Публіка виявляє ненаситну цікавість до всього, за винятком того, що дійсно варто знати.
Оскар Уайльд, видатний ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк, есеїст

Кайдаші XXI століття

Телесеріал «Спіймати Кайдаша» подивилося понад 10 з половиною мільйонів глядачів
27 березня, 2020 - 12:45
ФОТО MEDIANANNY.COM

Газета «День» уже писала  (Сергій ТРИМБАЧ «Про «Україну Кайдашів»», №46-47, (2020) ) про безпрецедентний успіх телесеріалу «Спіймати Кайдаша» (автор сценарію — Наталя Ворожбит, режисер — Олександр Тименко). Безпрецедентний — не заради красного слівця. З 2 березня, з дня старту серіалу на телеканалі СТБ, його подивилося 10 з половиною мільйонів глядачів! (Це офіційна цифра після ефіру, наразі, думаю, вона набагато більше, фб-стрічка рясніє відгуками після переглядів в інтернеті). І сьогодні, коли країна перебуває на карантині у зв’язку з пандемією коронавірусу, а ми спілкуємося з колегами, рідними й друзями, головним чином, в соціальних мережах, хочеться ще раз повернутися до феномену цього проекту. Хоча б тому, що у багатьох з’явилася можливість подивитися те, що не додивилися, прочитати недочитане.

Варто зізнатися, що ми (я особисто, у всякому разі) вже давно припинили ставитися до телесеріалів зневажливо, тільки як до «мила», яке із захватом споживали домогосподарки й пенсіонери. Дійсно, серіали — феномен кінця ХХ і ХХI століть, що заповнює телевізійний час, успішно впливає на свідомість глядачів, що нав’язує їм певні соціальні моделі поведінки. Влада, гроші, гламур, проституція, наркотики, благородні олігархи, щасливі історії клонованих «попелюшок». Згадайте, як за часів «перебудови й гласності», в тій колишній величезній соціалістичній державі, де кінематограф наказав довго жити, з’явилася незліченна кількість «міліцейських», «бандитських» виробів різної якості. Пізніше — мелодраматичних, детективних, медичних, комедійних, містичних... Але все одно вони здавалися продуктом «другої свіжості». І обговорювати їх у пристойному суспільстві було не комільфо. Інша річ якісні зарубіжні телесеріали, які стало можливим дивитися в інтернеті. У першу чергу, звичайно, американські. Навскидку: «Божевільні» (Mad Men), «Картковий будиночок», «Гра престолів», «Гарна дружина», «Фарго», «Молодий Папа», «Новий Папа» і т.д. Або британські — «Абатство Даунтон», «Шерлок», «Віра». Звичайно ж, скандинавські (о, самобутні скандинавські!) — «Міст», «Вбивство», «Ліллехаммер» (список можна продовжувати нескінченно).

А ось з вітчизняною продукцією все якось не складалося. Якщо й з’являлися міцні телесеріали з умовним логотипом «Зроблено в Україні», то назвати їх українськими можна було з дуже великою натяжкою. Головні ролі, як правило, грали розкручені російські актори, в найкращому випадку їхні діалоги дублювалися, найчастіше закон про мову просто ігнорувався. Причини? «...Хто гратиме в серіалах українською мовою? У нас український дубляж чудовий, але акторів, які розмовляють у серіалах українською, слухати неможливо, — прочитала нещодавно вирок нашим артистам сценариста популярного телесеріалу «Нюхач» Андрія Бабика. Ну, і вже неодноразово обмусолену заяву продюсера телеканалу «1 + 1» Олени Єремєєвої про те, що глядачі не сприймають українську мову в мелодрамах, а виключно в комедіях. Можна було б навести як контраргумент приклади міцного професійного кіно, знятого українською за останні роки, але не стану цього робити. За чудових артистів прикро стало. Так вийшло, що за останні півтора місяця я подивилася, як на мене, вісім вистав на кількох київських сценах — у Театрі на Подолі, в «Сузір»ї»та в Театрі на лівому березі Дніпра. Російською грали тільки одну. Чудові роботи Богдана Бенюка, Іри Мельник, Алли Сергійко, Тамари Плашенко, Кості Темлюка, того ж Віктора Жданова, універсального, тонкого гнучкого артиста, що блиснув у черговий раз у ролі Омелька Кайдаша.

У нас немає артистів, які органічно які володіють українською?! Мені здається, ми живемо в різних країнах... Тому, знайомтеся: талановиті, красиві й уже знамениті! Сім’я Кайдашів XXI століття коментує серіал «Спіймати Кайдаша».

ОМЕЛЬКО КАЙДАШ

Віктор ЖДАНОВ, актор Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, ролі в кіно — «Кіборги», «Додому», «Вулкан», «Чорний ворон», «Екс»:

— Мій персонаж у серіалі відрізняється від Омелька, якого описує Нечуй-Левицький у своїй повісті. Він м’якший, добріший, більш замкнутий у собі. Омелько літературний — не такий, він набагато серйозніший, жорсткіший.

Заслуга Наташі Ворожбит як сценариста в тому, що вона змогла виписати героїв серіалу живими, доступними, зрозумілими глядачам. Їм віриш, їхніми проблемами переймаєшся. Глядачі відзначають не штучну, а живу мову персонажів, багато хто впізнає в них себе. Наташа весь час перебувала на знімальному майданчику, стежила за діалогами, щось поправляла, щось просила прибрати. Ми, актори, все одно акомпанували її задуму.

Працювати було комфортно, велику роль в успіху серіалу, напевно, зіграло й те, що ми багато часу спілкувалися поза знімальним майданчиком, обговорювали окремі сцени, просто розмовляли. Це нас дуже зблизило. Багато акторів, яких я раніше не знав, стали для мене справжнім відкриттям. Наприклад, Ніна Набока, баба Параска. Чудова, органічна актриса. Маленька Даринка (Мелашка) дуже виросла як артистка за ці три місяці, це ж її перша роль у житті. Узагалі, акторський ансамбль був підібраний точно, з увагою до кожної окремої долі, і спостерігати за героями в кадрі було задоволенням. Згадайте голову сільради, маму Артема, яке потрапляння в образ! Це Олена Галл-Савальська, ми давно знайомі з нею, працювали разом в театрі. Любов Степанівна Колесникова, бабуся Таньки. Сама Танюха (Юля Врублевська). Наташа Ворожбит так опукло змогла виписати характери всіх персонажів, що в серіалі, по суті, немає головних героїв. За кожним — своє життя, своя історія.

Зараз багато хто питає, чи чекати продовження серіалу? Не знаю. Усе залежить від автора, якщо Наташу Ворожбит вмовлять на цю авантюру, треба буде почитати сценарій, що вона вигадає. Щоправда, Омелька там, вочевидь, уже не буде... Хоча хто знає, поліпшення зі здоров’ям все-таки відбулося. Може, й вибереться... (Посміхається)

МАРІЯ КАЙДАШИХА

Iрина МАК, актриса Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, роботи в кіно — «Темні води», «Доктор Віра», «Арифметика підлості»:

— Хочете вірте, хочете ні, але я не читала «Кайдашеву сім» ю» Нечуя-Левицького і не дивилася ніяких вистав за цією повістю. Так вийшло. Не знаю гіпернаігранності в театрі, якою грішить багато постановок української класики. А коли мене запросили на проби на роль Кайдашихи і я побачила сценарій, не стала робити цього свідомо, хотіла зрозуміти свою героїню сама, без підказок письменника. Як людина я абсолютно не схожа на Марію, багатьох її вчинків не розуміла зовсім, тому вирішила «олюднити» мою героїню, якщо можна так сказати, адже людей однозначно поганих або стерильно хороших не буває, всі це чудово знають. У Кайдашихи є свої «слабкі» місця, свої цінності: всі ніжні сцени (наприклад, вечеря в хаті, коли згасло світло), я грала, згадуючи маму. Її поведінка, інтонації. А грубість, злість, мстивість витягала з акторського багажу. Це узагальнений образ. Така наша професія...

Звичайно, ми не припускали, що серіал буде так чудово прийнятий глядачами. Просто працювали із задоволенням — атмосфера на зйомках була напрочуд теплою, доброзичливою. Молодь дивовижна! Я ні з ким, крім Тараса Цимбалюка, який грав мого старшого сина Карпа, раніше не перетиналася, й була рада знайомству з чудовими молодими акторами. Професійні, й у той же час легкі, веселі. Той же Тарас, наприклад, сам дуже смішлива по життю людина, весь час «колов» мене під час зйомок, іноді навіть доводилося сцени перезнімати, бо неможливо було втриматися від реготу! (Сміється)

Наші персонажі вийшли достовірними й сподобалися глядачам, напевно, ще й тому, що практично всі, хто працював на серіалі, зустрічали подібних людей, ми знаємо українське село не з чуток. Я, наприклад, родом з Вінниці, й у дитинстві щоліта бувала в селі у бабусі, бачила, як сільські жителі розмовляють, як одягаються, як ходять, що їдять...

Після закінчення показу серіалу по телевізору найрізноманітніші люди почали говорити нам теплі слова (мені навіть депутати «стукають» у лічку у фейсбуці, щоб поділитися враженнями (сміється), впізнаючи в героях, в самій історії своїх близьких, знайомих. Звичайно, це приємно.

КАРПО, СТАРШИЙ СИН

Тарас ЦИМБАЛЮК, актор театру і кіно («Останній яничар», «Кріпачка», «Чорний ворон»):

— Як і багато хто, я вперше прочитав «Кайдашеву сім»ю» в школі, і мені історія здалася дуже смішною. Пізніше подивився пару постановок, і вона обросла штампами. Доля української родини в серіалі «Спіймати Кайдаша» — свого роду перезавантаження, реінкарнація. Мені здається, Наташі Ворожбит вдалося вкласти в неї глибокий сенс, побутові конфлікти вилилися в протиріччя свідомості у героїв. З мелодрами з комедійними мотивами до фіналу серіал стає драмою.

Я родом з Корсунь-Шевченківського, він недалеко від Богуслава — Кайдаші саме з тих місць. І я знаю таких хлопців, як мій Карпо, як Кайдашиха, Омелько Кайдаш... Моя тітка з сином жили від нас через хату, і в дитинстві я часто бігав до них, спостерігав, як вони спілкуються. Приземленість, крик, простота, але й турбота, і любов...

Людські стосунки — тонка матерія, і, за великим рахунком, мало що змінилося в світі з часу написання «Кайдашевої сім»ї» (а це 1879 рік!). Мені здається, головний сенс серіалу в тому, що він може навчити кожного з нас багато чого — чути один одного, поважати, самому стати краще.

Ми грали не персонажів, а живих людей, з їхніми пристрастями, «скелетами у шафі», поганим характером, помилками... Напевно, це відчули й глядачі, які його оцінили. Мені було комфортно працювати з Тонею Хижняк (Мотрею), по-перше, тому що ми давно знаємо одне одного, а по-друге, вона — не тільки дуже хороша людина, а й універсальна актриса, працьовита, яка відчуває матеріал.

Крім того, сценарист і режисер давали можливість імпровізувати, і багато слівця в діалогах прийшли з ужитку. Наприклад, коли я говорю Мотрі — «всаджу», «невмєняєма», це з лексикону пацанів з Корсунь-Шевченківського, і глядачі вірять нам, пізнаючи себе в героях.

Узагалі, вся команда, яка працювала на серіалі, відмінна. Для мене відкриттям стала Іра Мак, яка грала мою матір, Кайдашиху. Дивовижна актриса!

Спілкування з нею, Віктором Ждановим, іншими артистами — справжній подарунок долі. І, думаю, для всіх молодих акторів успіх серіалу — стартова точка в професії.

МОТРЯ, ДРУЖИНА КАРПА

Антоніна ХИЖНЯК, актриса («Любов з заплющеними очима»)

— Мене не відразу затвердили на роль Мотрі. Залишилося п’ять дівчаток з 40 претенденток. Сказали, що зателефонують. Минав час, телефон мовчав. І коли я дізналася, що вже почалися зйомки, розбили традиційну тарілку, зрозуміла, що не пощастило. Сказати, що я засмутилася, нічого не сказати. Плакала, депресія була страшна, настільки мені хотілося зіграти Мотрю. І раптом дзвінок просто зі знімального майданчика, просять приїхати. Я зрозуміла, що третього шансу не буде, й потрібно викластися не на 100, а на 200 відсотків! Коли мене затвердили, я довго нікому не говорила, навіть батькам, боялася наврочити. (Сміється) І почався тримісячний творчий «запій», ми репетирували, притиралися один до одного, пропонували сценаристу та режисеру свої ідеї. Мені, щоправда, спочатку пощастило з партнером, Тарасом Цимбалюком, який грав Карпа. Пара склалася, що дуже важливо. Ми були знайомі, нам комфортно працювалося разом: не тільки при зйомках постільних сцен, що само по собі не просто, а й побутових епізодів.

Узагалі, ці три місяці життя — територія щастя. Після закінчення університету (я вчилася в Карпенка-Карого) довго мучилася, не могла себе знайти. Я ж лялькиня, мені на вступних іспитах запропонували подавати документи на цей факультет, щоб все життя не грати «блакитних героїнь»: у мене зріст — метр шістдесят у стрибку! (Сміється) Але і предмети, і викладачі були одні й ті самі, просто на нашому курсі — дев’ять, а не 35 осіб, і я здобула ще одну професію.

Дійсно, в університеті не могла знайти свій матеріал, тільки на капусниках і відривалася — я гумористична людина по життю! (Сміється) І потім — в одному театрі попрацювала, в іншому, по дрібницях щось грала, але так, щоб «душа згорнулася й розгорнулася» не було. Моєю основною діяльністю став дубляж. Не повірите, мені майже тридцять років, а у мене навіть портфоліо немає, мене ніхто не знає. Було дуже прикро.

Тому Мотря (завжди кажу це) стала моїм золотим квитком на шоколадну фабрику, джек-потом! Я відчула жанр — обожнюю трагікомедію! До того ж, на майданчику головними були сценарист і режисер, а не дядько-продюсер, вони обговорювали з нами ролі, сцени, давали можливість імпровізувати. Пам’ятаєте момент, коли Мотря напилася й Кайдаш, проводжаючи її додому, каже: «Ти маленька, а важка...» Мотря відповідає за сценарієм: «Характер важкий...» А я візьми й брякни: «...і кістка широка!» Усе так і попадали! Ми потім кілька дублів робили, не могли заспокоїтися! (Сміється) Не пам’ятаю такої свободи на майданчику, нас не заганяли в жорсткі рамки. Я почувалася, мов акула в морі, яка вчуяла краплю крові, настільки мій персонаж був мені близький як акторці. Подібних дівчат бачила в селі, де по три місяці гостювала влітку, шкільні роки пройшли у Василькові — серед однокласниць теж такі дівчатка були, потім — Українка. А я спостережлива, все в «скриньку» складала, не знаючи навіть, що коли-небудь витягну ці скарби... У мене ніби два життя проходили паралельно: одне — міське, друге — сільське. Знаю і інтелігентних, тонких людей, і жорстких, примітивних міщан. З міксту цих якостей по крупинках і народилася моя Мотря.

Звичайно, допомагали партнери. Мене з перших днів зйомок вразив Тарас Цимбалюк, просто приголомшив своєю органічністю в кадрі! Безсумнівно, Віктор Жданов. Він — великий актор! А як Іра Мак «смачно», об’ємно, неоднозначно грає Кайдашиху. У ній — мої тітки, мої бабусі, всі вони є в Ірі. Хтось сказав, що подібні люди — сіль землі, і це дійсно так.

Багато хто говорить, що серіал сподобався, бо персонажі говорять живою українською мовою — все правильно, у нас в групі були актори з Києва, Львова, Черкас, Маріуполя. Прототипні деталі, суржик, характерний для цих регіонів, увійшли в серіал, глядачі відчувають — це не картонні, вигадані герої, це ми, українці. І, звичайно, Наташа Ворожбит, вона справжній професіонал. Яскравий діамант! Геній у своїй справі, не побоюся цього слова.

Мені здається, серіал «Спіймати Кайдаша» дає можливість подивитися на себе з боку. Як у дзеркало, коли часом приємно, а часом боляче в нього дивитися. Крім того, це привід зібратися біля телевізора всією сім’єю, тому що його дивилися і жінки, і чоловіки, молоді й літні, і навіть підлітки. І мало хто скаржився, що треба перемкнути канал, бо скоро футбол. (Сміється) Важливо, що ми замислюємося після перегляду (а я зараз переглядаю серіал в черговий раз, і вже можу абстрагуватися від того, що бачу себе на екрані), як доля однієї приватної сім’ї пов’язана з долею країни.

ЛАВРИН, МОЛОДШИЙ СИН

Григорій БАКЛАНОВ, актор Нового театру на Печерську, роботи в кіно — «Моя бабуся Фанні Каплан», «11 дітей з Моршина», «Пекельна хоругва, або Різдво Козацьке», «Шляхетні Волоцюги»:

Ми всі добре, чесно, з величезним задоволенням працювали на зйомках серіалу, але такого воістину всенародного успіху не очікували. Напевно, так сталося тому, що ця історія про нас з вами. Хтось впізнає в героях батька, хтось сусіда, хтось невістку. Я — одесит, батьки кажуть, що у родичів, які живуть під Одесою, син — вилитий Карпо.

Серіал починається як комедія, мелодрама, але події, що відбуваються в ньому, не просто розважають, а змушують замислюватися про себе, про близьких, про те, що відбувається в країні. Ми завжди стоїмо перед вибором, жити так, як наші батьки, або вибирати власний шлях. Іноді цей вибір дуже важкий, але необхідно навчитися робити його.

Чи буде продовження?.. Наташа Ворожбит — великий професіонал, цікаво мислячий сценарист. Не знаю, як вирішить вона, продюсери телеканалу СТБ, але мені здається, що історія, розказана в серіалі, цільна, і відкритий фінал (від’їзд мого героя Лаврина на Донбас, в АТО) логічний і дає привід для роздумів.

МЕЛАШКА, ДРУЖИНА ЛАВРИНА

Дарина ФЕДИНА, студентка Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого (майстерня Богдана Бенюка):

— Мелашка — моя перша роль у кіно. Раніше я була лише на кастингу до фільму «Захар Беркут», потрапила в акторську базу, але коли мене запросили на проби в серіал «Спіймати Кайдаша», мій майстер Богдан Бенюк висловив невдоволення: я вчилася на першому курсі, і потрібно було готуватися до сесії. Після сесії кастинг-директор зателефонувала знову, і тоді я зважилася спробувати.

Що цікаво, у Львові, звідки я родом, ми ставили в театральному гуртку «Кайдашеву сім»ю». Подруга написала п’єсу, а я грала Кайдашиху (сміється).

У серіалі ми проживаємо 10 років життя (з 2005 по 2014 рік), школярка Мелашка виходить заміж, народжує двох дітей, закохується в іншу людину, збирається піти від Лаврина — у мене ще немає такого досвіду, але мене оточує багато дорослих жінок, щось для характеру своєї героїні я підгледіла у них, щось підказала фантазія.

Пригадую, як уперше прийшла на знімальний майданчик: я в принципі дещо закрита людина, а тоді взагалі була перелякана. Навколо — відомі, успішні актори, а я нічого не вмію робити. Мені здавалося, вони іронізуватимуть з мене. Виявилося, зовсім навпаки: всі доброзичливі, відкриті абсолютно по-дитячому. Мене це вразило, і потім, по ходу зйомок, я багато чого в них навчалася. У Віктора Петровича Жданова, зокрема. Він зіграв не останню роль у тому, якою вийшла моя Мелашка.

У мене інший діалект, ніж у людей у тій смузі, де відбувається дія серіалу, тут допомагала Наташа Ворожбит, говорила, які мовні звороти варто перефразувати.

Це був прекрасний час і справжня школа професії.

 ЦІКАВО ЗНАТИ

...що 12 епізодів серіалу (10 років життя героїв) були зняті всього за три місяці;

...що будинок і двір Кайдашів побудовані в селі Дерев’яне під Києвом;

...що дочка Віктора Жданова Ксенія пішла по його стопах, вона талановита, самобутня актриса, служить у Театрі на лівому березі Дніпра;

...що Григорій Бакланов не тільки перспективний актор, а й чудовий музикант, грає на багатьох музичних інструментах;

...що у Антоніни Хижняк є маленький син Максим, якого під час зйомок вона ще годувала груддю;

...що сценарист Наталія Ворожбит, режисер Олександр Тименко і оператор-постановник Анатолій Сахно залишили свої камео в серіалі: Наталя — мама Мелашки, Анатолій — її батько, а Олександр — ветеринар;

...що в народі вислів «спіймати Кайдаша» означає «засмутитися», «занудьгувати».

«Капєц», — як підбила б підсумок зухвала Мотря, що полюбилася мені.

Ірина ГОРДІЙЧУК
Газета: 
Рубрика: