Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Фестиваль без табу

«Музичні прем’єри сезону-2011» стали еліксиром для меломанів
13 квітня, 2011 - 00:00
ФІНАЛЬНИМ АКОРДОМ ФЕСТИВАЛЮ СТАЛО ВИКОНАННЯ ФОЛЬК-ОПЕРИ ЄВГЕНА СТАНКОВИЧА «КОЛИ ЦВІТЕ ПАПОРОТЬ» (У КОНЦЕРТНОМУ ФОРМАТІ) — ПОДІЯ, НА ЯКУ ЧЕКАЛА УКРАЇНА І САМ КОМПОЗИТОР З 1978 р. / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

ХХІ Міжнародний фестиваль Національної спілки композиторів України «Музичні прем’єри сезону» привернув увагу й заволодів серцями киян і гостей столиці — шанувальників академічної музики. Впродовж восьми днів відбулися 24 концерти симфонічної, хорової та камерної музики!

Уже перша імпреза «Прем’єр» стала справжнім апофеозом хорового мистецтва — аншлаговий концерт у Національній філармонії став подією загальнонаціонального масштабу: музична громадськість вшановувала всесвітньо відомий камерний хор «Київ», якому виповнилося 20 років від дня заснування, та його художнього керівника й головного диригента Миколу Гобдича в день його 50-річного ювілею. Тріумфальний виступ цього колективу з унікальною програмою антифонів, коли під час виступу хоровим звучанням було охоплено абсолютно весь концертний простір Колонного залу ім. Лисенка, адже і сцена, де співав хор «Київ», і балкон, «оперезаний» по периметру солістами ще трьох хорів — Чоловічої хорової капели ім. Л. Ревуцького, жіночого хору «Павана» ІМ НПУ ім. Драгоманова і хору «Аніма» КНУКіМ, — створювали квадрофонію — неповторний ефект могутнього стереофонічного сферичного звучання чоловічих і жіночих голосів, в епіцентрі якого були слухачі, а вправно керував цим складним процесом сам ювіляр. Широка історична панорама духовних шедеврів вітчизняних композиторів — від Артема Веделя, Сергія Дегтярьова до творів наших сучасників Віктора Степурка, Валентина Сильвестрова, Євгена Станюковича — у виконанні «Києва» традиційно засвідчила стильовий універсалізм цього неповторного колективу...

Напрочуд різнобарвними виявилися і камерні концерти, в одному з яких прозвучали раритети — перші українські твори для нетрадиційних складів виконавців (автор проекту Анатолій Калениченко). Традиційно вишукану програму з камерних творів запропонував ансамбль сучасної музики «Рикошет» під керівництвом Сергія Пілютікова. Неприхований інтерес й жваві дискусії в кулуарах, особливо з боку студентства Національної музичної академії, викликав концерт мікротонової музики італійського композитора Ніколя Візаллі з його експериментальним аудіовізуальним перформансом в дуеті з Розанною Прессато (живопис). Мабуть, чи не найбільшої уваги слухачів і схвальних оцінок музичних критиків удостоїлися симфонічні концерти фестивалю (всього їх прозвучало п’ять), що примусило згадати усталене твердження: «симфонічна музика — індикатор рівня розвиненості музичної культури європейських культурних спільнот! Так, концерт за участю Заслуженого симфонічного оркестру України (диригент Микола Лисенко) презентував твори О. Родіна, В. Губи, Д. Ареф’єва, С. Ярунського, Д. Щириці та ін. і продемонстрував майже всеосяжність стильових пріоритетів сучасних композиторів: від романтично-експресивного наповнення звукового простору з могутніми вагнерівськими накатами експресії (кантата О. Родіна), шляхетної мелодійної музики В. Губи (симфонієтта «Осінні роздуми») до феєрично-гротескного звучання твору С. Ярунського «Вій» з елементами перформансу тощо.

Блискуче, презентабельно провів симфонічний концерт з творів О. Яковчука, Б. Кривопуста, Б. Бріттена, В. Губаренка заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України під орудою головного диригента Володимира Шейка. Ностальгійні мотиви в цей вечір засвідчували не стільки назви творів (симфонія Яковчука «Ностальгія»), скільки їх «випромінювала» сама музика (поема В. Губаренка «Пам’яті Тараса Григоровича Шевченка»), що звучала від серця до серця.

І все ж симфонічна «партитура» фестивалю згідно із задумом організаторів мала нарешті досягти своєї кульмінації. Детонатор своєрідної «вибухівки», закладеної вже в програмі концерту, що відбувся в Колонному залі ім. Лисенка за участю Симфонічного оркестру Національної філармонії України, спрацював у процесі самого виконання й сприйняття залом абсолютно полярних за змістом, емоційним наповненням, концепцією, зрештою, тембровим забарвленням творів. Класика авангарду, якщо так можна висловитися, прозвучала в першому відділенні й була представлена композиціями Валентина Сильвестрова й Леоніда Грабовського, які ще в 1960-ті роки своїми творами окреслили табуйовану радянською ідеологією зону активного експериментування й враз сколихнули музичну громадськість України, а особливо насторожили тодішні владні структури. Нинішня слухацька аудиторія ніби повернулась на півстоліття назад і з деяким подивом для себе відзначила суголосність представлених композицій саме сучасному світовому музичному контексту, «впізнавальність» й навіть деяку прогнозованість у розгортанні цих музичних полотен: час розставив свої акценти в історії розвитку вітчизняної культури. Композитори залишилися вірними своїй естетиці й сповідуваній логіці музичного мислення. Натомість друге відділення концерту переключило слухацьке сприйняття зовсім у інше емоційне русло. Справжнім відкриттям для присутніх стало прем’єрне виконання Симфонії молодого київського композитора Валерія Антонюка «Гармонія руху». Твір, під яким насправді легко міг би підписатися й маститий автор, зачарував яскравою, майже кінематографічною образністю, цілісністю драматургії, абсолютно зрілим використанням сучасного арсеналу методів симфонічного розвитку, тонким відчуттям виразових можливостей різних груп інструментів тощо. Безперечно, переконливому прем’єрному успіху цього твору сприяла головна «дійова особа» — диригент Мирослав Скорик, під орудою якого оркестр наповнив партитуру живим емоційним змістом. Створена Маестро під час виконання Симфонії атмосфера виняткового творчого єднання всіх музикантів забезпечила схвальну оцінку й відповідне сприйняття твору. Цей високий емоційний тонус диригент зберіг і під час виконання наступного — власного твору — Концерту для скрипки з оркестром № 8 (Алюзія до Шопена). Новий твір Мирослава Михайловича, сольну партію скрипки в якому виконала Катерина Фейнер (Польща), торкнувся ностальгійних струн душі багатьох слухачів. З’ясувалося, що фантом мелодії — цей часто «призабутий» або просто проігнорований багатьма сучасними композиторами феномен романтичної музики — все ще бентежить творців модернових композицій — так задушевно прозвучали майстерно вплетені в неоромантичну авторську партитуру фрагменти з відомих шедеврів Ф. Шопена — його прелюдії, мазурки. В цілому концерт М. Скорика залишив враження драматично-ностальгійної сповіді майстра, креативний потенціал якого у нових композиціях завжди розкривається з філософською глибиною й присмаком легкої іронії.

А тріумфальним завершенням фестивалю стала прем’єра фольк-опери Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» (у концертному форматі) — подія, на яку чекала Україна і сам композитор з 1978 року (!), коли після генерального прогону опера потрапила під заборону. Нині у виконанні взяв участь колектив, для якого, власне, і писався цей твір, — Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки (художній керівник і головний диригент Анатолій Авдієвський), а також Національний симфонічний оркестр України під орудою головного диригента Володимира Сіренка. Це було справжнє свято всенародного масштабу, для якого був замалий простір зал філармонії. Потужний масив виконавських сил — хору та оркестру, грандіозна енергетика цього масштабного дійства, звісно ж, вимагали, принаймні, вдвічі більшої сцени, а також сценічної дії. Художня реконструкція одного з найголовніших українських обрядових свят у творі Є. Станковича розгорнута у величну й символічну картину єднання народного духу з природою й Всесвітом. У першій частині слухачі занурилися в атмосферу козацького життя: яскраві картини рухливих козацьких розваг і військової муштри на Запорізькій Січі змінювали лірично-мрійливі заспіви дівчат; «богатирська» енергетика в симфонічному епізоді «Тарас Бульба з синами» контрастувала з надзвичайно колоритним танцювальним «Козачком» (народна пісня «Ой посіяв козак гречку»). Нестримна енергія, стихійна удаль козаків вливається в могутнє звучання бойового гопака і згодом розчиняється у світлій молитві «Благослови, Земле».

Друга частина — «Купало» — зачарувала різнобарв’ям архаїзованих наспівів, що ніби спонтанно народжувалися з глибини язичницьких часів наших пращурів. Первозданна атмосфера масового гуляння, пробудження природних стихій, магічних покликів рідної землі, майстерно відтворена Станковичем у соковитих наспівах хору, вишуканої оркестровки, передає все розмаїття голосів природи, нестримну стихію розбурханих почуттів аж до оргіастичних сцен «Відьомського купала». Апофеозом опери стала третя частина, де в могутньому єднанні хору й оркестру звучать славнозвісні українські пісні «Про Байду», «Ой у лузі та ще й при березі» та молитва «Благослови, Земле» увінчується звуками фанфар.

Фестиваль «Музичні прем’єри сезону» завершився, та приз слухацьких симпатій міг би отримати кожний виконавець і кожна його концертна імпреза!

Наталія СЕМЕНЕНКО, кандидат мистецтвознавства
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments