Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

Майстер «веселого олівця»

Днями побачив світ другий том Антології української карикатури
26 січня, 2021 - 09:46

Ця книжка присвячена останньому з могікан «веселого олівця» народному художнику України  Анатолію Василенку. Антологію видало творче об’єднання «Архігум» на чолі із заслуженим архітектором України Віктором Кудіним.

Антологія, як відомо, це збірка обраних творів різних авторів. І перший том, виданий клубом «Архігум» як раз і складався з кращих творів   20-ти карикатуристів клубу, серед яких такі визнані майстри «веселого олівця», як Володимир Казаневський, Олександр Євтушенко, Юрій Кособукін і незабутній художник газети «День» Анатолій Казанський та інші. Про це видання, «Архігум 1983—2003. Антологія української карикатури» в інтерв’ю «Дню» розповів Віктор Кудін (№186-187, 2020). Але  для легендарного карикатуриста та пейзажиста Анатолія Василенка «Архігум» зробив виняток, оскільки, на думку Віктора Кудіна, творчість Анатолія Петровича величезна. Як кількісно, так і змістовно. І уособлює собою «документальне кіно українського народу з його гумором, страхами, забобонами та радощами, де підписи до його малюнків виявляються не костурами,як у деяких інших художників,а органічною складовою його художнього всесвіту».

Буває так,що карикатурист знаходить свого персонажа і подорожує з ним протягом усього свого творчого життя,вплітаючи його в пригоди та використовуючи як медіатора. Це інколи теж виходить дуже талановито і цікаво.

Пан Анатолій,безперечно, зовсім по іншому підходить до своїх малюнків.-вони всі різні-кожен зі своїм характером та історією.

— Актори у роботах Василенка,— підтверджує цю тезу соціальна дизайнерка та кураторка Даша ЦАПЕНКО,— люди, анімовані тварини. Часто об’єкти,які мають дуже характерні риси, зображені навиворіт, зсередини. Серед них добряки й негідники,кмітливі й тугодуми, чесні й брехуни,скромні й нахабні,хитрі та винахідливі, розгнівані та розгублені,закохані та розчаровані... Акторів,очима Василенка,рідко можна побачити наодинці,зазвичай вони гуртуються і взаємодіють-розмовляють на вулиці,сміються один з одного в генделику, вбивають один одного в бакалії, кохають(ся), лікують(ся) тощо. Про деяких з них відомі різні деталі: перша дівчина на селі Людка в рожевій сукні в горох, кульгаючий пан Микола з хати по сусідству, бравий офіцер Сидорчук,балакуча Алла Петрівна працює в хлібному з понеділка по середу...

Якщо вдивитись уважно,то в товстому коті, що поблажливо виходить з-під столу,де весілля, можна впізнати свою кішку Мотю, у серцеїдці Людці-своє перше юнацьке кохання, а в офіцері Сидорчуку, можливо, альтернативну версію себе.

Творче надбання Василенка ,вочевидь, заслуговує на збереження для нащадків. Все, що він бачить,автор художньо переносить на папір очеретяною тростинкою, втілюючи в численні ілюстрації, комікси та карикатурах.

Своєю чесністю та самоіронією його роботи викликають  щиру посмішку а також добре пояснюють народну любов та популярність видань,де працює Василенко.

Вихід цієї книги підтверджує,що Анатолій Василенко — людина Ренесансу, який в мистецтві може  майже все. І художню прозу писати.І  картини писати в самих різних жанрах-від натюрмортів до ню і пейзажів.

Додам, що після локдауну в Малому Маріїнському Палаці в Києві і в галереї  Bankhotel у Львові можна буде побачити багато  робіт Анатолія Василенка, який  в передньому слові до  виданої антології в свої 82-а роки не береться підводити підсумки творчого шляху: «Оглядатися не буду. Я ще йду.»

Володимир БОНДАРЕНКО, журналіст-культуролог
Газета: 
Рубрика: