Тоталітаризм обіцяє нам не стільки епоху віри, скільки епоху шизофренії.
Джордж Оруелл, англійський письменник і публіцист

Фінальний акорд циклу «Всі симфонії Бориса Лятошинського»

Про спадщину класика нагадали меломанам Володимир Сіренко та Національний симфонічний оркестр України
20 червня, 2012 - 00:00
ДИРИГЕНТ ВОЛОДИМИР СІРЕНКО ПІДКРЕСЛЮЄ: «П’ЯТЬ СИМФОНІЙ КОМПОЗИТОРА — ЦЕ СПОВІДЬ ВЕЛИКОГО МАЙСТРА БОРИСА ЛЯТОШИНСЬКОГО» / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

«День» уже не раз розповідав (№№ 198, 233 за 2011 р. та № 38-39 за 2012) про амбітний творчий проект maestro Сіренка, який уперше виконав усю симфонічну спадщину українського класика. Останні Четверта і П’ята симфонії композитора припадають на переломний час 1960-х, коли в мистецтві розгорнулася боротьба думок, розпочалися процеси оновлення мовних і жанрових орієнтирів. «Борис Миколайович Лятошинський ніби належав до іншої планети», — згадує про свого вчителя відомий композитор В. Сільвестров, який разом із В. Гадяцьким, Є. Станковичем, І. Карабицем належав до школи видатного майстра в Київській консерваторії тих славетних років. Обидві останні симфонії Б. Лятошинського сьогодні стали класикою сучасної української музичної культури, її вершинним досягненням.

«Перше враження слухачів, після знайомства із Четвертою симфонією, — констатував композитор В. Польовий після першого виконання, — приголомшуюче! Така величезна новизна, незвичність, загадковість цього величного твору, що слухач немовби з подивом зупиняється біля підніжжя високої гори, на яку йому пропонують зійти».

Нагадаємо, перше виконання твору відбулося в Києві під орудою самого автора 1965 р., і цей концерт пройшов із чималим піднесенням. «Величава сила думки, відчуття надійності, істинності мислення автора, його здатність проникнути на найвищі вершини людського духу, повідати про таке, що не може бути висловлено...» — такі відгуки лунали в кулуарах Національної філармонії, і, на щастя, через 47 років наші думки і твердження про цю музику тільки поглибилися. Блискуче виконання Четвертої симфонії підтвердило, що концепція твору ніби «озвучує мудру сповідь українського митця, його великий життєвий досвід крізь призму ідеї людини і світу, суб’єкта й об’єкта. Невипадково в ній використовується матеріал ранніх творів композитора 1920-х років. Симфонія прозвучала як цільна закінчена філософська концепція пізнання суб’єктом об’єктивного світу, де поряд існує зіткнення, конфліктно-вибухова стихія, трагедія в поєднанні зі щирістю думки, глибиною мислення. Утверджуючи жанр такої психологічної симфонії — трагедії, Б. Лятошинський творить у руслі принципів великих симфоністів ХХ століття — Д. Шостаковича, Ч. Мамря, В. Лютославського, К. Шимановського — митців, які відображали в музичних сповідях болісні протиріччя своєї доби.

Останню, П’яту симфонію великого українського маестро (з програмною назвою «Слов’янська») досить довго трактували як симфонію слов’янського єднання. Цьому сприяли процеси пожвавлення відносин між слов’янськими народами в повоєнний час. Адже після кривавих подій Другої світової війни, спроби знищення слов’янського етносу настав буквально сплеск тісних відносин між слов’янами, пожвавлення культурних контактів. Дедалі глибше досліджували проблематику слов’янознавства, науково обѓрунтовували роль слов’янських народів у європейському та світовому історичному контексті. Таку тенденцію ми бачимо й у творчості Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри та інших українських митців.

Увесь тематизм твору побудований на народних наспівах — українського, російського, болгарського, сербського та інших. Але у виконанні оркестру, диригентському задумі, П’ята симфонія прозвучала не просто як велична пісня слов’янського братерства. Диригент Володимир Сіренко настільки глибоко проник у задум партитури, що перед слухачами постав майже новий твір — конфліктно-напружений, вибуховий.

Слухачі відчули, що композитор, а за ним і виконавці не просто милуються слов’янською красою. Тут слов’янство постало живою історією та трагічною сучасністю в постійному динамічному становленні. Епічні, народні образи твору виявилися сповненими пристрасної напруженості, дієвої боротьби. Отже, проект прославленого колективу Національного симфонічного оркестру України під назвою «Всі симфонії Бориса Лятошинського» сезону 2011—2012 років успішно завершено. П’ять симфоній композитора — це сповідь маестро, сповнена потужної суб’єктивної спонуки, поєднаної з домінуючою думою своєї епохи, її бурхливого, трагічного буття, це крик і страждання, дифірамб і захоплення — словом, це запитання й відповідь.

Ми, українці, горді з того, що маємо великого Бориса Лятошинського, який поряд з Олександром Довженком вивів нашу культуру на планетарний рівень гостроти колізій свого часу, з новаційною мовою передачі всього драматизму етично-психологічних концепцій нашого сучасника.

Маріанна КОПИЦЯ, музикознавець
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments