Одна із ознак мистецтва - це його нестримний вплив на розвинений інтелект.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

Майстер-клас від Федеріко Гульєльмо

Із 2 до 15 жовтня в Україні проходив V Італійський фестиваль барокової музики (Italia Festival Barocco)
17 жовтня, 2019 - 10:52
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Заходи охоплювали Київ, Одесу, Маріуполь, Чернівці та Львів. Акція відбулася за підтримки уряду Італійської Республіки (програма Vivere ALL’Italiana), Посольства Італії в Україні та Італійського інституту культури в Україні.

Автор ідеї та незмінний арт-директор форуму Нансі Мілезис Романо — професійний диригент та відома у світі дослідниця італійського бароко. Щороку вона запрошує до України відомих виконавців, цікаві колективи, котрі спеціалізуються й досягли певних вершин саме в бароковій сфері. Традиційно партнером фестивалю упродовж усіх п’яти років є Національна музична академія України.

Цьогорічні акції певним чином збіглися в часі з ювілейним ХХХ Міжнародним «Київ Музик Фестом». Своєрідною точкою перетину двох важливих мистецьких проєктів став майстер-клас чудового італійського скрипаля й диригента Федеріко Гульєльмо, який пройшов для студентів та викладачів НМАУ, і став як символічний музичний діалог дружніх культур України та Італії, який відкрив низку діалогів за програмою «Київ Музик Фесту» (Україна — Італія, Україна — Польща, Україна — Австрія).

Наша зустріч відбулася напередодні концерту в Національній філармонії України, де маестро Гульєльмо виступив не тільки солістом, а й диригентом Київського камерного оркестру з програмою «Вівальді: зародження, слава, згасання» (Vivaldi: Origini, fama, declinо), партія клавесина — Наталія Фоменко.

— Розкажіть, будь ласка, чи вперше ви в Україні?

— Ні! Я приїздив два роки тому зі своїм гуртом музикантів «Арте дель Арко» («Мистецтво смичка») на запрошення, як і цьогоріч, пані Нансі Мілезис Романо. Ми давали концерт у Маріуполі.

— Чи сподобався вам Маріуполь? Яка там аудиторія?

— Враження від міста залишилося неоднозначне. Відчувалася якась напруженість. Але я зрозумів, скільки жаги й радості виявляла публіка, слухаючи музику!

— Цього разу ваш гурт теж прибув з вами?

— Ні! Я гратиму соло.

— Яка програма?

— Антоніо Вівальді: «Пори року» та інші концерти, вибрані з різних періодів життя і музичної кар’єри композитора.

— Ви спеціалізуєтеся на музиці бароко?

— Знаєте, я не вірю у спеціалізацію. Музикант має грати й розуміти яку завгодно музику. Щось у нього може виходити краще, щось гірше. Втім, мабуть, більшість моїх слухачів чекає від мене бароко.

— Отже, ваш репертуар включає й сучасну музику?

— Так, але мало, й то дуже прискіпливо відібрані твори.

— Я почула під час майстер-класу, що ваш батько був скрипалем. Ви з родини музикантів?

— Це правда. Мама теж була скрипалькою — ученицею тата. Моя донька також, на жаль, скрипалька...

— Тож ви представник цілої династії. А батько бував в Україні?

— У тому-то й річ! Мій батько — Джованні Гульєльмо. Він першим заново відкрив світові музику великого композитора Джузеппе Тартіні, видавав його ноти в Італії. Дізнавшись про це, Давид Ойстрах написав татові листа, що його я зберігаю донині. У 1970—1980-х роках батько часто бував у Радянському Союзі на запрошення Держконцерту: лист Ойстраха допоміг, відкрив шлях до турне в СРСР. У тому числі тато побував у Києві сорок років тому і грав якраз у Київській філармонії «Пори року» Вівальді з оркестром. Таким чином, твір, як і батькова скрипка, на якій гратиму я, — ті самі (свого часу він придбав її у Відні й використовував упродовж усієї музичної кар’єри). От і не вірте після цього у знаки долі.

З честю маю оголосити, що зараз розпочинається видання повного зібрання творів Тартіні для скрипки в Німеччині. Сподіваємося, що врешті-решт цей видатний композитор здобуде належне визнання і реалізацію на практиці своїх ідей у світі, його музика стане доступнішою для всіх.

— Я почула від вас цікаву думку, що стиль бароко, виявляється, походить не зовсім з Італії?

— Давайте визначимося, про яке бароко ми говоримо. У музиці?

— Так.

— О, Боже! Це складно. Я вважаю, що до народження музичного бароко взагалі слід підходити обережно. Говорячи про цю епоху, ми маємо на увазі першу половину XVII — наприкінці XVIII століть. Що де взялося, ми, як правило, схильні узагальнювати. Про Італію не можна сказати ані «ні», ані «так». Я вважаю — це запліднення від різних культур.

— У тому числі й України?

— Ні. То був період, коли схід Європи тільки приймав щось, а не видавав назовні. У XVIII столітті вже існували гурти мандрівних італійських музикантів, які розповсюджували барокову культуру, бували в різних країнах Східної Європи. Деякі французи виконували цю місію, але меншою мірою, аніж італійці.

Розкажу історію про ту роль, яку відігравали консерваторії в Італії у XVIII столітті. Ми знайшли документи, які містять відомості про те, як проходили тоді заняття музикою в Неаполі, Венеції. Дуже цікаво, що молодь вступала у музичний світ не так рано, як прийнято тепер, — не раніше, ніж у 10—11 років. Відібрані талановиті студенти жили при академіях і п’ять днів на тиждень слухали лекції від маестро. Так створювалася майже родинна атмосфера, то був постійний контакт учня з викладачем, що давало змогу максимально засвоювати матеріал, здобувати знання. Після двох-трьох років такого режиму вдавалося досягти чудових результатів! Висновки спонукають ставити запитання самим собі: чи правильно ми навчаємо музики?

— Ви сьогодні давали дуже професійні та аргументовані поради учасникам майстер-класу. Десь викладаєте?

— Так, давно. На сьогодні — у місті Ровіго, неподалік Венеції. Це маленька консерваторія, але вона високо котирується саме завдяки кафедрі скрипки.

Ольга ГОЛИНСЬКА, музикознавець
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ