Перші письменницькі спроби Шолома Рабиновича, що згодом
назвав себе Шолом-Алейхемом (у перекладі зі староєврейської це означає
«Мир Вам»), створювалися, як і було усталено, на древньому івриті й були,
на думку критиків, не дуже вдалими, проте, як говорив про свою ранню творчість
письменник, редакторам «було чим топити свої печі».
1883 року Шолом-Алейхем опублікував свою першу повість
на ідиші (розмовній мові європейських євреїв — ашкеназі — заснованої на
німецьких діалектах) «Два камені», яку присвятив дружині Ользі Лоєвій —
своїй колишній учениці, якій він три роки викладав у селі Софіївці на Київщині.
Свою любов до розмовної єврейської мови Шолом-Алейхем висловив
таким чином: «Жаргон (ідиш. — О. С.) — це моя пристрасть, моя друга пасія,
моя idee fixe».
З 1888 року і аж до від’їзду за кордон Шолом-Алейхем створює
блискучі романи «Сендер Бланк і його сімейка», «Тев’є-молочник», «Іоселе-соловей»,
розповідаючи в них про життя народу, віками гнаного й гнобленого. З мудрим
сумом він змальовує світ простих єврейських людей, котрі жили своїми щоденними
турботами, світ Касріловок, Бойбериків, Єгупців — утрачений світ, про який
нині читаєш із щемливою тугою.
За кордоном письменник із любов’ю згадує про Київ, Переяслав
— місто свого дитинства. Дуже зворушливо пише про поезію Шевченка: «Коли
я писав свої вірші, я удень із вогнем шукав «Кобзаря», цю пісню над піснями
Шевченка, і не міг знайти. Я готовий був віддати що завгодно і скільки
завгодно. І лише тепер я бачу, що не помилився б, якби заплатив найвищу
ціну навіть за одну його «Катерину».
Письменник щиро не вірив в органічну суть антисемітизму,
вважав це явище суспільною хворобою, збоченням свідомості. Словами свого
героя Тев’є він запитував: «А що таке єврей і неєврей? І навіщо Бог створив
євреїв і неєвреїв? А якщо вже він створив і тих, і інших, то чому вони
повинні бути такі роз’єднані, чому повинні ненавидіти одне одного?»
Уже коли Шолом-Алейхем жив за кордоном, він із гіркотою
дізнався про процес Бейліса (1913 р.), помилково звинуваченого в ритуальному
вбивстві слов’янського хлопчика. Він пише роман «Кривавий жарт», де називає
антисемітизм злим жартом кольору крові.
1915 року хворий, але маючи величезний потяг до праці Шолом-Алейхем
оселяється в Нью-Йорку. Відчуваючи невблаганне наближення смерті, він пише
заповіт, у якому є і такі слова: «Хоч би де я помер, нехай мене поховають
не серед аристократів, знатних людей чи багатіїв, а саме серед простих
людей, трударів, разом зі справжнім народом, так, щоб пам’ятник, який потім
поставлять на моїй могилі, прикрасив скромні надгробки навколо мене, а
скромні могили прикрасили б мій пам’ятник так само, як простий і чесний
народ за мого життя був окрасою свого народного письменника».
Він пішов із життя у священний для євреїв день — суботу,
13 травня 1916 року. Назавжди закрив свої сумні, свої веселі очі син свого
нещасного і щасливого народу.







