Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Львівські казки у Києві

Враження про гастролі Першого українського театру для дітей та юнацтва
21 жовтня, 2009 - 00:00
СЦЕНА З ВИСТАВИ «ПІНОККІО» / ФОТО З АРХІВУ ТЕАТРУ ЮРІЙ ГЛУЩУК І ЛАРИСА ДІДЕНКО — ХУАН І КОНЧИТА У ВИСТАВІ «ОСТАННЯ ЖІНКА СЕНЬЙОРА ХУАНА» ФОТО З АРХІВУ ТЕАТРУ

Здавалося, що високі «хвилі», які здіймали на сцені Київського ТЮГу полотнища легкої блакитної тканини, переливаються в зал, де перетворюються на бурхливі хвилі емоцій глядачів. Усе було так, як і має бути на виставах для дітей: гамірне вболівання за героїв позитивних, неймовірне бажання їм допомогти, попередити про небезпеку, щось підказати. Й нестримні оплески вдячності, коли все закінчується щасливо й казковий Принц закохується в свою рятівницю Русалоньку. Подібна атмосфера панувала й на інших гастрольних виставах львівських гостей — митців Першого українського театру для дітей та юнацтва. Нинішній сезон для колективу особливий: у березні він відзначатиме ювілей. Дев’ять десятиліть тому в Харкові було створено «Театр казки» — перший у світі театр для наймолодших глядачів, до становлення якого, зокрема, були причетні однодумці й вихованці Леся Курбаса. Несподівані зміни сталися в долі колективу, коли радянська влада вирішила подбати про виховання (звичайно, в певному ідеологічному дусі) ще й дітей Західної України — 1944 року театр було переведено до Львова, де він відтоді працює. Сьогодні цей колектив очолює Юрій Мисак — учень відомого майстра режисури і педагога Едуарда Митницького.

ПРО ДОБРО І ЗЛО — ВЕРСІЯ ДЛЯ МАЛЕЧІ

Свої гастролі гості відкривали виставою «Дюймовочка». П’єса київської письменниці Софії Майданської за мотивами казки Г.-К. Андерсена дозволила театрові звернутися до вічної теми протистояння духовних прагнень заземленому, прагматичному животінню без мрії, без здатності замилуватися красою навколишнього світу. Режисерові Романові Вальку та акторам вдалося в сюжеті сучасної притчі поєднати кілька своєрідних жанрових замальовок, що мають прямі асоціації із сьогоденням. Глядачі побачили й агресивних, обмежених у своїх прагненнях мешканців болота в камуфляжному одязі, зосереджену на своєму показному аристократизмі пані Мишинську й претензійне гламурне товариство Хрущів, а також пана Кротовича — такого собі сучасного олігарха з двома охоронцями, що в темному Підземному царстві найбільше дбає про збереження своїх багатств.

Головна героїня вистави «Русалонька», як і в казці Андерсена, приваблювала добротою й безкорисливою жертовністю. Оскільки події п’єси Ніни Гернет спершу розгортаються в Підводному царстві, а згодом на межі моря та суші, головний режисер театру Юрій Мисак і головний художник Дар’я Зав’ялова сповна реалізували свій задум і створили захопливе феєричне видовище з дивовижними мешканцями морського дна.

Здійснена цими ж митцями вистава «Піноккіо» за п’єсою Ігоря Ігнатовича зовсім інша за стилістикою: історію про пригоди дерев’яного хлопчика прямо на очах глядачів розігрують актори мандрівної італійської трупи. Їхній фургон — це додаткова маленька сцена, що дозволяє примножувати число доступних сприйняттю дітей образних метаморфоз.

А наймолодших киян наші гості запросили подивитися музичне шоу «Троє поросят». Сценарій за добре знайомою малечі казкою написала актриса театру — заслужена артистка України Ольга Гапа, котра й здійснила цю постановку як режисер. Трьох головних героїв, які сподобалися глядачам справді дитячою безпосередністю й бешкетами, грали Лариса Діденко, Леся Шкап’як та Марія Самсонова.

ПРО ДОБРО І ЗЛО — ВЕРСІЯ ДЛЯ СТАРШИХ

У гастрольному репертуарі львів’ян були також дві вечірні вистави. Першу з них — «Остання жінка сеньйора Хуана» Леоніда Жуховицького — головний режисер здійснив, щоб повніше реалізувати творчий потенціал акторів старшого покоління, серед яких — Сергій Кустов, Олександр Дейцев, Юрій Глущук. «Скляний звіринець» Теннессі Вільямса (постановка Ю. Мисака) минулого року був дипломною виставою першого акторського набору при театрові. Адже кафедра театрознавства і акторської майстерності Львівського національного університету ім. І. Франка тісно співпрацює з творчими колективами, що дозволяє студентам не тільки отримувати базові гуманітарні знання, а й безпосередньо на практиці пізнавати всі тонкощі майбутньої професії. Тож під час роботи над виставою виконавці головних ролей також брали участь у підготовці її музичного й сценічного оформлення, пошуку костюмів своїх героїв.

У Києві подивитися «Скляний звіринець» прийшло багато саме ТЮГівської публіки — віком від дванадцяти до шістнадцяти років. Певно, акторам Наталі Алексєєнко (Лаура), Ірині Хомин (Аманда), Миколі Данилюку (Том) і Дмитрові Барткову (Джим) часом нелегко було грати, адже підлітки могли перемовлятися, вирішуючи якісь свої питання, чи навіть засміятись не до місця. Але відчувалося: тонкий психологізм п’єси, характери й долі її героїв, переконливо відтворені у виставі, поступово змушували глядачів усе більше поринати в цей умовний сценічний світ, шукаючи аналогій у власних життєвих обставинах і прагнучи знайти відповіді на свої сумніви чи вагання. Цілком закономірний успіх у столичних глядачів був гостям тим приємніший, що підтвердив правильність обраного ними напрямку на створення, крім суто дитячих казок, ще й спектаклів, орієнтованих на підлітків і молодь.

ГАСТРОЛЬНИЙ ОБМІН

Поки львів’яни виступали в Києві, на їхньому сценічному майданчику грали актори столичного ТЮГу. Можливість побувати на таких гастролях вони одержали у свій 85-й (теж ювілейний!) сезон завдяки підтримці Головного управління культури Київської міської держадміністрації. Кожний із театрів набув додатковий досвід, виступаючи перед новою для нього аудиторією глядачів. Порівнюючи два мистецькі колективи, можна сказати, що обидва мають свої набутки й переваги. Скажімо, львів’яни продемонстрували високу культуру сценічної вимови — кожне слово було добре чути навіть в останніх рядах залу. В столиці, на жаль, чимало артистів навіть національних театрів доволі часто, особливо в емоційно напружених сценах, забувають про чистоту артикуляції, через що втрачається іноді розуміння самої суті конфлікту. Зате кияни яскравіші, глибші в створюваних ними образах, проживають їх переконливіше, з більшою енергетичною віддачею. Щоправда, коли знаєш, в яких умовах працюють актори Першого українського театру для дітей та юнацтва, не зможеш дорікнути їм за недостатню самовіддачу. Хіба, граючи навіть оптимістичну дитячу казку, артист може забути, що його зарплатні — лише трохи вищої за мінімальну — не вистачає на забезпечення родини, що заради елементарного виживання треба постійно шукати якогось стороннього підробітку?! Та попри постійну скруту львівські митці все-таки вирішили поїхати на гастролі до столиці, де театр не виступав уже не одне десятиліття. Їм довелося подолати чимало різних труднощів, але нагородою за все став щирий і теплий прийом київських глядачів.

Нині Юрій Мисак шукає спонсорів для різних творчих проектів. Він не боїться взяти на себе повну відповідальність за творчий колектив, про що свідчить проект нового статуту театру. Сподівається й на допомогу мера Львова. У планах колективу — кілька цікавих постановок. Зокрема, обіцяв поставити спектакль на рідній сцені, з якої він стартував у велике мистецтво, й відомий режисер Роман Віктюк. І все це дає надію, що ювілей Першого українського театру для дітей та юнацтва стане справжнім святом для театралів.

Людмила ЖИЛІНА
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ