Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

«Калинові береги Марії Примаченко»

У стінах Національного музею українського народного декоративного мистецтва розмістилася невелика, затишна і чарівна виставка
5 лютого, 2021 - 11:28
«КОНИК КОСМОСУ»

В експозиції «Калинові береги Марії Примаченко» зібрані твори народної художниці України, присвячені образу калини: «Прийшли лелеки до калини», «Кукурудзяний голуб на калині», «Зозуля на калині», «Калинонька моя», «Калиновий берег».

УЛЮБЛЕНИЙ МОТИВ

«Калина — один із улюблених мотивів української майстрині», — розповідає куратор виставки Олена ШЕВЧУК, науковиця музею. — Адже калина — це символ життя, сонця, батьківської хати. Калина уособлює й саму Україну.

Кущ калини символізує і материнство. Кущ — це мати, а ягідки — дітки. Ця символіка проглядається на картині «Ходить Катерина, на руках мала дитина». Твір є присвятою образу Катерини із поеми Тараса Шевченка.

Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершині котрого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті із потойбіччя. Таких птахів ми бачимо у творах народної художниці із Поліського краю, наприклад, на картині «Кукурудзяний голуб на калині».

У сюжетах Марії Примаченко часто бачимо не тільки стиглі кетяги червоних ягід, а й їхні білі суцвіття, які, немовби дивне мереживо, органічно вплетене в загальну композицію твору. Це символ дівочої краси, нареченої, котра розповідає нам історію свого кохання, пояснює куратор виставкової експозиції.

КОХАННЯ ВСЬОГО ЖИТТЯ

Така історія була й у житті мисткині. «Калинонька моя» — таку назву має картина, яку Марія Примаченко присвятила своєму чоловікові Василю Маринчуку. Ніжні калинові суцвіття на темному тлі й пара лелек як символ вірності й подружньої любові, котрі не можуть надивитись одне на одного... Таким було і кохання Марії Оксентіївни — кохання на все життя.

Вони зустрілися в Києві, у святому місці — Києво-Печерській лаврі. Там були розташовані Центральні експериментальні майстерні, куди Марія приїхала 1935 року працювати на запрошення київської художниці Тетяни Флору. А її земляк, Василь, лейтенант Червоної армії, приїхав до Лаври на екскурсію. Хлопець був родом із Іванкова, але часто бував у рідному селі Марії — Болотні, де мешкала його мати.


«ХОДИТЬ КАТЕРИНА»

Це була доленосна зустріч, яка навіки поєднала два люблячих серця. Обоє була щасливі й закохані. Разом повернулися до Болотні, щоби будувати спільне життя. Марія їхала із Києва визнаною художницею, везла всім подарунки (навіть патефон з платівками!) і головне — коханого чоловіка. Але, як кажуть, не судилося... Молоді навіть не встигли розписатися в сільраді, як почалася Друга світова війна. Чоловіка призвали на фронт у перші ж дні війни. Звістку про народження сина Федора він отримав у березні 1941 року і написав у відповідь: «Нехай син росте щасливим, а я сьогодні п’ятий раз іду в атаку». Із війни коханий так і не повернувся. І Марія Примаченко так ніколи й не дізналася, де його поховано. Ще довго по його смерті художниця не брала пензля до рук, а рана в її серці так ніколи й не загоїлася...

На звороті картини-присвяти Марія Оксентіївна зробила напис: «Калинонька моя... цвіте й цвіте. А ти, друже, не йдеш і не йдеш. Уже буде 40 лет. А тебе усе нєт і нєт. Наверно, приспала земля. Через те тебе нема і нема».

ЗВІРІ В БОЛОТНІ

«На казкових «калинових берегах», створених фантазією самобутньої художниці, живуть і фантастичні звірі — химерні, кумедні, добрі й злі істоти, ніби вісники далеких пращурів. На виставці представлені ранні малюнки майстрині із серії «Звірі в Болотні», створеної в 1936 — 1937 роках. Їхні сюжети навіяні легендами, переказами, забобонами рідного поліського краю», — веде далі Олена Шевчук.

«Смугаста корова», «Зелений слон», «Мавпа-вершниця», «Фантастичний птах з цигаркою» та інші роботи цієї серії — невеликі за розміром малюнки, виконані аквареллю на папері, з яких і почалося сходження нікому невідомої поліської селянки на олімп високого мистецтва і всесвітнього визнання.

Існує міф про те, що буцімто художниця ніколи не бачила звірів, котрих малювала. Буцімто викладачі Центральних експериментальних майстерень у Києві, в яких вона навчалася й працювала (1936 — 1938), умисно утримували народну майстриню від походу в зоопарк, щоб уберегти її від зайвого реалізму.

Вірогідно, що Марія Оксентіївна все ж таки бачила справжнього крокодила, мавпу, лева, адже під час київського періоду учасники майстерні не тільки займалися творчістю, а й відвідували столичні театри, заклади культури.


«КАЛИНОНЬКА МОЯ ЦВІТЕ»

Спочатку свої картини Марія Примаченко ніяк не називала, а своїх персонажів іменувала за кольорами: «Чорний звір», «Коричневий звір», «Червона мавпа». Тому й перші твори художниці мають відповідні назви.

У 1930-х роках ця звірина серія вразила виставкову публіку не тільки Києва, Москви і Ленінграда, але й французькі знавці мистецтва «знімали капелюха» перед творами української мисткині на Міжнародній виставці в Парижі 1937 року.

Є відомості, що серед тих, хто був під враженням від робіт української майстрині, представлених на виставці, були Пабло Пікассо, Марк Шагал, Луї Арагон. Марк Шагал настільки захопився творчістю Марії Оксентіївни, що й собі узявся малювати дивних істот.

СИМВОЛ РОКУ

На виставці можна побачити і символ нинішнього року — фантастичного бичка у виконанні Марії Примаченко. У колекції музею таких картин із зображенням бичків декілька. Один із них — «Синій бик», засіяний зорями, з короною на голові, напередодні 2021 року став окрасою поштової марки, яку випустила Укрпошта.

Помандрувати примаченківськими «Калиновими берегами» музей запрошує всіх охочих до 31 березня.

Марина МАРЧЕНКО. Фото надані музеєм
Газета: 
Рубрика: