Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Макро- і міні-світи Оксани Одайник

Відома художниця підготувала ювілейну виставку
25 травня, 2007 - 00:00
«У ПАРКУ ЛИЗОГУБІВ»

У будинку на вулиці Філатова — майстерні Спілки художників, добре знані не одному поколінню київських живописців. Тут створювалися й твори творчої династії відомих київських митців Одайників-Двоєглазових.

Сьогодні Оксана Одайник готується до ретроспективної персональної виставки і з’явився привід ще раз переглянути її творчу спадщину — від картин 70-х років до тих робіт, які нині стоять на мольберті. Одайник не боїться ламати звичні канони. Гармонія, внутрішня цілісність і завершеність — постійні складові творчих періодів Оксани. Це самодостатні, цілком автономні світи: залишаючись незалежними, вони взаємно доповнюють один одного.

У Київському художньому інституті її вчителями були професори Олександр Лопухов і Василь Гурін. У «Материнстві», написаному за два роки до закінчення КХІ, тема для полотна — автобіографічна: 1975 року Оксана народила дочку, і весь внутрішній світ молодої художниці зосередився на двох основних завданнях — материнстві і творчості... Вона з успіхом захищає диплом, написавши великоформатне жанрове полотно «Весілля». Аналізуючи період, коли формувалася шкала її естетичного світогляду, Оксана називає імена старших художників, близьких їй за внутрішнім складом, — Вадима і Сергія Одайників, Валерія Лескаржевського, Ольгу Отрощенко.

Більшість її робіт 1970-х років було написано під впливом академічної освіти, але в них уже цілком відчутний індивідуальний авторський почерк. У ці роки Оксана пише цикл «інтер’єрних» робіт, що частково навіяно захопленням малярством голландця Вермеєра Дельфтського: в «Материнстві» не випадково відтворено його «Дівчину з перловою сережкою», і всю колірну гаму цього полотна побудовано на стриманих вохристо-умбрових тонах. У домашній обстановці художниця пише й свою дочку — «Катя біля вікна», а в традиційному інтер’єрі української хати — майстра лозоплетіння, зайнятого своєю роботою — картина «Народний майстер» (цю картину було відзначено на Всесоюзній молодіжній виставці 1980 року за оригінальність авторської ідеї).

Новою точкою відліку для молодої художниці стали поїздки на Чернігівщину. Разом зі своїм чоловіком, живописцем Михайлом Двоєглазовим, Оксана провела декілька сезонів у Седнівському будинку творчості. Робота на пленері серед заливних лук і фруктових садів, річки Снов, парку і будинку Лизогубів, альтанки Глібова чи в погану погоду — в майстерні, з натюрмортною постановкою — давали безцінну можливість «виплеснути» на полотно весь свій багатий творчий потенціал. Виткана з найтонших, вібруючих мазків, золотава «Весна в Седневі» і близька їй за колірною гамою, поетична «Чернігівщина», прекрасний натюрморт «Калина. Седнів» — ці твори вдало поєднують свіжість одномоментного враження і прекрасну реалістичну школу. У цей же період художниця створює і серію пейзажів, присвячених шевченківським місцям, у тому числі картину «В парку Лизогубів», яка зараз перебуває в Національному художньому музеї України. Зображаючи мотив, добре відомий усім митцям, автор зуміла наділити його суто ліричним настроєм: серед густого «мережива» із зелені, що зімкнулася навколо, єдиний просвіт — золотаве західне небо над брамою, гостинно відкритою вглиб саду. У фактурному ліпленні делікатними дрібними мазочками листя немовби оживає, і подих літнього вітерця стає для глядача майже відчутним. Глибоко поетичне трактування пейзажу «В парку Лизогубів» дозволяє вважати його одним із кращих полотен художниці.

Поїздка в Карпати відбилася в чудових натюрмортах і пейзажах. Сухі трави в кухлі на дерев’яному столику просякнуті карпатськими запахами і сонцем, завдяки чому весь натюрморт «Полудень. Карпати» світиться зсередини своїм внутрішнім світлом і теплом. Пейзаж «Гуцульський дворик» — написано в характерній для Оксани теплій гамі золотаво-брунатних відтінків, із глибокими тінями і вібруючими сонячними «відблисками». «Ця робота — один із найкращих творів Оксани Одайник, і можливо саме тому, пейзаж цей досі зберігається в її особистих зібраннях, незважаючи на свою величезну популярність серед любителів малярства, музейників і колекціонерів.

У 1986—1987 роках стався той творчий перелам, який дозволив їй усвідомити себе самостійно мислячим, незалежним митцем. Вона створює етапне полотно — автопортрет «Осіння мить». Автопортрет відводить глядача в абсолютно інший, метафізичний світ. Тут спогади перетинаються з роздумами про сучасність, а можливо, і з мріями про майбутнє.

Цикл кримських робіт відкриває Оксану Одайник у зовсім іншому творчому ракурсі. Пейзажі залишають враження якоїсь таємничої зашифрованості, алегорійності, прихованого бурління стихій. Палітра художниці стає переважно монохромною («Простір» і «Листопад. Гурзуф»), величезну роль відіграють виразна фактурність мазків і напружені світло-тіньові контрасти («Ліхтар. Гурзуф»). Прихована внутрішня ритміка, спонтанна темпераментність кожного мазка пензля, створюють особливий, застиглий у часі поетичний світ, де панує похмуре кримське море і залиті місячним сяйвом кипариси, а на білому столику під нічним небом пахне розкішна хризантема. Серія картин — «Дощ», «Листопад. Гурзуф», «Простір», «Зима в Гурзуфі» та інші з успіхом експонувалися на персональній виставці Оксани Одайник у залах Спілки художників (Київ) і на Міжнародній молодіжній виставці в Манежі, Москва.

... Давно помічено, що у віковому проміжку між тридцятьма і сорока, кожна творча особистість переживає певне переусвідомлення життєвих і естетичних цінностей — відбувається «зміна орієнтирів». Це прорив у інший вимір, підготовка до довірчої бесіди про духовне. У картинах «Джаз», «Містраль», «Дивовижний день» Оксана Одайник за допомогою символів-знаків, що не мають аналога в предметному світі, прагне виразити своє особистісне екзистенціальне переживання.

Згідно з філософом Жілем Дельозом, концепція часу має два аспекти, між якими постійно балансує людина. Це «Хронос» — сучасність, яка переживається нами, і «Еон» — нескінченний тимчасовий ланцюжок крізь наше минуле й майбутнє. Величезні за форматом, яскраві за кольором полотна «Враження», «Кольори», «Містраль» є даниною особистісно-емоційним мотивам, що стали, власне, головним сюжетом полотна. Автор зображає внутрішній стан людини, який неможливо виразити через фігуративне малярство, гранично тісно пов’язане з матеріальним світом.

Тріумф свободи, сплеск радості та внутрішнього визволення («Час відкриття»), тривожні передчуття і пошук втраченої гармонії («Невідомість») — у цих полотнах, власне, абсолютно новаторськи трактовано психологічний стан людини, яка метафорично розчинила своє «я» в атмосфері смутку чи радості. Проте, неважко помітити, що і в абстрактному періоді відчувається певний паралелізм: Оксана Одайник пише полотна, які на новому стильовому «витку» продовжують перекликатися з її улюбленими квітковими натюрмортами: особливо цікаві щодо цього дві однойменні роботи «Аромат квітів».

Створення серії картин, присвячених Ван Гогу, — принципово важливий етап у житті художниці. Для робіт цього циклу характерні широко нанесені живописні шари, неприборкана феєрія кольору, синтез трагізму катастроф ХХ сторіччя і всепереможного тріумфу космічної життєвої енергії. «Вінсент» — не лише вільно трактований портрет Ван Гога, але й еквівалент мальовничого світогляду Оксани Одайник. Картини цієї серії експонувалися на Міжнародній виставці Ла Базар у Тулузі, Франція, 2001 року в галереї Лавра, 2006 року в Фонді сприяння розвиткові мистецтв.

Після абстрактного періоду Оксана Одайник знову повертається до своїх улюблених жанрів: до пейзажу та квіткових композицій. Поїздки на Закарпаття, оспіване в полотнах Вадима Одайника, стали для Оксани джерелом казкових пейзажів, насичених карпатськими квітами і травами. Вона, як і раніше, використовує техніку пастозного малярства, але замість дрібних пуантилістичних мазків, типових для седнівських пейзажів 80-х років, переходить до широкого підкреслено декоративного письма, з фіолетовими тінями і щедрими «фонтанами» неаполітанської жовтої та червоного краплаку, які створюють фактурні виверження на поверхні полотна («Перше враження. Карпати», «Фантазія. Карпати.») Потреба в гармонії — живописній і музичній, властивий художниці панестетизм, знову й знову дарують їй благодатний ґрунт для натхнення. За ініціативою мистецтвознавця Ігоря Верби пейзажі «Дорога в горах» та «Перше враження. Карпати», експонувалися в залах Фонду сприяння розвитку мистецтв і надруковані в каталозі «Коло друзів».

Написані на Полтавщині «Моє літо в Юрках», «Полуденна спека», «Свіжа зелень» — безперечні шедеври чистого імпресіонізму, гідні того, щоб експонуватися в кращих музеях світу. І не випадково вітчизняні мистецтвознавці все частіше пишуть про те, що, коли поставити поряд картини українського майстра і будь-якого з «музейних» французьких імпресіоністів, — з усією очевидністю можна пересвідчитися, що наші митці лише виграють від цього порівняння. Кращі полотна Оксани Одайник перебувають у Національному художньому музеї України, Фонді сприяння розвитку мистецтв, Київському музеї російського мистецтва, особистих зібраннях Олександра Брея та Юрія Козлова, у приватних колекціонерів Росії, Англії, Франції, Японії та США. За ініціативою Фонду сприяння розвитку мистецтв, знято документальний фільм про її творчість (із серії «Життя, освітлене красою»), і ще два телефільми, присвячених усій творчій родині. Символічно, що окрім малярства, художниця спробувала себе в галузі викладання, а також у стихії музичної імпровізації: записала сольний компакт-диск «Українська пісня» з аранжуванням київської рок-групи «Некрополь».

Олена ШАПІРО, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments