Минуло 400 років від дня народження великого іспанця Дієго
Веласкеса. В українських музейних зібраннях зберігається лише одне полотно
художника — портрет семирічної інфанти Маргарити, дочки іспанського короля
Філіпа IV. Портрет належить музею Західного й Східного мистецтва й уже
багато років «годує» цей музей, що розділяє тяжку долю державних установ
культури в Україні: демонстрацію «Інфанти» у нас в країні й за кордоном,
тиражування її зображення музейники вважають виключно своєю монополією.
Та що там тиражування. Кореспонденту «Дня», який звернувся з проханням
розповісти про вояжі «Інфанти» світом за останній час, відповіли беззастережно
відмовою.
Коли ж з'явилася у Києві унікальна картина? Богдан Іванович
Ханенко 1912 року в Берліні на аукціоні гамбургського зібрання Вебера купив
це невелике (80 на 62,5 см) полотно, про яке було відомо, що Вебер купив
його 1892 року у Колнагі, якому воно роком раніше дісталося із зібрання
інфанта дона Себастьяна в По (Франція). 1916 року в журналі «Аполлон» було
надруковано замітку мистецтвознавця Володимира Воїнова, який атрибутував
картину як етюд до великого портрета інфанти 1660 року пензля Веласкеса,
що зберігається в Прадо. Аж до 80-х років усіма радянськими мистецтвознавцями
вона визнавалася як оригінал, а Володимир Кеменов у своїй монументальній
праці «Картини Веласкеса» присвятив їй декілька сторінок найдокладнішого
порівняльного аналізу, намагаючись назавжди «закрити тему». Однак зарубіжним
мистецтвознавцям його докази не видалися переконливими, й до найповнішого
на сьогодні двотомника «Веласкес» німецького видавництва «Ташен» 1996 року,
що опублікував усі безперечні роботи майстра, київська «Інфанта» не увійшла.
Що ж так хвилює в цьому ніжному, перламутровому, дитячому
обличчі, що неначе «пливе» в ніжному серпанку? Чому Веласкес писав дівчинку,
загальну улюбленицю манірного іспанського двора частіше за всіх інших дітей
— шість разів? Маргарита народилася в липні 1651 року, довго залишаючись
дуже маленькою ( майже не росла), а в 15 років стала дружиною віденського
принца Леопольда, якому народила шістьох дітей, і, не доживши до 22 років,
померла від застуди. Придворний королівський художник у галереї її зображень,
серед яких і загадкові «Меніни», спробував втілити в божественній красі
«перлистого» колориту (що згодом став відмінною рисою робіт Веласкеса)
метафору імення «Маргарита» (в перекладі з латині — «маргарита» й є перлина).
Зображення цієї юної персони буквально зачарувало двох
великих іспанців ХХ століття: Пікассо декілька років писав величезний цикл
за мотивами «Менін», а Далі в «Перлині» замість голови Маргарити зобразив
перламутрову кулю.
Вже понад 70 років зачаровує вона й киян, для яких уже
стало доброю традицією всіх приїжджих родичів і знайомих «зводити на Веласкеса»...
Зрештою, що є справжня автентичність у добу тиражу, копії, підробки, імітації?







