Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Контакти у просторі театру

У Білорусі пройшов Міжнародний молодіжний форум, у якому виступали й українські колективи
16 квітня, 2009 - 00:00
КРАЩОЮ ВИСТАВОЮ ФЕСТИВАЛЮ СТАЛА ПОСТАНОВКА «BACK IN THE USSR» НЕЗАЛЕЖНОГО ТЕАТРУ «АРТ І ШОК» (АЛМАТИ, КАЗАХСТАН) / ФОТО ПРЕС-СЛУЖБИ ФЕСТИВАЛЮ

За чотири роки «М. Арт. Контакт», який придумали й організували в Могильовському драматичному театрі (директор Андрій Новиков), завоював міцну позицію серйозної театральної події. Своєрідність форуму в тому, що тут не просто дивляться вистави, а проводять майстер-класи провідних майстрів театру для молодих акторів; початківці-режисери пробують свої сили у постановках (в екстремальні строки — за три-чотири дні слід поставити міні-виставу, інсценувати фрагменти п’єс); молодіжною редакцією випускається щоденна газета з мистецькою оцінкою подій; а театральні фахівці діляться своїми враженнями від вистав на обговореннях і зустрічах з учасниками форуму...

Мистецтво театрів Білорусі, Росії, України, Казахстану було представлене на «М. Арт. Контакт-2009». У доволі строкатій програмі. І якщо хтось побачить зайву традиційність стилістики 70-х років у викладі теми вистави за пронизливим твором Б. Васильєва «Завтра була війна» Смоленського драмтеатру ім. Грибоєдова, то для когось матимуть разючий ефект відверті форми моновистави з польського «А PART», у якому актриса, оголяючи внутрішній світ своєї героїні, натурально оголюється повністю на сцені.

Звернення до класики було лише у господарів — Могильовського драмтеатру. В іскрометній комедії «Шалений день, або Одруження Фігаро» Бомарше режисер запропонував акторам реально втілити на сцені тему: «Фігаро тут, Фігаро там!», при цьому глибоко сховавши за галопуючим темпоритмом і сценографією, позбавленою характерності, прочитання саме цього твору, щемкі мотиви історії кохання Сюзанни та Фігаро.

Інші вистави форуму були прикладами сучасної драматургії та змальовували дійсність у вельми похмурих барвах. У непривабливе майбутнє запрошував глядачів Московський новий драматичний театр у виставі «Звір» М. Ѓіндіна, В. Сінакевича, в якій така собі дивна сім’я, що вижила після глобальної катастрофи, вже втратила людський вигляд, шукає «вдень з вогнем» людину.

Актуальною лишається тема, піднята у виставі «Емігранти» С. Мрожека Мінського театру «Компанія». Не втрачає злободенності діалог відірваних від батьківщини людей, які представляють протилежні взірці людської психології. Написана на реальних подіях п’єса «Чморік» В. Жеребцова знайшла своє втілення в Харківському «ТЕАТРІ 19» під назвою «Чмо». Не вдаючись до психологізму часто трагічної буденності сучасної армії, творці вистави вибудували схему типових стосунків типових характерів, тим самим позбавивши цю історію «повітря» емоцій, правди переживань. Ще одна українська вистава була з Києва. Мистецька майстерня «Театр маріонеток» показала виставу «Сволоти» (Ніч Ѓельвера) І. Вілквіста. Тут реальність часів зародження фашизму доведена до пронизливості трагедії. Ситуація, що відбувається за стінами будинку, де молодчики зчиняють погроми серед євреїв і дебілів, спроектована на долі двох, зведених обставинами під одним дахом, людей — матері та її хворого прийомного сина. Акторське виконання — на вищому градусі переживання.

Найцікавіше сценічне прочитання отримала п’єса М. МакДонаха «Людина-подушка» в Єкатеринбурзькому ТЮГу. Творчість цього сучасного ірландського драматурга, на відміну від Росії, де він ставиться багато, мало відома в Україні. Його п’єси провокаційні, різкі, несподівані поворотами історій, шокують подробицями характерів персонажів. Сюжет «Людини-подушки», переказаний кількома фразами, начебто й нехитрий. Письменник пише оповідання, у яких вигадує витончені вбивства дітей, і виявляється, що в місті починають траплятися саме такі вбивства. Під час слідства з’ясовується, що їх здійснив психічно хворий брат письменника. Але важливо, як наповнюється цей сюжет. Режисер вистави, витримуючи детективну інтригу, в якій ведеться розслідування цього ланцюжка злочинів, створює крихку психологічну конструкцію пошуку відповідей на найскладніші філософські, основоположні питання через вигадану казку про людину-подушку, яка може допомогти померти. Що є добро, що є зло? Чи морально готувати дитину до трагізму майбутнього життя? Де межі відповідальності Творця за те, що ним створено? Актори працюють філігранно й точно, їм удається передати відчуття стилю нової драми, неординарність авторського погляду. Попри те, що у виставі наголошується думка, що творчість — це лабіринт, із якого навряд чи можна знайти вихід, він позитивний за духом, бо нікого не залишить байдужим, варто тільки постаратися «прочитувати» не лише перший його план, а «копати» глибше. Сценічний МакДонах змусить шукати відповіді на ці незручні, нерозв’язні питання про необхідність вибору, про відповідальність перед тими, хто поряд, про безглуздя власного зла, що примножує всезагальне зло.

Кращою виставою ІV «М. Арт. Контакта» було визнано виставу-спогад «Back in the USSR» Незалежного театру «АРТ і ШОК» з Алмати, Казахстан. Глядачі на дві години повернулися до «світлого» минулого. Про нього розповідали три актриси, їхні персонажі немов зійшли з кадрів кінохроніки радянських часів — у коричневих шкільних формах, у піонерських краватках і комсомольських значках одночасно. З таким самим гіпертрофованим піонерсько-комсомольським завзяттям вони демонстрували характерні прикмети тієї епохи. Структура вистави — низка спогадів шкільного дитинства та юності, в яку актриси «занурюють» глядачів, нібито імпровізаційно, тут і зараз згадуючи щось із тих часів, коли люди внутрішньо підтягувалися перед бюстом Леніна або сповнювалися урочистістю моменту перед фотографією «дорогого Леоніда Ілліча»... Дивовижна вистава вийшла, вона захопила можливостями талановитого сценічного прочитання, пронизливою щирістю. Скільки в ній було гумору та правди про той непростий час, жорсткості й тепла, як органічно і до сліз правдиво створюють актриси свої пізнавані образи, яка сильна за художнім впливом пропозиція переусвідомити прожиті роки, здивуватися через несхожість попередніх і подальших поколінь, різницю їхніх ідеалів.

Символічною стала назва останньої вистави «М. Арт. Контакт-2009» — «Додому» Вітебського національного театру ім. Якуба Коласа. Звичайно, кожен театр має свій будинок, місто, країну, але у нас є ще й спільне минуле. І воно може об’єднати нас на одній великій театральній сцені. Добре, що є місця в нашому колишньому «USSR», де це можна зробити. І гостинний Могильов — серед них.

Алла ПОДЛУЖНА, спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ