Проєкт проходить у межах «Карпатської літературної резиденції – 2021» і реалізується за фінансової підтримки Українського культурного фонду.
Учасники «резиденції» – директорка об`єднання Kulturallmende gUG, засновниця та кураторка проєкту "Паперові мости" Верена Нольте, заступник голови Соціально-культурного об`єднання "Польща-Україна" у Познані Ричард Купідура, менеджерка культури й авторка міжнародних, дослідницьких та освітніх проєктів Юлія Овчаренко та менеджерка познанської арт-резиденції "Побратимці" Олександра Кузьміч – ділилися досвідом і роздумами про те, як трансформуються резиденції у новій постковідній реальності. До розмови долучилися цьогорічні учасники Карпатської літературної резиденції та слухачі з України, Австрії та Німеччини.
МІСЦЕ, ЛЮДИ, УМОВИ, ВЗАЄМОДІЯ
Направду, важко не погодитися з тим, що магія творчих резиденцій висновується насамперед із людських стосунків, які народжуються завдяки перебуванню у спільному просторі, переживанню спільних досвідів, які можливі тільки тут і тепер, саме між цими людьми. І тоді зникають «письменницькі блоки», минають творчі кризи та народжуються нові проєкти і сторінки. Верена Нольте зі свого досвіду курування відомої мюнхенської резиденції «Вілла Вальберта» назвала чотири основні складові дійства: місце, чарівна природа, близькість великого міста з усіма його можливостями та стосунки між резидентами. Але цього не досить, мають бути і 4 більш особистісні складові: можливість усамітнення, віддаль від дому та звичного побуту, безтурботність щодо побуту нового та зустріч – із людьми та з невідомим. У собі й в інших.
Саме така зустріч стала ключовою цінністю цьогорічної Карпатської літературної резиденції. Нова локація, старий-новий формат, рекордна кількість учасників і подій. Обидва сезони-заїзди були дуже різними за складом. І ми, організатори, формуючи групи, тривожилися і передсмакували водночас майбутню взаємодію резидентів. 8 людей, почасти знайомих, почасти ні між собою, впродовж 14 днів мали мешкати разом у напівпорожньому готелі на верхівці пагорба, за 3 кілометри від найближчої крамниці, проте з відмінним інтернетом і насиченою подіями програмою. А довкола ще по-літньому зеленіли Карпати, гриби підривали землю просто на готельному дитмайданчику, сонце щоранку проганяло туман, а він щовечора наповзав з обох країв ущелини, де розкинулося Славсько. Кожен з учасників почергово переміщувався між вимірами взаємодії: наодинці з собою та природою; з командою, учасниками та гостями під час офіційних подій; усередині тісного резидентського кола неформального спілкування, яке одні називали «життям мільйонерів», а інші – спробою «гамбурзького рахунку» в літературному світі. І, зрештою, кожен зі нас залишався наодинці зі світом інформації – онлайн-потоки, книги та фільми, привезені з собою, робочі процеси, які не вдалося спинити повністю на час резидентства. Коли змінюється фізично простір навколо, а найближче оточення складають повністю нові люди, які зненацька стають близькими, саме онлайн може виявитися ниткою зв`язку зі звичним життям, навіть якщо досі був джерелом новизни та змін.
Для організаторів він надає нові інструменти. Як підтвердження того до розмови ненадовго долучилася Марія Вайсенбьок з Австрії – резидентка КЛР – 2019, яка працювала в Карпатах над перекладом роману Наталі Сняданко «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма». Її включення підсилило присмак клубної зустрічі резидентів, яка в умовах наростаючої загрози локдауну навряд чи змогла би відбутися без онлайну. Німецький літературознавець і перекладач Александер Кратохвіль із Мюнхена також приєднався до розмови та поставив запитання щодо участі перекладачів у Карпатській літературній резиденції.
«НЕМОЖЛИВО ПОБУВАТИ У ВЕНЕЦІЇ, НЕ БУДУЧИ У ВЕНЕЦІЇ»
Цей приклад учасниці «Мостів із паперу» Ноемі Шнайдер, яка перебуває в цей час на резиденції у Венеції, гаряче підтримала Юлія Овчаренко – менеджерка культурних, освітніх і дослідницьких проєктів, яка активно співпрацювала з «Мостами з паперу» на українському боці. За її слушним зауваженням, варто дотримуватися чіткості понять. Резиденція передбачає фізичну присутність у певному місці та живу взаємодію з людьми. Саме вони витворюють той магічний результат, за який ми цінуємо резиденції.
Чудовим прикладом такої взаємодії поділився Ришард Купідура. Їхня з Богданом Коломійчуком резидентська взаємодія вилилася не лише в появу арт-резиденції «Побратимці», але й написання книжки «Готель «Велика Пруссія», над яким Богдан працював на резиденції у Познані. У 2020 році Ришард переклав цю книжку польською та вона була видана у варшавському видавництві «Агора», зараз він працює над перекладом другої частини «Потяг на Галіцію» і вважає, що вихід цієї книги стане чудовим завершенням 5-річної пригоди, що почалася з резидентських обмінів. «Багато авторів писали про познанський простір, але ніхто інший не представив його в літературі так, як це зробив галицький письменник Богдан Коломійчук», – наголосив Ришард Купідура. Але чи вдалося б це Богданові так блискуче, якби не місяць, прожитий у вежі посеред Старого міста на літературній резиденції?
Саме на нетворкінговій складовій наголошувала й Оля Кузьміч, менеджерка арт-резиденції «Побратимці», що передбачає обмін митцями з міст-побратимів Познані й Харкова. Занурення в мистецький контекст нового місця створює особливі неформальні зв`язки, які тривають значно довше, ніж власне резиденція. Вони виникають із зустрічі – як резидентів, так і організаторів – і народжують нові можливості для усіх. Місяць часу – це багато чи мало? Залежить, для чого. Метою арт-резиденції «Побратимці» є не так створення нових мистецьких об`єктів у цей час, як саме взаємодія, занурення у новий досвід, пізнання резидентами середовища, людей і себе у новому вимірі. Поки триває проект, нові зв`язки виникають між людьми, організаціями, культурними середовищами, і надалі саме з них постають нові проєкти, твори та ідеї.
Можливість цієї вільної взаємодії – найцінніше, що може дати резиденція. Її культурна програма лише дає поштовх до цієї живої взаємодії, запускає ланцюжок реакцій, продукт якого може постати через роки.
НЕ\ОЦИФРОВАНА ІНТИМНІСТЬ ВІДКРИТТЯ
Ковідні обмеження можуть сильно обмежити можливості для такого взаємопроникнення. І «Побратимці», й Карпатська літературна резиденція відчули це на власному досвіді. Закриті картинні галереї, музеї та готелі, заборона публічних зібрань унеможливлюють безтурботне перебування у новому місці, вільне пізнання і зустріч із невідомим. І тут онлайн приходить на допомогу – чимало з наших минулорічних резидентів згадували врятовані презентації книжок і публічні читання, які знайшли свого читача в інтернеті.
«Побратимці» спробували адаптувати формат у часи пандемії: «Резиденційні розмови» митців, які мали працювати в тандемі під опікою менторів. Учасників обирали за тим самим принципом, що і завжди: познанці, що ніколи не були в Харкові, та харків`яни, які ніколи не відвідували Познань. Але неможливо відчути місто, не відвідавши його буквально, ані відчути іншу людину, не сконтактувавши з нею фізично. Учасники-побратимці з різних міст мали показувати одне одному місто: місцевий митець – гостеві. І це потребувало особливої довіри й інтимності: пізнавати місто очима іншої людини, крізь призму її\його досвіду, який однієї миті перетворюється на спільний. І це неможливо перенести онлайн. Принаймні такої думки дотрималися спонсори проєкту, який, сподіваємося, вдасться реалізувати до кінця 2021 році у традиційному форматі.
Але цілком придатно використовувати цифрові інструменти там, де йдеться про активну співпрацю, орієнтовану на чітко вимірюваний результат. Вахтанг Кебуладзе поділився досвідом перекладацької онлайн-резиденції, яка відбулася в 2020 році також за підтримки Українського культурного фонду та була організована Українським ПЕН-клубом. Автори колективної збірки есеїв «Майбутнє, якого ми прагнемо» написали свої тексти заздалегідь, і на резиденції передбачалося зібрати німецьких перекладачів для роботи з цими текстами. За первинним задумом резиденція мала відбутися на могилі Кобзаря та включати лекторій і роботу в тандемах «автор – перекладач». Подію адаптували до онлайн-формату на вимогу грантодавців. Найважче було уявити собі мотивацію фахових перекладачів брати участь в онлайн-резиденції, яка не передбачала буквального перебування на місці та справді живої співпраці. Однак обирали 5 осіб із-поміж 20 заявок. Співпраця вийшла теплою й результативною: книжка перекладена німецькою й авторизована, однак досі потребує фахового літературного редактора. За припущенням Вахтанга, фізичне спільне перебування могло би прискорити процес або ініціювати інакше творче вирішення цього питання значно швидше.
Цифровий світ може стискати відстані й сторінки, долати час і простір, але досі не здатен подолати силу непередбачуваності людської синергії – хаотичної, емоційної, крихкої і надзвичайно тривкої водночас. Майбутнє, якого ми прагнемо і не можемо уникнути, вочевидь, вимагатиме діджиталізувати резиденції так само, як діджиталізуються всі життєві процеси. Записані відеолекції та розмови з авторами КЛР слухають у рази більше охочих, вони роблять це у зручний час і контактують зі спікерами особисто. Але найгостріші питання зринають десь мимоходом – за спільною вечерею чи під час прогулянки. Яка не відбулася б, якби не вчасно показане рекламними алгоритмами оголошення про опен-кол. Простір творчої сили резиденції розростається вшир і вглиб, живі зв`язки тривкішають у соцмережах, розповзаються електронними листами і перепостами, і водночас усі вони ведуть до живого осердя, заради якого і відбувається весь броунівський рух інформації, що ми звемо літературою і життям.
Про події та лекції від письменників під час «Карпатської літературної резиденції» можна дізнатися на сторінці КЛР у Facebook (facebook.com/carpathian.residency) та на ютюб-каналі КЛР.







