялі Івасюка. Він настільки емоційно грав, передав усі драматичні нюанси, глибину думки композитора й трагічність музики, що зал просто завмер. У нас вийшов справді незабутній вечір. Згодом ми знову запросили пана Ярослава прийти до нашої Музичної вітальні, коли проводили Конкурс юних читців. Школярі виконували «Елегію для сина», написану Івасюком-старшим. Таким чином ми намагаємося популяризувати дві постаті: батька та сина, їхню поезію та музику. Наприклад, піаніст Колотило вирішив підготувати цілу програму з Івасюківських творів. І є з чого вибрати. За 10 років творчості Володимир Михайлович написав 107 пісень і 53 інструментальні твори. На гостини до нас приходив диригент Чернівецького симфонічного оркестру Йосип Сазанський, який запалився ідеєю, щоб у нашому місті провести вечір, на якому в першому відділенні прозвучать інструментальні твори, а в другому — вокальні твори Івасюка. Ви знаєте, що цікаво, Івасюка можна слухати в різних аранжуваннях. Головне, щоб виконавці не псували структуру його музики.

З нагоди 10-річчя музею плануємо провести наукову конференцію «Роль меморіальних музеїв у становленні національної ідентичності». Користуючись нагодою, хочу запросити на неї представників інших музеїв, науковців. Проведемо конкурс композиторів «Мандрівний музика». Сподіваюсь, що до нього залучаться не тільки школярі, студенти, а й молоді композитори.

Через газету «День» я хочу подякувати Миколі Мозговому та Софії Ротару, які дуже підтримали наш музей. Завдяки їхній матеріальній допомозі ми маємо змогу проводити різні творчі заходи, розробили туристичні маршрути, присвячені буковинським митцям.

«ЗІРКИ» ВІДКРИВАЮТЬ У ЧЕРНІВЦЯХ

Із 1993 року на батьківщині композитора проходить Міжнародний пісенний фестиваль «Пісня буде поміж нас» і Конкурс молодих виконавців сучасної естрадної пісні ім. В. Івасюка. Стало доброю традицією, коли конкурсанти, члени журі, гості обов’язково приходять до музею. Раніше конкурс проводився восени, а вже кілька років — у липні. Це краще, бо влітку до Чернівців стало приїжджати набагато більше глядачів із різних куточків не тільки України, а й світу.

За словами Парасковії Нечаєвої, на останніх Івасюківських конкурсах наші українські співаки почали конкурувати зі співаками інших держав. Чернівчани були приємно вражені виконанням уже знайомих пісень узбецькими та болгарськими співаками. Така була цікава інтрига. Глядачі переживали за своїх. Значно зріс і рівень виконання творів: чудові голоси, цікаве аранжування пісень. Дуже вдячні композитору Миколі Мозговому за те, що він уже багато років тягне цей нелегкий естрадний віз. Минулого року переміг донеччанин Володимир Квасниця, у якого велике творче майбутнє. «Єдине, що мене тривожить, — признається П. Нечаєва, — що пісні Івасюка — лише штрих у біографіях молодих співаків. Це для них, як обов’язкова програма у фігурному катанні. Погано, що жоден із переможців конкурсу не має в подальшому репертуарі трьох-чотирьох пісень Івасюка. Тобто: виступив і забув. Пісні звучать раз на рік, а івасюківські твори варті, щоб їх співали кращі з кращих.

До речі, мене здивувало, що переможницю «Шансу- 2004», який проводить канал «Інтер» і який вважається самодіяльним, бо відбір йде з передачі «Карооке на майдані», — Наталію Валевську — називають «відкриттям». Але ж вона професійна співачка! Серед її перемог є нагороди на Конкурсі ім. В. Івасюка, «Морі друзів». А нам, телеглядачам, Валевську подають як просто молоду дівчину, студентку, яка гуляла собі Хрещатиком, побачила, що співають, і вирішила спробувати долю. За день команда Могилевської, Кондратюка, Кузьменка і Бабешка зробила з Наталії «зірку»... Я рада за Валевську, що її виступ сподобався телеглядачам. Але вона — не відкриття «Шансу», а відкриття Миколи Петровича Мозгового, який першим розгледів талант цієї співачки. До речі, з легкої руки пана Мозгового, саме після перемоги в Чернівцях запалали такі естрадні «зірки», як Таїсія Повалій, Олександр Пономарьов, Марина Одольська (вони отримали Гран-прі Конкурсу ім. В. Івасюка), а Наталія Валевська в 2003 р. отримала другу премію.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День». Фото з архіву Чернівецького музею В. Івасюка
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments