Виставка «Видатні українські художниці» нагадала про «вічно жіноче»
Олег СИДОР-ГІБЕЛИНДА, «Art-Line», спеціально для «Дня»
Чоловіки України можуть спати спокійно: мистецтво фемінізму у нас
«не пройде». Скільки б не заперечувала «прекрасна стать» існування «жіночого
мистецтва» — як терміна і як явища, але ж як інакше поіменувати букет творчих
артефактів експозиції «Видатні українські художниці» в київській галереї
«Лавра». Хвала Богові — «жіноче». Хвала Богові — Мистецтво (без лапок і
з великої літери).
Звісно, для повноти враження годилося виставити на ній іще й бісерні
вишиванки, м’яку іграшку та мереживні комірці. Однак живописна панорама,
обмежена емоціями, побутом та «порами року», також достатньо показова.
Якщо торішня експозиція вряди-годи «ошпарювала» нас чимось на зразок полотен
Голіброди чи Гершуні, сьогоднішня — благополучно зведена до спільного тематичного
знаменника. Постмодерном тут і не пахне. Замість голомозих потвор чи агресивних
терористок на кшталт «Spice Girls» — гарненькі витинанки (триптих Турянської
«Мої листи до тебе»).
І якщо картина називається «Міраж» (у Л. Калмикової) — не чекайте химер:
лише тінь елегантного будячка на стіні. Квіти й горшки — «На підвіконні»
у Н. Ковалець, «Півонія» — у Н. Денисової. Деревце-вазон — у Л. Сахно.
«Квіти» — у Р. Рідної. Метелики — у Н. Фандикової (нині її твори менш екстравагантні,
аніж торік). А у Р. Косташ — навіть не образ, а «запах блакитних квітів...»
На експозиції відпочиваєш душею. Сюди приходять сім’ями, мирно обговорюють
картини. У тому числі й чоловіки. Чого їм жахатися? Слів пані кураторки
про «великий виклик»? Слова лишаються словами, а на картині: «Володю, все
буде гаразд» (у О. Морозової). Ще б пак, у кімнаті — розгардіяш, а в кріслі
сумує наш Заратустра. Певно, чекає дружиноньки — прийде, все прибере, обігріє,
приголубить. Люблять вони нас — нічого не попишеш. Дванадцять разів (!)
цілує в лоб (у своїй фотокомпозиції) авторка, О. Каленик — ну кого ж іще,
як не чоловіка, відомого живописця Ф. Звикай до ласки, голубе. Dont worry:
«Крилатий лев» (І. Контар) — ручний. Be happy: «Дракон» (Л. Бруєвич) не
вкусить.
«Твоя хата, а мій — верх», — казала колись наречена до жениха. Оскільки
жінки, на щастя, ніколи не були у нас приневоленими (не тривожитиму тіней
Роксолани та Мотрони Кочубей, але й Тараса Григоровича могла приборкати
яка-небудь Ликерка Полусмакова), то абсолютна емансипація видається нам
дорогою забаганкою. А в мистецтві — поготів: чий голос звучить авторитетніше
в малярстві та літературі, аніж голоси Тетяни Яблонської та Оксани Забужко?
Тільки за офіційними даними кількість мисткинь-спілчанок у нас коливається
від 26% (Львів, Харків) — де 35% (столиця), але їх реальна активність,
як і талант, ніякими відсотками не обчислюються. Виставка «Видатних жінок»
— красномовне тому підтвердження.
