Карго-фільм

Прототип головного героя назвав саму ідею зйомок цього фільму «надзвичайно дурною». Жан-Люк Годар (1930), жива легенда світового кінематографа, засновник «нової хвилі», геній монтажу, звик панувати над кіноматерією; самому опинитися в якості персонажа в чужому сумнівному фільмі, з усією очевидністю, для нього неприпустимо.

Мішель Хазанавічус (1967, Париж) прославився завдяки пародіям на пригоди Джеймса Бонда «Агент 117: Каїр — шпигунське гніздо»  (2006) і «Агент 117: Місія в Ріо» (2009) та особливо стилізації під німу комедію «Артист» (2011).

«Молодий Годар» є екранізацією спогадів акторки й письменниці, онуки Нобелівського лауреата Франсуа Моріака Анни Вяземскі (1947—2017) про її спільне життя з Годаром. Вони були одружені з 1967 до 1979 рр. Анна зіграла у восьми фільмах Жана-Люка в його найрадикальніший, маоїстський період, в тому числі в «Китаянці» й «Уїк-енді».

Знімати про ще живу людину, тим паче про таку, як Годар, — неабиякий виклик. Хазанавічус відповів на нього звично — стилізацією. Цього разу, звісно, він «переодягся» під типовий фільм Ж.-Л. Г. кінця 1960-х: з кольоровими титрами; з обривками класичної музики; з довгим панорамуванням під час прогулянки героїв по вулиці; з крупними планами героїні, коли та нічого не робить. Годар витворив подібні прийоми, спираючись на метод «відчуження» реформатора світового театру Бертольда Брехта — коли ідею, ситуацію чи характер осмислюють через непрямі формальні засоби, свого роду авторські коментарі. Так, звичайна річ у п’єсі Брехта — коли герої раптом виходять з сюжету і починають співати пісню, що іронічним чином віддзеркалює події. Такого роду «зонгами» в Годара й слугували титри,  крупні плани, музика, монтажні рішення, тривалі монологи в камеру тощо. В Хазанавічуса теж інколи виходить доволі влучно. Наприклад, Жан-Люк каже Анні: «В житті немає голосу за кадром, який виникає нізвідки й каже: «Анна любить Жан-Люка» — і в наступну мить звучить представницький  закадровий голос: «Анна любила Жан-Люка, але він забагато говорив», а Стейсі Мартін (Анна) на нього реагує. Або розмова про оголену натуру на екрані, котру Мартін і Луї Гаррель (Жан-Люк) ведуть, саме собою, голісінькими. Чи ритмічне, під платівку, що заїла, переключання зображення з негативу у позитив, котре передає пригнічений стан героїв. Таких трюків у картині чимало, і вони змушують серце будь-якого годаромана битися швидше. Але якщо в Годара подібна стилістика спрямована на те, щоб збуджувати інтелект авдиторії, розширювати мову кіна, то в Хазанавічуса вона лишається швидше дотепним візуальним атракціоном.

Головна проблема, втім, не у формотворчості. Гаррель втілює свого персонажа як буркотуна й мізантропа, майстра афоризмів і конфліктів на рівному місці, впертого до самодурства й охопленого мазохістичними сумнівами. Судячи з біографії прототипу, перерахований набір недалекий від істини, хоча йому все одно бракує глибини. Але ось Анна, котра мала б бути рівнозначною Жану-Люку, програє по всіх статтях. Їй віддано чимало екранного часу, вона доповідає всі колізії їхнього нелегкого зв’язку, але як характер не розвивається. В чому драма й гідність Анни, чому вона полюбила Жана-Люка — Стейсі Мартін не показує. Причому ця акторка здатна на більше — згадаймо її роботу у «Німфоманці» Трієра. Схоже, Хазанавічус зрозумів «Німфоманку» винятково в одному аспекті й запросив Мартін тільки власне заради гарного тіла, й завдання поставив — бути тілом і нічим більше. Конфлікт, що мав би рухати історію, таким чином згас ще в зав’язці, бо немає за кого переживати.

Оригінальна назва фільму — Le redoutable — тобто «Грізний», «Страховидний». Це назва підводного човна, передачу про який Годар слухає на початку картини, повторюючи у фіналі «Таким є життя на борту підводного човна «Страховидний»». Жахливий характер ми бачимо. Але човен так і залишився на мілині.

Ще адекватнішою метафорою здається літак із соломи. На островах Меланезії після завершення Другої світової туземці будували такі літаки як частину релігійного карго-культу в надії, що ті повернуться й принесуть процвітання. Ось такий не позбавлений елегантності карго-фільм і вийшов у Хазанавічуса.