Кохання і війна

Три роки тому, коли молода, професійно міцна французька команда російського походження на чолі з Ігорем Лисенком придумала фестиваль VOICES, а його проведення з ентузіазмом підтримало керівництво Вологди, форум відбувся з великим успіхом, хоча, як і належить первістку, не без хвилювань і страхів.

Другий фестиваль мав ще більший резонанс як у професійних колах, так і в глядачів, затвердивши тим самим своє право на існування в європейському кінопросторі й даруючи Вологді славу європейського кіномосту.

Здавалося б, Вологодський форум цього року мав іти як по маслу, але його організатори зіткнулися з несподіваними труднощами. Змінилося керівництво області, і, занурившись у вирішення поточних проблем, урядовці поглядали на фестиваль, як на забаву попередньої влади.

Уже версталася програма конкурсних та позаконкурсних показів, зі смаком і любов’ю підготовлена директором програм Ігорем Гуськовим. Запрошені гості і ретельно підготовлені теми для дискусій круглого столу, які цього разу було присвячено копродукції. («Фокус» цього сезону — Росія — Німеччина.) Це прерогатива арт-директора Коріни Данієлу. Але бюджет VOICES був значно урізаний, ставлячи під сумнів за десять днів до старту саму можливість проведення цього, вже очікуваного кінофоруму.

— Проблема була проста, — розповів генеральний директор фестивалю Ігор ЛИСЕНКО. — Фестиваль не ввійшов у систему наступності, процес передавання влади. Вони просто не дуже розуміли, що таке цей фестиваль. Одна річ — пояснювати, як це важливо, інша — побачити на власні очі. Ми зібрали на «коліні» все, що змогли — третину попередніх бюджетів та, як на мене, цілком гідно попрацювали. Труднощі навчили кращого управління фінансами. Нове керівництво побачило плоди нашої праці, і, гадаю, наступного року ми знову запрацюємо на повну силу. З нашим досвідом управління в кризовій ситуації та нормальним бюджетом майбутнього року ми збираємося вийти на цілком успішний проект з усіх поглядів. При цьому не можу не згадати нашого постійного ключового партнера — «Северсталь», — потужну виробничу структуру, яка не схильна до політичних вітрів. Фестиваль уже зайняв свою культурну нішу в житті країни, наше завдання зараз зробити його привабливим для івент-туризму. В цьому зацікавлені не тільки ми, а й ті, хто в нас повірив — новий губернатор Вологодщини пан Кувшинніков і мер Вологди — пан Шулепов. Не можна забувати і тих, хто в нас повірив, почавши проект «VOICES» з нуля, — екс-глава області пан Позгальов.

І ось «різьблені палісади» Вологди, які обрамовують величний білокам’яний Кремль, де йшли нічні перегляди і денні дискусії та майстер класи. Знамениті монастирі, які створюють «золоте вологодське кільце» довкола міста, якими «пригощали» гостей, учасників фестивалю та численних туристів. Непередавана чарівність Семеново, де нас зустрічали вологодськими співами й танцями, короваєм і смачною місцевою їжею. Класичний затишок будівлі Вологодської філармонії, де проходили прес-конференції, спеціальні концерти й виставка знаменитого фотохудожника Євгена Халдея «Канни. Продовження традицій». Виставка ця була представлена у Вологді відразу після Канн, завдяки зусиллям продюсера Наталії Іванової. За участю дочки фотографа Анни, і з показом документальної стрічки Галини Долматовської «Примітки до минулого». І звичайно ж, вологодські кінотеатри та кінозали Череповця були з ранку заповнені зацікавленими глядачами, які бажають познайомитися і з новим європейським кіном, і з кращими стрічками, які здобули престижні нагороди на нещодавніх фестивалях.

У розмаїтій конкурсній програмі брали участь дев’ять картин. Від російської традиційно-епатажної стрічки Світлани Баскової «За Маркса...», яка в пошуках інтенсивного профспілкового робітничого руху вела частину зйомок у Череповці, до нової української драми Єви Нейман, знятої за мотивами однойменного оповідання Фрідріха Горенштейна «Будинок з башточкою». Від німецьких досліджень Девіда Вненда про привабливі сторони ідеології неофашизму для сучасної молоді у фільмі «Воячниця» — до французької, що побудована на реальних подіях, картини Вінсана Горенка «Винен» з приголомшливим Філіппом Торентом у головній ролі. Гран-прі фестивалю одержав фільм шведського режисера Акселя Петерсена «Авалон». Таке собі родинне кіно по-шведськи, зроблене професійно і з добрим почуттям гумору — антигімн поколінню 1970-х.

Директор програм фестивалю Ігор ГУСЬКОВ зазначив, що «багато кінострічок фестивалю VOICES виявилися об’єднаними єдиною смисловою ниткою. Торік головною стала тема взаємин між батьками й дітьми. Цього разу таких єднальних ниток виявилося дві — кохання і війна. Виявилося, є багато фільмів, присвячених війні та вартих уваги, які відповідають спрямованості фестивалю. Вони сильно відрізняються від кінокартин про війну, знятих раніше. Насамперед, поглядом на війну і переглядом деяких історичних подій».

У позаконкурсному показі тему війни дуже потужно представив фільм Сергія Лозниці «У тумані». І відомий, зокрема, заборонами для телепоказу фільм німецького режисера Ахіма фон Бориса «4 дні у травні». Його представляв співпродюсер та виконавець однієї з головних ролей, російський актор Олексій Гуськов. Попри дуже коротке перебування на фестивалі, він все ж таки дав інтерв’ю для нашої газети. Незабаром читачі «Дня» зможуть познайомитися з ним.

Щороку фестиваль «фокусується» на одній із європейських країн. Першого року це була Франція, другого — Італія, цього разу — Німеччина.

— Нове покоління режисерів із Німеччини, — каже арт-директор фестивалю Коріна ДАНІЄЛУ, — дедалі частіше привертає увагу критиків та кіноманів. Тому ми показуємо фільми таких режисерів, як Фатіх Акін, Крістоф Гогойстер, Крістіан Петцольд, який зняв картину «Барбара», відзначену «Срібним ведмедем» на останньому Берлінському фестивалі. А в ролі музи фестивалю виступає цього року відома німецька акторка і співачка Катя Ріман, в якої багато хто вбачає схожість із великою Марлен Дітріх.

Усі події фестивалю були щільно спресовані в шість днів. Роль глави журі взяв на себе російський режисер Олександр Прошкін, автор знаменитого фільму «Холодне літо 53-го». (Цей фільм було випущено 25 років тому.) Пан Прошкін не лише блискуче впорався з роллю «третейського судді», а й представив глядачам у спецпоказі свою нову роботу «Спокута», за романом Фрідріха Горенштейна. Про його фільми та погляди на кіно й життя у нас відбулася велика розмова, яку незабаром також буде представлено увазі читачів «Дня».