Хоробрим є не той, хто страху не знає, а той, чия благородна душа його перемагає.
Вільям Шекспір, англійський драматург і поет, один з найзнаменитіших драматургів світу

Головна мрія життя Сергія Бондарчука лишилась нереалізованою

100 літ тому народився відомий актор і режисер
25 вересня, 2020 - 12:31

 Сергій Федорович Бондарчук (25.09. 1920 р. - с. Білозірка, нині Херсонська обл. - 20.10. 1994 р -  Москва) - українець, що став класиком російського, радянського і світового кіно.

   Про Україну і своє українське коріння не забував ніколи. Зіграв головну роль у фільмі «Тарас Шевченко» (1951) Ігоря Савченка. Зіграв й одразу отримав звання народного артиста СРСР, попри всі правила (адже спершу треба було стати заслуженим артистом, потім народним республіки і тільки потім…). За легендою, Сталін, дивлячись фільм, тицьнув пальцем в екран: «Вот истинно народный артист!».

   У 1956-му зіграв роль іншого українського генія, у фільмі «Іван Франко» (режисер Тимофій Левчук). Грати геніїв важко, а в нього виходило - масштабність особистості у ньому відчувалась завжди.

    А потому пішов у режисуру. Якось довелось мені розмовляти з актрисою Іриною Скобцевою, дружиною Бондарчука. Вона розповідала, що намір Сергія Федоровича стати режисером наразився на доволі жорсткий спротив: «Ну ти актор, так і нічого лізти в режисери!».

   Одначе він переміг, а його фільм «Судьба человека» (1959), за оповіданням М.Шолохова, де Бондарчук зіграв і головну роль, отримав загальносвітове визнання і увійшов в аннали кіно. Про дві сирітські душі, які знаходять одне одну посеред вселенського роздраю.

    Далі Бондарчук заходився екранізувати толстовський роман «Война и мир» (1965-1967). Грандіозна за масштабом зйомки робота. Оператором стрічки, до речі, був Анатолій Петрицький, син знаменитого українського художника Анатоля Петрицького. Говорив я і з ним. Оповів, зокрема, що спершу знімали на плівці вітчизняного виробництва, одначе після кількох плівкових вибракувань змушені були знімати на «Кодаці». Воно й зрозуміло: надто дорогими були ці масштабні зйомки, за участі тисяч людей. До речі, батальні епізоди знімалися на Закарпатті, в районі Мукачева.

   Про Бондарчукову масштабність. Роман Балаян розповів якось: Бондарчук підвозив його кудись у Москві, в авто. Роман запропонував: А чому б вам, Сергію Федоровичу, не зняти щось і у нас в Києві? Бодай  камерне. Бондарчук обернувся до нього і відповів своїм неповторним голосом: «Да для меня камерный фильм - это 30 тысяч массовки в кадре…».

   «Война и мир» отримала (1969), першою з радянських фільмів, «Оскара» від Американської кіноакадемії.  З тих пір  С.Бондарчук - світова зірка, режисеру і акторства. Та й радянського керівництва він в авторитеті. Казали, що він ногою відчиняв кабінети членів Політбюро, хоча це, звісно, гіпербола.

   Та навіть такий авторитет не допоміг Бондарчукові реалізувати свою чи не головну мрію - екранізувати Гоголівського «Тараса Бульбу». Чому? Бо на заваді щоразу ставали поляки. Повість Гоголя вважається «антипольською», тож належало отримати «добро» на екранізацію від друзів по «соціалістичному табору». А друзі відповідали: ми не проти, тільки у такому разі ми запускаємо фільм «Огнєм і мечем», за Генріком Сенкевичем. Де є антиукраїнські мотиви…

   Словом, ніяк не складалось. Голова Госкино СССР Філіп Єрмаш, зрештою, влаштував Бондарчуку аудієнцію з керівником Польщі Едвардом Гереком. Режисер зустрівся, а потому довго не з»являвся на людях. Нарешті, під час якихось зборів, Єрмаш побачив Бондарчука. І вигукнув: «Ну что, Сергей Федорович, помогли тебе твои ляхи?». Не помогли. Так і не зняв БОНДАРЧУК свого «Бульбу», якого хотів сам же й зіграти. До нього це не вийшло у Довженка, після нього - у Віктора Греся. Склалось тільки у Владіміра Бортка (2009), але то вже інша історія.

   До речі, про Довженка. Бондарчук зіграв невелику роль у його фільмі «Мічурін» (1948), потому входив до найближчого кола вдови класика, Юлії Солнцевої. Навіть знявся в одному з її фільмів» «Такие высокие горы» (1974), де зіграв головну роль, роль учителя (прототипом цього персонажа був знаменитий український вчитель Василь Сухомлинський).

   Дружив БОНДАРЧУК і з СЕРГІЄМ ПАРАДЖАНОВИМ, ще із студентських літ (навіть якогось року жили в одній гуртожитській кімнаті). Коли у середині 1960-х Параджанов розпочав роботу над екранізацією новели М.Коцюбинського «Інтермеццо» (було написано сценарій, зйомки не дозволили), він послав свого тодішнього асистента Романа Балаяна до Москви, з пропозицією Бондарчукові зіграти головну роль. Той погодився (свідчення Балаяна), запитавши принагідно: «Ну, как там этот хулиган?».

    В Україні  Сергій Бондарчук зіграв ще роль кардинала Монтанеллі у фільмі Миколи Мащенка «Овод» (1980), за що отримав Шевченківську премію.

   Інші режисерські роботи С. Ф.Бондарчука: «Ватерлоо» (1970),  «Они сражались за Родину» (1975), за твором М.Шолохова, «Степь» (1977), за оповіданням Чехова (колись мені дуже лягло на душу, треба передивитись), «Красные колокола» (1982), за твором Джона Ріда, «Борис Годунов» (1986), за Пушкіним. І, зрештою, ще одну екранізацію Шолохова - «ТИХИЙ ДОН» (1992), фільм, що мав драматичну долю внаслідок конфлікту з італійськими продюсерами…

Сергій ТРИМБАЧ
Рубрика: