Генію – генієве!

Кілька днів тому співачка Оксана Муха і композитор Дмитро Кацал (на фото) представили п’ятий сингл проекту — пісню у стилі блюз-рок «Листопад» на слова поета Богдана-Ігоря Антонича, яку присвятили Воїнам — тодішнім, теперішнім і прийдешнім.

Нині у  репертуарі Оксани Мухи —  твори від стародавньої української народної пісні до сучасної авторської та експериментальної музики. Від 2007 року вокалістка працює у тандемі з композитором і продюсером, керівником хорової капели «Дударик»  Дмитром Кацалом. 2010-го видає сольний CD «Решето». 2011-го стає володаркою Гран-прі І Міжнародного фестивалю ім. Квітки Цісик. У наступні роки готує до 100-річчя «Пласту» перший CD пластових пісень «При ватрі», а ще у cпівпраці із провідними українськими артистами реалізує проекти «Івасюк» та «Івасюк. Перезавантаження»...

У проекті «Від Шевченка до Костенко» Оксана Муха виконує покладені на музику Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Богдани Фроляк, Людвіга ван Бетховена, Миколи та Дмитра Кацалів вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки,  Богдана-Ігоря Антонича, Василя Стуса, Грицька Чубая, Володимира Івасюка, Рути Вітер, Богдана Стельмаха, Ліни Костенко...

«Якби усі ці постаті опинилися в нашому часі — ось так всі разом, в один час та в одному місці — вони, без сумніву, були б добрими друзями: збиралися б на каву і весело відзначали прем’єри один одного. І нам було б «із ким сісти хліба з’їсти», — вважає Оксана МУХА. — Власне, з такою думкою ми і вирішили об’єднати усіх цих геніїв в одному мистецькому проекті».

Дмитро Кацал зазначає, що Тарас Григорович гідний музики рівня Бетховена. І додає: «Мені болить, що сьогодні шевченківські концерти відбуваються у напівпорожніх залах, а діти плутають Шевченка з відомим футболістом».

Отже, як зародився і розвивається мистецький проект «Від Шевченка до Костенко» — у розмові з його втілювачами — Дмитром Кацалом та Оксаною Мухою. 

ПРОЕКТ ЯК ПРОТЕСТ

— Прообразом проекту «Від Шевченка до Костенко» був проект «Мій Шевченко», — говорить Дмитро КАЦАЛ. — Ми з Оксаною хотіли зробити проект, присвячений тільки Кобзарю. На той час отримали пропозицію від оркестру київської Національної телерадіокомпанії — на «Нову пісенну Шевченкіану». Що, власне, і стало поштовхом. Зробив тоді три твори, і було це 2013 року. Наш проект розпочався з твору Тараса Григоровича «Зоре моя вечірняя», який я поклав на «Місячну сонату» Бетховена.  Вийшло дуже контраверсійно, бо хто може торкатися Бетховена як такого? Але я подивився, що є  до-мажорна прелюдія Бахова, на котру Гуно написав мелодію, і вийшла всім відома «Аве Марія», і зрозумів, що, в принципі, прецеденти існують. Шевченко достойний музики Бетховена. Поодинокі твори в музичній історії, написані на вірші Кобзаря, відповідають рівню поезії самого Тараса Шевченка. Переважно ж створені на кон’юнктуру, на соціальний запит. Отже, це був наш з Оксаною своєрідний протест — вірші такого рангу мають бути покладені на музику такого ж рангу. З цього все і почалося — з протесту. Бо реально є що? «Думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий»... Оце і все! Хоча зараз з’являються окремі добрі твори. Наприклад, у Богдани Фроляк. Виглядає як народні мотиви, і через то воно сприймальне. У Лисенка є окремі твори, в Лятошинського хорові твори, які відповідають рівню. А решта... На жаль, кон’юнктура. Отже, повторюю, наш проект — певний протест. З того починалося... До речі, концепцію запропонував директор Львівської  філармонії, до якого ми прийшли із пропозицією взяти участь у заходах із вшанування Шевченка. Знаючи репертуар Оксани Мухи, в якому були, зокрема, твори і Костенко, і Чубая, Володимир Сивохіп запропонував зробити ретроспективу «Від Шевченка до Костенко».

МУЗИКА ДЛЯ НОВИХ ПОКОЛІНЬ

— Чому тандем саме Муха — Кацал?

Оксана МУХА: —  Насправді ми з Дмитром працюємо вже 10 років. Він є ідейником того, щоб я співала. Він мене на цю стежку й вивів. Мій перший сольний альбом «Решето» зроблений спільно з Дмитром. Всі наступні проекти, в яких я брала участь, — також за участю Дмитра.

Дмитро КАЦАЛ: —  Оксана має у пісні, у співі абсолютну щирість. І вона спроможна передати, співаючи, думки, зміст і текст. Це є надважлива риса. І якщо подивитися на співацький обрій по Україні, то це є зараз унікальне явище. Тому для мене вибір виконавця був зрозумілим.

— Беручись за цей проект, ви  робили акцент на тому, що це буде сучасна музика — блюз, RnB, джаз... Це музика для нових поколінь?

Д. К.: — Однозначно. Маєте рацію. Я вихований на гарній музиці. Це є блюз, блюз-рок, рок, тяжкий рок. І в мені воно кипить і бурлить. Стусові слова (обширні — чотири на чотири) — це є рок-балада, і вона сама потекла у це русло. Потім шевченкове «Якби з ким сісти хліба з’їсти»... Я перепитав тоді Оксану: «А тобі не здається, що Шевченко писав у блюзі?».

— А «Листопад» на слова Антонича?

Д. К.: —  Це так само — блюз-рокова балада. Минуло 80 років, як помер Антонич, але поет досі актуальний. Щодо RnB, то цей музичний напрям не є штучним — є обов’язковим. Сучасна стилізація необхідна! Ви правильно зазначили — це є запрошення до молодих у такий спосіб зайти у цю поезію. І в нас Франкове  RnB. Це є реп — дуже інтелігентний, ошатний. Але все одно — це реп. Є транскрипція Лисенка, і вона постане на підставі  «І спочинуть невольничі, втомлені руки». Я запропонував її джазову транскрипцію. Були потомки Лисенка у нас на концерті, і вони в захваті. Тобто це є підсумок нашого спільного пережитого і водночас — запрошення молоді зайти у  глибоку поезію. А інакше як вони зайдуть у Лесю Українку чи Чубая? Отже, по-перше, уста повні тим, чим серце кипить. Це принцип мого особистого ставлення до держави, до України, до землі. Це земля, з якої ми виросли. І ця поезія є ґрунтом, з якого ми росли. По-друге, складно було прийняти рішення, але 10 років минуло, ми таки доросли до поезії цього рівня, щоб її виносити на велику сцену. Отож сім років тому це б звучало абсурдно, якби Оксана співала Шевченка. Сьогодні це абсолютно адекватно. І, по-третє, це протест: генію — генієве!

ВІДСТУПАТИ НЕМА КУДИ

— Скільки було концертів з цього проекту?

Д. К.: — Ми зробили три концерти. І записали аудіо й відео. І це прекрасна презентація для того, щоб розвиватися далі. Згодом робитимемо повтори  — у Львові і Києві. 

— Чи важко з таким репертуаром пробиватися в ефіри?

Д. К.: — В цьому нам допоможе RnB. Чому? На жаль, оці напівсинтетичні стилі слугують приманкою для радіокомпаній, і це для них — суперінформаційний привід, коли Франко зазвучить RnB чи Шевченко у блюзі. Є певні перспективи.

— У Львові щойно відбувся фестиваль сучасної української пісні, в якому ви не брали участі...

О. М.: — Ми подавали заявку. Не пройшли... То й не пройшли!

Д. К.: — Наш проект — це випробування не тільки для виконавця, а й для мене — композитора й аранжувальника, бо це є святе. Найдорожче, що, в принципі, у нас є. Тобто потрібно бути достатньо рішучим і сміливим, щоб це роботи. Китайці кажуть, що сім разів треба подумати перед тим, як щось зробити. А зробивши, не повертайся. Ми почали цю роботу, поставили собі якусь планку, і відступати вже нема куди.