Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

Київ літературний

У видавництві «Дух і літера» видано книгу Мирона Петровського «Городу и миру»
3 червня, 2009 - 00:00

Це друге, розширене видання збірки нарисів про відомих літераторів, які колись мешкали в Києві. Написана російською мовою, книга передає одну з головних рис українського менталітету — толерантність, плідне співіснування представників української, єврейської, російської, польської та інших національностей України.

Погляд автора ніби виходить із суті Хрещатика — головного «перехрестя» столиці: «Серед персонажів цієї книги— люди різних політичних та естетичних поглядів, різних національних орієнтацій. Воно й зрозуміло: місто — це культурне перехрестя, місце перехрестя багатьох доріг... Формула римського понтифіка «Містові й світу», поставлена у назву книги... покликана висловити непретенціозну думку про те, що культуро-творчі процеси, що відбуваються у місті, збагачують місце свого перебігу і разом з тим дістаються усім»...

Дослідницький хист відомого літературознавця вдало поєднує наукову точність, за якою можна безпомилково орієнтуватися в датах, встановлених родинних чи дружніх стосунках та адресах помешкання героїв нарисів, і справжню літературну пристрасть. Петровський захоплює читача розумовою працею по співставленню фактів, екскурсами в історію та перетворенню припущень на очевидні докази. Так, розповівши про знайомство Лесі Українки з письменником-емігрантом Євгеном Чириковим, знаючи його схильність до детального перенесення подій свого життя у літературу, автор прагне будь-що знайти слід цього знайомства у творах письменника. Крок за кроком розплутує він клубок із фантазій і фактів, поки не знаходить у романі «Отчий дом» інверсію образу великої Лесі Українки, на той час — ще не знаної поетеси, а просто молодої й вродливої жінки...

Будь-яка особистість викликає повагу, якщо вона прагне до творчості, хоча не завжди їй щастить стати відомою. Тут автор наголошує, що це не зменшує вартості зробленого й допомагає встановити історичну справедливість. Викреслене в радянські часи ім’я Софії Федорченко знаходить завдяки літературознавцеві чільне місце в літературі. Новаторський роман Федорченко «Народ на войне» (1917 р.), написаний у формі полілога, міг би увійти до світової літератури нарівні з творами інших геніальних експериментаторів. Високу оцінку давали цьому роману Олександр Блок, Михайло Булгаков та Сергій Ейзенштнейн. Проте невігластво й агресивність тодішніх привладних діячів, таких, як Дем’ян Бєдний, який очолив кампанію «викреслювання» Софії Федорченко з літератури й бібліотек, не сприяв її славі.

У кожного, навіть маловідомого автора, Петровський підкреслює такі особливості його літературного дару, які вирізняють його серед усіх інших, що сприймається читачем як дорогоцінна знахідка. Разом з автором співчуівєш долі репресованого футуриста Михайля Семенко, який увів в українську поезію металево-урбаністичні ритми, як от: «автомобілібілі бігорух рухобіги ... пути велетні диму сталь».

Переймаючись долею єврейського репресованого поета Лева Квитко, навпаки, цінуєш його інфантильну ніжність, казковість його уявлень — він навіть образ тирана перетворює на улюбленця всіх дітей та дорослих.

У творчості вічно юного Леоніда Кисельова автор знаходить те, що має «рахуватися за літературою, а не за рубрикою «дитяча творчість» і доводить рядками поета. Автор воскрешає голос співака Олександра Вертинського, його спів ніби звучить, коли проходиш по Володимирській, де він народився й де проходило його голодне дитинство. В іншому місці книги можна перенестись на лекцію Корнія Чуковського, на початок минулого століття. Адже, як стверджував Ілля Рєпін: «Його співочий тенор чується і в логічній доповіді ніби задушевна арія чудового співака...»

Мирон Петровський ретельно досліджує будь-які крихітки, що залишила історія, щоб дізнатися про громадянську активність і батьківську мужність засновника Колегії Павла Галагана, витоки подвигу педагога й письменника Януша Корчака, силу віри й зневірення Іллі Еренбурга та Юрія Щербака.

Майстерний аналіз життєвих фактів та творчості відомих письменників додає чимало нового до сторінок їхньої біографії, а часом руйнує те, що вже стало в уявленні про них стереотипом. Автор переконливо розкриває, як тимчасове перебування в Києві залишило своєрідний відбиток у творчості таких відомих митців минулого століття, як Мандельштам, Ремізов, Хлєбніков і Маршак. Присвячуючи нарис певній особистості, Петровський декількома точними фразами змальовує й чимало інших портретів того кола людей, які були з нею у спілкуванні, що створює об’ємну картину епохи або відрізку часу.

Завдяки Мирону Петровському з’являється новий погляд на творчість класика української літератури Максима Рильського, оптимізм якого підсвідомо втілився у темах садівництва, дбайливого вирощування й зростання, настроях, що є такими необхідними для країни і в наш неспокійний час...

Олена ГОЛУБ, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: