Єдина ознака, за якою пізнаємо народ, до того ж ознака незамінна й остаточна – єдність мови
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, доктор філології, професор

Королева української хорової музики

Леся Дичко відзначатиме ювілей концертом у Великому залі Національної музичної академії України
22 жовтня, 2019 - 10:21

25 жовтня відбудеться свято музики. Видатна українська композиторка, народна артистка України, лауреатка Шевченківської премії та мистецької премії «Київ» імені Артемія Веделя, член-кореспондентка Національної академії мистецтв України, професорка Леся Дичко відзначатиме ювілей концертом у Великому залі Національної музичної академії України. Адже саме цей заклад є Alma mater Лесі Василівни. Рівно 60 років тому випускниця музичної десятирічки імені М. Лисенка, Леся Дичко стала студенткою, а п’ять років потому випускницею Київської консерваторії, навчаючись композиторській професії у таких метрів, як Костянтин Данькевич і Борис Лятошинський. І вже 25-й рік поспіль сама навчає в рідному закладі талановиту молодь.

Всі важливі віхи української культури ХХ століття та нинішнього часу неможливо уявити без творчості Лесі Дичко. Її мистецький шлях розпочинався в знакові для української музики 60-ті роки: серед колег того покоління були Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Євген Станкович, Володимир Губа. Тоді молода композиторка вразила нефольклорною кантатою «Червона калина», в якій звернулася до текстів українських пісень ХV—ХVІІ століть. (Юні сучасники навіть не уявляють собі зухвалість і сміливість на той час такого кроку!) У ті ж 1960-ті, ще студентка Леся Дичко експериментувала балетом про творчість художника-абстракціоніста «Метаморфози», який не допустили до дипломного іспиту з тавром «безідейний». Провокативним щодо впливів «імпресіоністів-експресіоністів» сприймалися також її вокальні цикли»Пастелі» й «Енгармонійне» на поезію Павла Тичини.

У 1970—1980-х Леся Дичко збагачує українську музику власним прочитанням давньої історії й національних традицій України. В центрі її творчої уваги — літопис древнього Києва на канонічні тексти (ораторія «И нарекошаимя Киев»), картини Катерини Білокур (однойменні балет і «Фрески»), українська поезія — вокальні твори на вірші Богдана Ігоря Антонича (симфонія «Зелене Євангеліє»), Павла Тичини і Максима Рильського (симфонія «Вітер революції»), Бориса Олійника (кантата «Ода музиці»)...

Ці, як і наступні десятиліття, позначені, насамперед, хоровою домінантою в творчості Лесі Дичко. Саме хорова музика є для неї засобом висловлення  художнього світобачення й життєвої філософії, цариною для втілення творчих задумів і пошуків. Наприкінці 80-х Леся Дичко взяла на себе сміливість відродити давні традиції української літургійної музики, які обірвались на початку ХХ ст. із творчістю Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, Якова Яциневича, Станіслава Людкевича... Літургії, створені Лесею Дичко за всіма церковними канонами богослужіння, повертали втрачений пласт музичної культури. Вже в незалежній Україні вперше у Володимирському соборі з благословення Патріарха Філарета зазвучала сакральна музика сучасного українського автора (та ще й жінки!): це була Літургія №1 Лесі Дичко. Музична культура завдячує їй також оприлюднення невідомого твору Артемія Веделя, який віднайшов вірний супутник життя і творчості композиторки, науковець Євген Махновець: — А. Ведель—Л. Дичко. Духовний концерт «Помолимся лицу Твоему всем сердцем» для хору та оркестру. Відтак, духовна музика стає невід’ємною частиною її творчості, поряд з якою буяють у ній обрядові дійства — хорові опери «Вертеп» і «Золотослов», кантата «Пори року», колядки.

Важко знайти в Україні співочий колектив чи ансамбль, який не виконував би твори Лесі Дичко. Важко також назвати в країні та за її межами хоровий конкурс чи фестиваль, де не брала б участь «хорових справ майстер» Леся Дичко, яку жартома називають «міністром хорової культури України». А відомий польський композитор Ромуальд Твардовський «присвоїв» їй звання «Королева української хорової музики».

«Життя прекрасне!» — любить повторювати Леся Дичко. В її музиці ці слова озвучені теплими, сонячними барвами. Найбільша після музики пристрасть Лесі Дичко — живопис. У композиторки є власна «галерея» музичного живопису, де вона закарбовує свої враження від споглядання зображень архітектурних пам’яток і ландшафтів, шедеврів живопису. Це її хорові «Фрески» — «Іспанські», «Французькі», «Швейцарські», «Фантазії за картинами російських художників», інструментальні краєвиди — «Замки Луари», «Дзвони Арагону». Зрима образність в них настільки яскрава, що балетмейстери створюють за її музикою хореографічні картини.

Все це ви зможете побачити і почути online в ювілейному концерті Лесі Дичко, в якому візьмуть участь камерні хори «Київ» і «Хрещатик», дитячі співочі колективи, Національна капела бандуристів України, солісти Національної опери і Національної філармонії України, а також танцівники Творчої майстерні Алли Рубіної (початок концерту о 19.00 — вхід вільний).

«День» вітає Лесю Василівну з ювілеєм. Бажаємо здоров’я, творчого натхнення і талановитих учнів!

Леся ОЛІЙНИК, музикознавець
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ