Надмірна спрага влади призвела до падіння ангелів; надмірна спрага знання призводить до падіння людини; але милосердя не може бути надмірним і не заподіє шкоди ні ангелу, ні людині.
Френсіс Бекон, англійський політик, державний діяч, вчений, філософ і есеїст

Магія досконалості

13 квітня відомому актору театру та кіно Юрію Мажузі виповнюється 90 років
12 квітня, 2021 - 20:42
ФОТО НАДАНЕ НАЦІОНАЛЬНИМ ТЕАТРОМ ІМ. ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Йому дев’яносто, але в нього практично чиста трудова книжка, бо в ній лише один запис: «1953 рік. Київська російська драма — Театр імені Лесі Українки».

Йому дев’яносто, але він донедавна ще виходив до глядача і владно, впродовж  спектаклю магічно приковував увагу до себе, до всього того, що відбувається з його героями.

Йому дев’яносто, але він і нині молодий — як у житті, так і на сцені, — молодий таємницею і прекрасною молодістю великого артиста, тією молодістю, що дається рідкісним служителям Мельпомени і Талії.

Він — це по-справжньому народний артист Юрій Миколайович Мажуга.

СТВОРИВ СЕБЕ САМ І МАЙСТЕРНІСТЬ ПРИДБАВ САМ

Юрій Мажуга — унікальний випадок в акторській справі, приклад артиста, що створив себе сам і майстерність придбав сам, раз і назавжди повіривши в непорушні істини театру психологічної правди, театру душі людської, де в наявності безупинний, тобто постійний, триваючий кожної миті життя артиста на сцені — діалог і проживання.

Життя є життя. І всіх воно крутить, кружляє, обламує, змушує йти на компроміс. Це не я вигадав, це слова одного із самих великих діячів театру століття двадцятого, Володимира Івановича Немировича-Данченка.

Крутило, кружляло воно — життя — і Юрія Миколайовича Мажугу. Але за будь-яких обставин в його душі, в його особистості залишалася деяка таємниця художника, таємниця живої душі, що дозволяла йому у найскрутніші для художника миті не зраджувати вічним законам живого мистецтва театру, залишатися на сцені щирим, щиросердечним, заразливим, людяним, не зважаючи ні на що, — ні на п’єсу, що часом була відверто слабкою, ні на режисера — він часом нічого не міг дати актору, тільки що не заважав, — ні на партнерів, а вони бували і порожні, і безпомічні. І Мажуга їх тягнув за собою, витягаючи, витягаючи... І тоді під час сценічного спілкування з Юрієм Миколайовичем вони ставали мало-мало краще, і про деяких з них згодом можна було майже несподівано  сказати: «А він, виявляється, нічого...»

Одного разу я, здається, назавжди зрозумів для себе, що саме ця якість особистості артиста, ця його родзинка і є талантом — тобто те, що надається Господом Богом, природою, батьками... Талант завжди неповторний, індивідуальний. Неповторним, індивідуальним є Юрій Миколайович Мажуга.

АКТОР СПРАВЖНЬОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО ТЕАТРУ

Величезну повагу викликало ставлення Ю.Мажуги до акту творчості, до репетиції, до всієї системи підготовки вистави. Емоційний досвід ніколи не був проблемою для артиста. Він входив у кожний новий характер поступово, непомітно, ніби розчиняючись у ньому, викликаючи до життя ті чи інші видовищні пристосування.

Звідки, з яких комор своєї емоційної пам’яті брав Юрій  Мажуга свої спостереження, залишається загадкою, як це залишається загадкою, коли ми  згадуємо сценічне життя героїв кожного талановитого артиста.

Юрій Миколайович  життєві спостереження перевтілював на сценічному майданчику на характер емоційний, вулканічний, що виявлялося зненацька, часто вже на стадії випуску спектаклю.

Актор справжнього психологічного театру, Ю.М. Мажуга дуже серйозно ставився до тексту ролі. Він займався ним вдома, між репетиціями, і осягав цей текст самотужки, як і мусить робити справжній артист, опановував його глибокий зміст. Не пам’ятаю жодного випадку, щоб він не знав тексту вже на перших етапах процесу підготовки спектаклю.  

Мажуга — артист внутрішній, глибинний. Через усе життя проніс він віру в театр переживання. Так він просто не міг інакше. Він не міг на сценічних підмостках не витрачатися, не віддавати всі свої нерви і сили, при цьому завжди залишаючись абсолютно свідомим. Він завжди сповідував пушкінське — «Над вымыслом слезами обольюсь...».

Юрій Миколайович  в обставини ролі, в життя героя готовий був повірити відразу, миттєво, негайно, на все сценічне життя вистави. Віра ця водночас і дитяча, і доросла, і наївна, певна, водночас глибоко усвідомлена. Ось тоді і народжувалися мажугінські ролі-шедеври — Городничий («Ревізор» М.Гоголя), Великий Па («Кицька на розпеченому даху» Т.Вільямса), Карналь («Межа спокою» за П.Загребельним), Родіон Миколайович («Старомодна комедія, або З вами небезпечно мати справу...») та Ераст Петрович («У цьому милому старому домі») — обидві п’єси О.Арбузова, Яким («Влада темряви» Л.Толстого), Суслов («Дачники» М.Горького), Кабачков («Добряки» Л.Зоріна, Євдокимов («104 сторінки про кохання» Е.Радзинського), Уїлфред Бонд («Квартет» Р.Харвурда), і багато-багато інших характерів, які не на один рік запам’яталися киянам.

МАЙСТЕР ТЕАТРУ НА ВСІ ЧАСИ

В роботі ми зустрічалися з Юрієм Миколайовичем у багатьох творчих проєктах. Співучасть наша в цих проектах, починаючи з мого дипломного спектаклю «Оберт ключа» за п’єсою Мілана Кундери, де Мажуга прекрасно зіграв безвладного, аполітичного інтелігента, того інтелігента сорокових років ХХ століття, яких так ненавидів Кундера в шістдесятих, — була розподілена раз і назавжди. Він — артист, у подавляючій кількості вистав — перший артист, я — режисер.

Магія досконалості, що супроводжувала артиста все його творче життя, в усякому випадку, що тривала на моїх очах — починаючи з 1963 року, — заслуговує, як на мене, на величезну повагу. Про неї хочеться говорити, писати, вона викликає, принаймні в мене, почуття вдячності. Перед нею хочеться вклонитися, знявши капелюха.

Інтелект, емоція й акторська техніка існують у Юрія Мажуги разом, якимось чином  хімічно з’єднуючись, і хто знає, якої праці це йому коштує, аби створювати й активно підтримувати ці унікальні на наш час акторські якості...

На мій погляд, Юрій Миколайович на театрі — людина глибини, артист саме досконалого знання професії. За ним ніколи не помічалося таких рис, як захопленість від самого себе, зацикленість на собі.

Мені особливо близьке те, що Ю.Мажуга не проміняв джерела істинно психологічного театру на модні і часом вульгарні віяння, не побіг, «задерши штанці», за комсомолом. Зігране ним за всі численні роки ще раз підтверджує, що він майстер театру на всі часи.

Мені здається, що Юрій Мажуга знає про театр, про професію артиста, щось глибинне, і знає це ірраціонально, підсвідомо, тому і сформулювати на словах це знання важко. Але в цьому знанні і полягає магія артиста Ю.М. Мажуги, його унікальність, його привабливість.

І ще — він знає, по-моєму, одну вічну істину, що досконалості немає, є лише шлях до неї повз вершини гір. І він прагнув та й продовжує прагнути, одержимий магією досконалості, виявити нам, перш за все, цю магію досконалості.  

«День» вітає Юрія Миколайовича з ювілеєм, бажаємо міцного здоров’я та оптимізму попри нинішні пандемічні часи!

Михайло РЕЗНИКОВИЧ, генральний директор— художній керівник Національного театру російської драми імені Лесі Українки
Газета: 
Рубрика: