Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

Художник «звичайних днів»

Доросла мрія про дитинство Наталії Бендус-Петровської
14 серпня, 2003 - 00:00

Чомусь заведено вважати, що діти заздрять дорослим, а дорослі — дітям. Перше — дуже сумнівне, але друге — безумовне. Заздрять, проте, не стільки дітям, скільки дитинству, більше того — дитинству своєму власному, спогади про яке — тема справді нескінченна.

Графіка молодої харківської художниці Наталії Бендус-Петровської — про інше (дитинство). Звичайно, простіше простого сказати, що йдеться про ілюстрування дитячих книжок — і все буцімто стане на свої місця, а особливості творчості художниці самі собою поясняться особливостями жанру. Однак насправді все дещо інакше. Річ у тім, що найбільш характерні роботи Наталії Бендус-Петровської — це ілюстрації до, так би мовити, сучасних казок. Тобто (якщо гранично спростити ситуацію): звичайний хлопчик або звичайна дівчинка гортають незвичайну книгу, або відчиняють не менш незвичайні двері, або, скажімо, залазять на дах, після чого починаються неймовірні й захопливі події в минулому й майбутньому — або в такій собі казковій країні з королями і чарівниками. У спрощеному варіанті герой такої історії бачить усі свої пригоди уві сні (у Михалкова була колись навіть казка «Сон iз продовженням»). Або трохи інакше — всі сплять, а він, герой, раптом прокидається й — бачить те, чого інші не бачили й не побачать ніколи (наприклад, сани Діда Мороза, запряжені оленями).

Але загалом Наталія Бендус-Петровська — це художник «звичайних днів, що незвичайно закінчилися».

* * *

Тут усе не так просто, як може здатися на перший погляд. Річ у тім, що художники, які ілюструють дитячі книжки (й нерідко чудові художники) обходяться тим, що завжди й незмінно перебувають у цій незвичайності. Умовно кажучи, всі їхні дні — багатообіцяючі. Це, звісно, чудово. Але в житті так не буває. Це перенесено в казку «Все обіцяло мені тебе» — або чарівна, але цілком доросла ілюзія, або просто — елементарна нечесність. Принаймні, тоді, коли справа стосується сучасної казки.

Звичайно, зовсім без «незвичайностей» справа не обходиться. Дівчинка на ім’я Тата залазить на дах — подія, м’яко кажучи, неординарна (сама — й то не на дах, а всього лише на горище — лазила один раз, спогадів — на все життя). Місто, яке їй із цього даху відкривається, також все-таки не зовсім пересічне — явно щось старовинне, з флюгерами й башточками, чи то Львів, чи то Таллінн. Це — початок. Власне казка почнеться тоді, коли Тата раптом навчиться літати — й вирушить у подорож (звісно повітряну). Але слід зізнатися, що Тата, яка в повному захваті сидить на даху, цікавіша за Тату, що літає.

Якщо вже заговорили про польоти, то слід пригадати ще про одну гуаш-пастель, героїня якої вдається до цього ж приємного заняття, — щоправда, вже не своїми силами, а з допомогою величезної різнокольорової рибини — навряд чи з акваріума, скоріше, з дивана (де згадана рибина виконувала, напевно, почесну роль диванної подушки). Називається ця робота «Дашчина улюблена риба», і присвячена вона маленькій дочці художниці. Мабуть, головна героїня того, що відбувається, тобто риба, також існує насправді, хоча, скоріше за все, не літає.

«Дашчина улюблена риба» — не ілюстрація. Це — казка, вигадана самою Наталією Бендус-Петровською, можливо, початок або фрагмент цілої серії імпровізованих історій iз тих, які майже всі мами розповідають майже всім дітям, навіть не думаючи якось зафіксувати свої витвори (а якщо надумують, то виходить «Пеппі Довгапанчоха»). З другого боку, це якоюсь мірою квінтесенція всіх звичайних днів, що незвичайно закінчилися, не скута якимись сюжетними умовами, але при цьому вона включає в себе всі улюблені деталі харківської художниці — місто з башточками й флюгерами, нічне небо, величезну затишну м’яку іграшку, довірливу й мрійливу маленьку героїню, чудовий сон.

А ось зовсім інша історія: зимовий вечір, ковзанка, перше кохання, дійові особи — гімназист і дівчинка з муфтою («Ковзанка»). Але, можливо, нескінченний лапатий сніг і світло в будинках і у вікнах карети, що проїждає мимо (все, звичайно ж, відбувається «до 1917 року»), тут набагато важливіші. Так само, як в іще одній історії — також про вечір, але тепер про літній, і також про перше кохання, але тепер про нерозділене. Тепле море, квіти й мерехтливі вогні на далекому березі, й у всьому цьому — вже щось мало не набоковське («Маска»). Проте, як казав Кіплінг, це вже — казка для великих.

* * *

На закінчення — трохи біографії. Наталії Бендус-Петровській майже 29 років. Вчилася в Харкові, спершу — в Художній школі №2, потім — в Харківському державному художньому училищі, на живописно-педагогічному факультеті, потім — у Харківському художньо-промисловому інституті (факультет станкової графіки, підфакультет книжкової графіки). Нині викладає композицію в харківській Дитячій художній школі №1 ім. Репіна.

Оксана ЛАМОНОВА
Газета: 
Рубрика: