Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

Культурологічні мандри

Про трилогію нарисів Збігнєва Герберта
10 квітня, 2009 - 00:00

Нещодавно у видавництві «Дух і літера» побачили світ книжки «Варвар у саду», «Натюрморт з вудилом» і «Лабіринт біля моря». Цю трилогію написав відомий польський поет, есеїст, драматург й публіциста Збігнєв Болеслав Герберт (1924—1998 рр.).

Його твори перекладені майже всіма мовами світу, а критики називали Герберта «кумиром інтелігенції» 70-х років. Його твори надихали волелюбних учасників руху «Солідарність». Протягом життя Збігнєв Герберт отримав численні літературні нагороди: США, Німеччини, Австрії, Угорщини та ін. А в нашій країні тільки в 2001 році з’явився перший переклад його поетичних творів, і лише у 2008-му вийшло перше видання трилогії нарисів видатного польського автора українською мовою. Можна сказати, що нині поет повернувся на Батьківщину, адже Збігнєв Герберт народився у Львові, де навчався й прожив свої перші 20 років.

Переклад трилогії, здійснений Андрієм Пилипишиним із залученням характерних західноукраїнських діалектів, викликає довіру читачів, нібито саме такою мовою народжувались фрази автора. Слушним доповненням перекладача стала викладена ним біографія З.Герберта, яка допомагає зрозуміти текст нарисів у зіставленні з історико-біографічним тлом, на якому вони виникли.

Починаючи з конфлікту родини Гербертів з радянською владою та від’їздом до Польщі в 1944 році, все подальше життя поет присвятив протистоянню тоталітаризму та комуністичній ідеології. Його твори стверджували загальнолюдські й християнські цінності, через що й були заборонені в соцтаборі. Навіть у повоєнній Польщі Збігнєв Герберт мусив писати «у шухляду». Його талант розквітнув у мандрах і близькому знайомстві з культурними надбаннями Західної Європи й Америки. Він роками перебував за кордоном через переслідування в Польщі, куди повернувся майже наприкінці життя.

Знайомлячись із літературним доробком З.Герберта, мимоволі дивуєшся, чому наша країна була позбавлена можливості читати ці твори раніше, адже жодним словом вони не чіпляють політику, соціальні питання або державний устрій. Натомість їхньою домінантою є чисте захоплення культурними надбаннями цивілізації, тими видатними пам’ятками, що збереглися у Європі. Порівняння із варваром поет обрав лише для того, щоб піднести надбання цивілізації на вищий за себе рівень.

Це не пасивне замилування, з яким зазвичай туристи оглядають старожитності, а творча співпраця з вивчення й високого втілення людського духу. Автор не робить винятковою сучасність, оскільки не є прихильником «прогресистського» підходу до історії. Для нього однаково цінними є прояви інтелекту, майстерності й злету на всіх історичних етапах, про що свідчать і печерний живопис, і складна архітектура сучасного міста. Повсякчасна безперервність творчого акту є необхідною умовою існування минулого й майбутнього — через те, що вони взаємообумовлені. Про це Герберт говорить на початку трилогії: «Коли б я мав обрати епіграф для всієї книжки, то переписав би таку фразу Мальро: «Того вечора, коли ще малює Рембрандт, усі славетні Тіні, в тому числі й тіні печерних художників, прикипіли поглядом до тремкої руки, бо саме від неї залежить, воскреснуть вони чи поринуть у новий сон». Поет підкреслює свою спорідненість з вічним вогнем, що має безперервно підтримуватися: «...є в мені пломінь, що мислить».

Збігнєв Гербер — мандрівник, який прагне відкриттів, а не просто оглядин пам’яток історії, й він радо запрошує читачів до співучасті. Нариси — не зовсім пов’язані між собою фрагменти текстів, жанр есе, як ніякий інший, дихає спонтанністю. Тим більш цікаво зрозуміти, що саме поєднало на папері оповіді про картини художника раннього Відродження П’єро делла Франческу й «пропащу» долю ентомолога Яна Свамердама; анекдот про скнарість Спінози й «тюльпаноманію» в середньовічній Голландії; розмір гонорарів митців Золотого віку й докладний бюджет римських завойовників; адвокатський захист справи ордену тамплієрів; сюжети наскальних розписів епохи палеоліту й спомини дитинства автора про уроки латинської мови...

За цією розмаїтою мозаїкою вимальовується тенденція дослідницького хисту, інструмент якої — міцний сплав поезії й прози. В культурології не повинно бути раз і назавжди виставлених дороговказів, будь-яке естетичне захоплення має під собою підѓрунтя, вивчення якого пов’язане з фактами мінливої історії. Гнучкість авторської думки, динамічний аспект дослідження — те, що залишається завжди актуальним, ніби щойно написаним нашим сучасником...

Олена ГОЛУБ
Газета: 
Рубрика: