Найніжніші рослини прокладають собі шлях через найжорсткішу землю, через тріщини скель. Так і доброта. Який клин, який молот, який таран може зрівнятися з силою доброї, щирого людини! Ніщо не може протистояти йому.
Генрі Девід Торо, американський письменник, мислитель, натураліст, громадський діяч

Хто «Перший»?

Театрознавці дискутують, а митці Львова і Дніпра сперечаються...
12 квітня, 2018 - 11:38

Нагадаємо, 2017 року Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької (м. Львів) на державному рівні відзначив своє 100-річчя. Насправді, Театр був заснований у Києві у 1917 році, і лише у 1944 році після мандрівок оселився у Львові у будівлі колишнього театру графа Скарбека. «День» писав про події, які буди присвячені цій даті: виставка з фондів Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України, яка розгорнулася в залах Національного музею ім. А. Шептицького; дводенна наукова конференція у Львівському національному університеті ім. І. Франка; серія просвітницько-популяризаційних лекцій від дослідників історії театру для широкої аудиторії. Тож, звісно, приставка «Перший» уже невід’ємно закріпилася у свідомості українців саме за цим театром.

Втім, нещодавно ще один театр в Україні заявив про свою «першість». Але чомусь 100-річний сезон Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Т. Шевченка святкує нині, 2018 року. . І ніхто й не заперечує, про те, що засновано його було саме 1918 року у Києві. Тоді до чого ж приставка «Перший» стосовно державного драматичного театру України стала прикрашати фасад театру і розповсюджуватися буклетами й рекламами?

Все було б нічого, але про державний рівень святкувань своєї «першості» шевченківці чомусь не заявляли, тож так би це й залишилось непоміченим для широкої театральної громадськості.

Під час регіонального фестивалю-конкурсу «Січеславна-2018», який проходив на Придніпров’ї у березні, голова журі — кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету ім. І. Франка, головний редактор журналу «Просценіум» Майя ГАРБУЗЮК (Львів) під час обговорення побачених вистав цього театру привітала колектив із майбутньою сотою річницею. Але звернула увагу на приставку «перший» як некоректну, історично хибну ба навіть зухвалу. Гарбузюк як історик театру порадила звернутись шевченківцям до відомої статті Р. Леоненка та Р. Пилипчука про створення перших державних театрів в Україні, до автореферату захищеної кандидатської дисертації Р. Леоненка на цю тему та до останньої монографії Г. Веселовської, присвяченої першому періоду діяльності Театру імені М. Заньковецької. З відповіді завліта цього театру зрозуміло, що імена цих дослідників (Р. Леоненко, Р. Пилипчук, Г. Веселовська) відомі керівництву театру, як, очевидно, і їхні праці. Але з яких тоді причин шевченківці ігнорують документально доведені, науково обґрунтовані й давно оприлюднені факти?

— Проблема тут не в тому, хто кращий, а хто гірший, — наголосила М. Гарбузюк. — Ми ж не кажемо, що незалежність в Україні з’явилася 1988 року. Є історичні дати, і всі їх знають. Чому ж так легко ми підмінюємо факти в історії українського театру? Повірте, щоб відновити історичну справедливість, яку було сфальсифіковано радянськими ученими, науковці виконали велику, кропітку роботу. Тому я прошу мати повагу до історії, до дослідників і до самих себе в тому числі....

«У РАДЯНСЬКИХ ДЖЕРЕЛАХ ЗАВЖДИ ВИКИДАВСЯ ПЕРІОД 1917 РОКУ, І В НИХ ВСЕ РОЗПОЧИНАЛОСЯ З 1918-го»

«День» звернувся до театрознавця Ганни ВЕСЕЛОВСЬКОЇ з проханням прокоментувати ці історичні факти.

Ганно Іванівно, як дослідник періоду створення Національного українського театру, прокоментуйте, будь ласка, цю суперечку за першість Дніпровського театру імені Т. Шевченка і Національного театру імені М. Заньковецької.

— Перший державний драматичний театр України, заснований 1918 року, — саме це написано на буклеті Дніпровського театру ім. Т. Шевченка, і тут є своя правда. Єдине, що коли цей театр було засновано 1918 року, він називався не «Перший», а просто Державний драматичний театр ім. Т. Шевченка; лише 1919-го, вже за радянської влади, його перейменували на «Перший», оскільки тоді всі театри називалися за нумерацією з додатком УРСР. У Києві, наприклад, був Другий театр імені Карла Лібкнехта (нині — Національна опера України). З цих фактів очевидним стає те, що Дніпровський театр ім. Т. Шевченка не був Першим державним театром в Україні. Наполягаючи на цьому, театр став заручником радянської історіографії, що дуже прикро, оскільки вже 26 років існує незалежна Україна...

Нагадаю, у радянських джерелах завжди викидався період 1917 року, і в них все розпочиналося з 1918-го! Направду, Перший державний театр в Україні, тобто Перший національний театр, було засновано восени 1917 року за документами Центральної Ради. Ці документи збереглися в архівах. Пізніше з цим колективом відбулися трансформації, і за часів гетьмана П. Скоропадського з одного Українського Національного театру зробили два — Державний народний театр і Державний драматичний театр. Спадкоємцем Першого державного театру є саме Державний народний театр під орудою Панаса Саксаганського. Документи, костюми, справи передавалися від УНТ до Державного Народного, з якого потім постав нинішній Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької.

Мені здається, що на сьогодні першість театрів взагалі не має бути предметом суперечки. Є набагато цікавіші питання для дослідження. Наприклад, вивчити перший рік роботи Театру ім. Т. Шевченка, який нині працює в Дніпрі. Я звернула б увагу тих, хто досліджує історію цього колективу, на його перший сезон — 1918 рік. Саме тоді, в листопаді 1918-го, вперше в Україні була поставлена «Лісова пісня» Лесі Українки. На жаль, у цьому буклеті немає розширених відомостей про постановку. Цю виставу ставив чудовий режисер, нині забутий в Україні, — Борис Крижевецький, який потім виїхав до Чехословаччини і там плідно працював на оперній сцені.

Навіть у цьому буклеті ми бачимо згадку про 1918 рік, коли театр заявив про себе, і далі — одразу йде інформація про 1919 рік, а найцікавіший період відсутній, коли театр очолював О. Загаров і режисер Б. Крижевецький ставив «Лісову пісню».

На вашу думку, чому для театральних діячів такою важливою є приставка «Перший»?

— Я думаю, що в людей складається така ілюзія, що слово «Перший» означає «кращий». Але це ж не спортивні результати. У мистецтві все набагато складніше, можна навіть згадати притчу: «Ті, хто були першими, стали останніми» тощо.

Все-таки, чи варто залишати Дніпровському театру ім. Т. Шевченка цю приставку «Перший»?

— Думаю, що нинішня назва потребує коректив. Можна уявити на мить, що ми не українці, а, скажімо, фіни чи литовці. І тепер уявімо того литовця, який у свого рідного національного театру краде рік. Навіщо? Я не думаю, що театри в Каунасі й Вільнюсі сперечаються за рік життя і відтинають своєму національному театрові цілий рік. Набагато продуктивніше досліджувати свою історію в деталях, аніж боротися за приставку «перший». Робімо це на підставі справжніх документів і звертаймо увагу на цікавинки, які є в історії українського театру і представляють славу його минулого.

Ми пишаємося з того, що українці ще 1917 року створили Національний театр — раніше, скажімо, ніж у деяких сусідніх країнах Центральної Європи. І це спільна заслуга всіх театрів України, а не тільки Театру імені М. Заньковецької.

До речі, можна переглянути газети за 1917 — 1918 рр. (див. файли в додатку), які підтверджують «першість». Також завжди можна звернутися до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України і прискіпливо перевірити ці історичні факти в документах.

Лілія БЕВЗЮК-ВОЛОШИНА, театрознавець
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ