Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

Головна роль Марії Капніст

Минає 100 років від дня народження заслуженої артистки України, доля якої складалася в неймовірних випробуваннях
23 грудня, 2014 - 11:52
КІНООПЕРАТОРАМ МАРІЯ КАПНІСТ МОГЛА БИ ПОВТОРИТИ СЛІДОМ ЗА АННОЮ МАНЬЯНІ: «НЕ ПРИХОВУЙТЕ МОЇХ ЗМОРШОК — ВОНИ НАДТО ДОРОГО МЕНІ КОШТУВАЛИ»! НА ФОТО: АКТРИСА У ФІЛЬМІ «НОВІ ПРИГОДИ ЯНКІ ПРИ ДВОРІ КОРОЛЯ АРТУРА» (1988) / ФОТО З САЙТА KINOPOISK.RU

Родовід Капністів ведеться від древнього роду Капніссісов, православних греків. «Якщо я чогось вартий, то цим я зобов’язаний насамперед моєму вихованню і тим прикладам правди, простоти, честі, якими я був оточений», — такі слова залишив прапрадід Марії Ростиславівни, офіцер Петро Васильович Капніст. Його рідний брат Василь Васильович Капніст був великою літературною знаменитістю — видатний поет і драматург, родоначальник сатиричної комедії.

По материнській лінії Марія Ростиславівна належить до славного козацького роду знаменитого полководця, захисника України, запорозького отамана Івана Дмитровича Сірка. Марія народилася в Петербурзі, жила в гарному будинку на Англійській набережній. Вона згадувала про велике дзеркало, яке прикрашало вітальню (у це старовинне дзеркало дивилася навіть красуня Наталі Гончарова, яка приходила сюди на бал зі своїм геніальним чоловіком). Марія Ростиславівна добре пам’ятала великого Федора Шаляпіна, шанувальника краси та освіченості її матері. Співак був частим гостем в їхньому будинку, звернув увагу на артистизм і граціозність маленької Марії (Мірочки), хвалив її першу сценічну роботу — роль пажа в домашньому спектаклі «Попелюшка»... І раптом — шалена лютнева хуртовина 1917-го! Мама, зробивши з червоної тканини прапор, вивела дітей на вулицю: «Діти, всяка влада — від Бога. Зустрічаймо революцію!» Батько, граф Ростислав Ростиславович Капніст, був тоді уповноваженим Всеросійської земської спілки. Як демократично налаштований дворян, він повірив агітації, сподівався, що революція нарешті принесе справедливість і правду, підтримував революцію матеріально, навіть перевозив з-за кордону більшовицьку «Іскру». За таке благородство більшовики-ленінці забрали родинний будинок, дачу в Судаку, а хазяїна розстріляли. Ця втрата стала фатальною для всієї родини. Від розриву серця померла старша Мірочкина сестра Ліза. Козацько-дворянське походження — це й є вся провина Марії Ростиславівни...

27-річну Марію Капніст сталінці судили і, щоб покарати її за походження, 15 років мордували у таборах і засланнях! А якщо скласти всі її роки, понівечені не тільки в’язницею, каторгою, енкаведистськими поселеннями, а й ті, сумні роки юності, коли у неї відібрали все — то цих скорботних років набереться більше трьох десятків. Сибір. Караганда. Джезказган. Стептабір. Єнісейськ. Козаченське. Нічні допити. Побої. Вседозволеність начальства. Обрізані коси. Вибиті зуби. Плювки в їжу. Катування крижаною водою. Шахта. Лісоповал. Виробництво пустотілої цегли. Етапи, етапи... Шкіру обличчя Мірочка зіпсувала, втираючи вугілля — щоби відштовхувати ґвалтівників. У руки, в легені в’ївся вугільний пил. В душу, в серце в’ївся гострий біль. Багатостраждальна пам’ять Марії зберігала чарівний ковчег — будинок на Англійській набережній, родину, величезне дзеркало, до якого вона тягнулася навшпиньках, щоб побачити себе, таку красиву... У сталінських таборах люди втрачали зв’язок зі своїм обличчям. Коли Марію звільнили, по дорозі на батьківщину її наздогнав ще один удар. Вона побачила у вбиральні замість себе страшну бабусю, і не могла повірити, що в дзеркалі її власне відображення — адже було їй тоді лише 42 роки! А ще страшнішою була реакція друга її юності, коханого Юри, який із квітами зустрічав на пероні її, звільнену. Він стояв перед нею і не впізнавав. Коли Марія заговорила і побачила жах на його обличчі, їй залишалося тільки одне — кинутися геть, через вулицю, незважаючи на шалений потік машин.

У той день вона не загинула — її загибель під колесами машини була відстрочена до жовтня 1993 року. Пережитий жах сталінських шахт позначився і на її житті, й на її смерті — вже живучи в Києві, Марія Ростиславівна боялася підземних переходів більше, ніж стрімких машин ... І колеса, під які вона так безоглядно колись кинулася від свого Ю- ю, наздогнали її багато років по тому на Брест-Литовському проспекті біля Довженківської студії ...

 ...Вільна весна 1956 року була чужою і самотньою. Притулку графиня ніде не мала. Ночувала по добрих людях. Як далі жити? Тільки грати... Грати чуже горе, чужу старість, чужу самотність, щоб забути про своє. Грати циганок, графинь, чаклунок, черниць... Вона знялася в таких фільмах, як «Тіні забутих предків» (режисер С. Параджанов), «Війна і мир» (режисер С. Бондарчук), «Руслан і Людмила» (режисер О. Птушко), «Стара фортеця», (режисер О. Муратов), «Табір іде в небо» (режисер Е. Лотяну), «Дике полювання короля Стаха» (режисер В. Рубінчік), «Нові пригоди янки... « (режисер В. Гресь) тощо. Серед її ста з гаком ролей та епізодів ніхто й ніколи не запропонував їй тієї потрясаючої ролі, яка хоча би віддалено відобразила її страшну долю.

Графиня Марія Капніст не тільки вижила в таборах, а й дала життя донечці Радиславі. Це був її найбільший подвиг. Усім своїм життям стверджуючи радість, вона назвала свою дитину радісним ім’ям. Але не багато радості принесло їй материнство. Довелося пережити нові муки — душевні, жахливіші за ГУЛАГівськи — розлуку з Радочкою і, згодом, відчуженість доньки, яка звикла до іншої жінки й боялася рідної мами...

Кінооператорам Марія Капніст могла би повторити слідом за Анною Маньяні: «Не приховуйте моїх зморшок — вони надто дорого мені коштували»! Італійська кінозірка навіть у страшному сні не могла собі уявити, якою може бути ціна зморшок... Якби ж Марія почала грати з16 років, як така ж гострохарактерна Анна, то, може, й її знали би в усьому світі... Радянська м’ясорубка втрутилася і в долю країни, і в долю кожної людини.

Марія Ростиславівна так і не зіграла своєї головної ролі. Режисери експлуатували її зовнішність, переодягаючи то в обладунки лицаря, то в лахміття чаклунки, то в криноліни... Головною роллю Марії Капініст стало її життя — вона зуміла вийти переможцем у жахливій сутичці з безбожним століттям, якому так і не вдалося вибити Бога з неї та озлобити її.

Ольга САМОЛЕВСЬКА, кінорежисер, лауреат міжнародних та національних кінофестивалів
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments