Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Хто ви, Садик-паша?

Михайло Чайковський залишив по собі інформацію про визвольні ідеї ХІХ століття та цінний етнографічний доробок, переклади якого почали з’являтися в Україні лише торік
24 лютого, 2021 - 09:29

Нещодавно автор «Дня» Андрій Любка звернувся до читачів та небайдужих людей із закликом рятувати садибу Михайла Чайковського. Пан Андрій збирає матеріали для історичного роману про видатного авантюриста, диверсанта, розвідника, письменника і військово-політичного діяча. У пошуках інформаційної поживи письменник відвідав село Гальчин Бердичівського району (Житомирська область). Тут розташована садиба Чайковського: «...збереглася практично в первісному вигляді завдяки тому, що в ній було облаштовано школу. Вона, звісно, потребує ремонту, та станом на нині це досить міцна й доглянута будівля. Але трапилася велика біда — уже майже два роки тому школу з цієї садиби перенесли і діти вчаться в іншому селі. А з березня цього року громада скасовує фінансування єдиної зарплатної ставки, закріпленої за цією садибою-школою — сторожа. Це означає, що садиба віком у два з половиною століття опиниться без нагляду й охорони, і всі ми знаємо, що в такому разі уже невдовзі ця цікава пам’ятка перетвориться спочатку на притон і смітник, а зовсім невдовзі — й на згарище», — писав Андрій Любка, закликаючи зберегти садибу будь-якою ціною.

Навіщо українцям знати та шанувати Михайла Чайковського, далі — у нашому матеріалі.

ШЛЯХТИЧ З УКРАЇНСЬКИМ КОРІННЯМ

У той час, коли фантазія авторів створює сюжети, які не знайдеш у житті, життя створює сценарії, що не відшукаєш в жодній книзі. Таким було життя малознаного польського шляхтича, біографія котрого тісно пов’язана з Україною. Михайло Чайковський був відомий як письменник, політичний і військовий діяч. За довге життя мав три різні віросповідання і кілька разів міняв ім’я. А доля приготувала йому стільки перипетій, що їх би вистачило не на один пригодницький роман.

Він народився в селі Гальчин, недалеко від Бердичева у 1804 році. Його батьком був польський шляхтич — житомирський підкоморій Станіслав Чайковський (його родина осіла в Україні в ХVII ст. і згідно з давнім родовим деревом мала зв’язок з січовиком Чайкою), а мати була споріднена з українським гетьманом Іваном Брюховецьким — Петронела Глембоцька. Вона доклала руку до виховання козацького духу в сина: «Мати моя, — писав згодом в однім зі своїх спогадів Чайковський, — всіма силами намагалася зробити з мене козака і по духу, і по плоті».

Вагомий вплив на становлення світогляду хлопця мав його дядько по материнській ліній — Михайло Глембоцький, що опікувався хлопцем по ранній смерті його батька. Михайло Глембоцький брав участь в Бородінській битві і нібито врятував Наполеона від полону, віддавши йому свого коня. Він був дивакуватою людиною, тримав у своєму помісті загін із 200 козаків. Судячи з усього, малий Михайло мав тісний контакт з простим народом і наслухався від місцевих хлопів багато оповідань про Січ, про місцеві вірування, про всякі забобони і легенди. Тоді ще була жива рана по зруйнуванню цього осередку свободи і вільнодумства. Малий шляхтич настільки перейнявся цими переказами, що згодом ідея Січі і її відродження зайняли вагоме місце в його свідомості.

ПАРИЗЬКІ ПОВІСТІ

У підлітковому віці навчався в Бердичеві. Згодом поїхав на навчання до Варшави. Тут товаришував з елітою свого краю, зокрема, з Адамом Міцкевичем і Юліушем Словацьким. Навіть був представлений наміснику Польщі, князю Костянтину, а той познайомив його зі своїм братом — Миколою І, який настільки високо оцінив особисті якості молодого шляхтича, що запропонував йому посаду камер-юнкера. Та Чайковський не був схильний прийняти пости в свиті окупантів краю і відмовився. Нібито вплинув на це і його дядько — Глембоцький пригрозив племіннику, що позбавить його спадщини, якщо той прийме царську милість.

Згодом Михайло відзначився як учасник польського антиросійського повстання 1831 року. На початку Чайковський розпустив своїх кріпаків, а згодом очолив загін козаків-добровольців. На жаль, повстання потерпіло поразку і всі ті, кому вдалося втекти від каторги, були позбавлені майна та осіли в Парижі, де при готелі «Ламберт» заснували політичний осередок під головуванням Адама Чарторийського, який став центром інтелектуального, політичного і культурного життя поляків у вигнанні. У 1837 році в Парижі з’явився перший літературний твір Чайковського «Козацькі повісті», заснований на тих знаннях, що він отримав, мешкаючи в Україні.

У Парижі теж дуже швидко звернули увагу на особисті якості Чайковського. Дії осередку при готелі «Ламберт», між іншим, були спрямовані на послаблення російського впливу у ключових регіонах Європи. Тому спочатку Чайковського було вислано на Балкани, де він організував переворот. Потім йому запропонували очолити дипломатичну місію у Стамбулі. Він погодився. Його завданням також було упередити проникнення російського впливу на регіон. Тут Чайковський купив шмат землі і заснував польське село, де могли поселитися всі політичні емігранти з Польщі, а також поляки, що були викуплені з неволі на Кавказі, куди були продані росіянами. Село отримало назву на честь Чарторийського — Адамполь. Інше засноване ним місто мало назву Січ і знаходилося недалеко від Бургаса.

ОКО, ВУХО І ПРАВА РУКА СУЛТАНА

Служба пішла йому добре. І сам турецький султан тепер зацікався непересічним поляком. Він запропонував йому перейти на державну службу до османів. Михайло погодився в 1850 році. Щоправда, для цього йому довелося змінити ім’я і віросповідання — він став мусульманином. У цей період життя він носив ім’я Мехмед Садик Ефенді — Садик Паша. Він добився від турецького султана дозволу створити козацькі полки, що складалися на початку з українців і воювали на боці османів. У 1853 році під час чергового загострення російсько-турецьких відносин козацькі загони було розширено за рахунок поляків, румунів, угорців і євреїв. Цей корпус проіснував до 1870-х років. Він навіть мав оригінальне знамено Запорізької Січі.


МИХАЙЛО ЧАЙКОВСЬКИЙ — ШЛЯХТИЧ, ЯКИЙ ВИРІШИВ БУТИ КОЗАКОМ, ВІОЮВАВ ПРОТИ МОСКВИ НА СЛУЖБІ ТУРЕЦЬКОГО СУЛТАНА І МРІЯВ ВІДРОДИТИ СІЧ

Цей загін найбільш відзначився участю в Кримській війні. Чайковський, командуючи ним, здобув високий військовий титул бейлербей і титул губернатора Румунії.

Тісно пов’язана біографія Чайковського і з Болгарією — свого часу тут він провадив антиросійську пропагандистську діяльність, а потім придушував локальне антитурецьке повстання. Однак він завжди був в контакті з місцевою інтелектуальною елітою. За видатні заслуги перед Османською імперії він отримав титул «око, вухо і права рука» султана.

У 1861 році в Стамбулі відбулася зміна влади, і Чайковського, за недостовірними переказами, запідозрили у підготовці державного перевороту. Залишатися далі на службі в Османській імперії стало неможливим. 

Тому довелося Садик Паші йти на пенсію, хоча компенсацією була дуже висока щорічна виплата від Османської імперії. Однак його син, Владислав Чарторийський, продовжив службу при престолі султана. Він відомий також як Музефер Паша, став губернатором Лівану. Другий з його синів — Адам Чайковський, до речі, дослужився до генеральського звання в лавах армії російського імператора Миколи ІІ.

У ці буремні роки померла друга дружина Чайковського, він одружився втретє з молодою гречанкою. У 1872 році виступив з проханням про амністію у російського царя. Після її отримання — повернувся в рідні краї. У цей час він піддався ідеям панславізму. Тут, для різноманіття, він знову змінив віру — прийняв православ’я. По поверненні в Україну осів у Києві, де писав спогади, літературні твори і активно пропагував ідею об’єднання всіх слов’ян під проводом російського царя Олександра ІІ. Цього разу його погляди не знайшли прихильників. Тоді він на гроші, отримані від російського можновладця, купив собі маєток Борки на Чернігівщині і там провів решту свого життя. Імператор, до слова, став хрещеним батьком дочки Чайковського, яку народила йому грецька дружина.

ОСОБИСТІ АРХІВИ ПОТРАПИЛИ ДО МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

Погляди Чайковського не були типовими для польського шляхтича. Наприклад, Гайдамаччину він пояснив як подію, яка мала місце виключно через інтриги Російської імперії, що своїми провокаціями розпалювала українсько-польську ворожнечу. Національно-визвольну війну він тактично оминав увагою. У ранній період свого життя висловлював погляди про необхідність українсько-польського об’єднання і співпраці з рації спільного історичного спадку і наявності одного ворога — Росії. Деякі дослідники схильні вважати, що Чайковський став натхненником програмного документу Кирило-Мефодіївського товариства.

Чайковський, як згадувалося раніше, також майстерно володів пером і вважається одним з представників української школи польського романтизму — увійшов до плеяди польських письменників, що з любов’ю писали про українські землі. Окремі персонажі його творів стали знаковими для польської культури. Наприклад, герой його твору сліпий співець Вернигора, що в своїх піснях закликав українців і поляків до єднання, пізніше став персонажем творчості художника Яна Матейки, поета Юліуша Словацького, легендарного рок-музиканта Чеслава Неманя. А багато з персонажів і тем, піднятих ним, згодом знайшли продовження в творчості Генріка Сенкевича. Серед його важливих літературних творів варто згадати «Козацькі повісті», «Вернигора — український пророк», «Овручани», «Гетьман України», «Кірджалі».

Шкода, що більшість цих творів не видано українською. Лише в 2020 році в Україні з’явилися переклади окремих його праць. Його твори — це не тільки важливі праці в лоні польської літератури, але й важливі для українців описи їхніх земель, історії і культури, представлені людиною, що добре знала реалії тогочасного українського життя. Чайковський був людиною свого часу, для нього не існувало поділу на суто українську чи суто польську історію. Для нього реалією було відбирання історії української землі як історії рідної йому — полякові Вітчизни.

Однак, попри таку насиченість на події, щось Михайла не вдовольняло в його житті. Чи то його засмутила зрада молодої дружини-грекині. 4 січня 1886 року він вкоротив собі віку пострілом в скроню, тим самим додавши ще один штрих до свого і без того романтичного ореолу. Його поховали в селі Пархимів на Чернігівщині. Відновлена могила існує і донині. Місце поховання визнане і польською, і турецькою владами. Частина особистих архівів Михайла Чайковського потрапила до рук Михайла Грушевського, була ним опрацьована і видана.

Михайло Чайковський, без сумніву, важлива постать як для польської, турецької, болгарської, російської, так і української історії та культури. Він не тільки залишив по собі інформацію про ідеї, які кружляли в той час в інтелектуальних просторах польської і української еліти, не тільки напрацював цінний етнографічний матеріал, він став уособлення нескореності того духу незламності і вільнодумства, який свого часу запалив інший польський шляхтич — Дмитро (Байда) Вишневецький.

Яніна БУТЕНКО
Газета: 
Рубрика: