Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Леся Українка і театр

У Луцьку вперше відбувся фестиваль «Блакитна троянда»
22 квітня, 2009 - 00:00
КУЛЬМІНАЦІЙНИМ МОМЕНТОМ ФЕСТИВАЛЮ «БЛАКИТНА ТРОЯНДА» СТАЛА МОНОВИСТАВА «НА ПОЛІ КРОВІ» СЛАВЕТНОГО ЛЬВІВСЬКОГО «ТЕАТРУ У КОШИКУ» (ЛІДІЯ ДАНИЛЬЧУК У РОЛІ ЮДИ-ПРОЧАНИНА) / ФОТО З САЙТУ «ТЕАТР У КОШИКУ»

Ось уже понад десять років дослідники і шанувальники творчості Лесі Українки згадують про своєрідні ювілеї творів письменниці. У цьому році відзначають 100-річчя драм «На полі крові» і «Йоганна, жінка Хусова». А ще — сто десять і сто років з часу першої та другої постановки «Блакитної троянди» — єдиного театрального надбання у творчій біографії геніального драматурга. Урочисті, але сумні дати. Бо жодна з драм Лесі Українки не може похвалитися щасливою сценічною історією...

Її «Блакитна троянда» фактично провалилась, визначивши на деякий час ставлення до всієї її драматургії, поступово сформувався міф про нібито несценічність Лесиних драм (це, мовляв, драми для читання). Згодом, починаючи свій реформаторський шлях на українській сцені, звернувся до драм Лесі Українки Лесь Курбас, мабуть, чи не єдиний, хто мав шанс створити на сцені конгеніальні літературному першоджерелу твори. Проте, на жаль, часи змінювалися. Надто віддалена у часі, надто інтелектуальна, насичена християнськими мотивами, драма Лесі Українки не вписувалася в новий радянський контекст. У ті часи, хоча Леся Українка була в числі класиків, але можливість ставити її твори чомусь не викликала ентузіазму у театральних діячів. Мляво відзначали чергову круглу дату невиразною постановкою, яка невдовзі зникала з репертуару, — ото й усе. Постійно на сцені була присутня хіба що «Лісова пісня», але не доводиться цьому радіти, адже «прописалася» вона переважно на сценах театрів юного глядача — у версії фольклорно-романтичної казочки.

Порівнюючи творчу історію Лесиних драм з історією, для прикладу, її сучасника Антона Чехова, розумієш, якою має бути історія постановок першорядного драматурга: це сотні різноманітних режисерських версій кожного твору, це постійна присутність у театрах країни і світу, це планка, що будить найсміливіші амбіції найталановитіших людей із театральної сфери. Кажуть, що кожен амбітний актор мріє зіграти Гамлета, так само українські актори мали б мріяти про ролі Дон Жуана, Кассандри, Мартіана, Річарда, Руфіна чи Прісцілли. Бо кожна створена Лесею Українкою драматична роль може стати початком злету якогось акторського обдарування, кожна велика драма поетеси може стати основою для формування видатного режисера. Прикро визнати, але театру Лесі Українки у нас не було й немає досі...

Нині в Україні, як і в цілому світі, шириться аматорський театральний рух, і дуже важливо скерувати його на опрацювання української модерної класики. Може, хоч вони розвіють стійкий стереотип уявлення про неї, що обмежується «За двома зайцями» та «Запорожцем за Дунаєм». Ні Винниченко, що з тріумфом пройшовся сценами Європи, ні Куліш, що разом із Курбасом збирав аншлаги у 1920-ті роки, ні цікава й різноманітна в жанровому аспекті драматургія української діаспори не вписані в культурну свідомість українців як класика, яку неодмінно, хоч раз на життя, треба побачити на сцені. Про Лесю Українку і мови нема: дякуємо Богові, що її спадщина присутня в шкільних програмах. Українська драматургія, якби вона прийшла і заповнила сцени наших театрів, мала б значно більше шансів українізувати зросійщені народні маси, ніж українська книга.

Цього року у фестивалі «Блакитна троянда» взяли участь три аматорські та два професійні колективи (як почесні гості). Не багато, але для початку цілком достатньо, аби постав трамплін для майбутнього руху (фестиваль заявлено як щорічний). Кульмінаційним моментом форуму стала моновистава «На полі крові» знаменитого «Театру у кошику» (режисер Ірина Волицька, виконавиця головної ролі — Лідія Данильчук). Цікаве прочитання геніального твору народжує справжню магію, мистецьке одкровення. Таки є на світі режисери й актори, які розуміють, чого варта Леся Українка-драматург і як вона має втілюватися на сцені. Якщо годинна моновистава, в якій майже відсутня дія і персонажі, єдиною лише напругою слова і внутрішніх станів здатна зачаровувати великий зал і втримувати його увагу без жодного відволікання на стороннє, то що вже говорити про «повнометражну» драматургію Лесі Українки: це невичерпне джерело театральних знахідок і звершень. На жаль, чомусь це розуміння приходить лише до тих, хто має вкрай обмежені можливості. Моновистави (професійні колективи прийшли на фестиваль з двома: моновиставу «Одержима» показувала також Галина Кажан) — це чудово. Але хочеться бачити на сцені різні версії всіх п’єс Лесі Українки, проте багато з них «подужати» малим експериментальним групам надто складно, а то й неможливо.

Що ж до аматорів, то вони молоді, а тому не бояться ризикувати — і в цьому їхня безперечна перевага. У фестивалі брали участь: народний театр «Сім муз» із Ялти (керівник Олександра Вісич), студентський театр «Плетениця» з Рівненського гуманітарного університету (керівник Рая Тхорук) і театр-студія «Гармидер» при Волинському національному університеті ім. Лесі Українки (керівник Руслана Порицька) з драмами: «Щастя», «Йоганна, жінка Хусова», «На полі крові». Це все колективи, які працюють на сцені не перший рік, мають цікавий і складний репертуар, а тому далеко не у всьому вважають себе аматорами. Хіба що театром вони захоплюються у вільний від основної роботи час. Що ж до щирості виконання, наповненості постановок власними творчими ідеями та інтерпретаціями, режисерськими і акторськими знахідками, то ці театри цілком спроможні посперечатися з професіоналами.

Кожна вистава фестивалю варта докладного аналізу — і саме це відбувалося за круглим столом, де в розмові брали участь поважні експерти, професіонали зі сфери театрального мистецтва і наукового середовища — дослідники творчості Лесі Українки. Щось вдалося краще, а щось гірше, щось переконливо прозвучало, а щось не дуже, але факт незаперечний: кожна постановка мала успіх у глядачів. Як визнали експерти фестивалю, всі постановки наближали публіку до геніальної драматургії Лесі Українки, не примітивізуючи і не спотворюючи її. Всі демонстрували бачення цікаве, вдумливе, коректне, але водночас і розкуте, з власним розумінням актуальності творів, дія яких віднесена ще в ранньохристиянські часи.

Варто згадати, що у Волинському національному університеті пройшла наукова конференція з творчості Лесі Українки, і її учасники охоче стали глядачами фестивальних вистав. Це додало відповідальності учасникам і статусності події, оскільки коло поважних і професійних гостей розширилося. Апробація фестивалю відбувалася без найменших попущень аматорам.

Знаковим був другий день фестивалю: він починався і завершувався драмою «На полі крові», охоплюючи кільцем «Йоганну, жінку Хусову» і «Одержиму». Леся Українка, ледве тільки відкривається театральна завіса, починає говорити віщими знаками. Нам би навчитися їх читати...

Марія МОКЛИЦЯ, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments