ХI Фестиваль епічної традиції «Кобзарська Трійця», який пройшов у Києві в «Музеї Івана Гончара» 26 та 27 травня та був організований Київським Кобзарським Цехом, окрім майстер-класів, ярмарки, виставок та науково-практичних конференцій, цьогоріч відзначився ще й своїм концертом, на якому до широкого полотна українського епосу, кантів та псальм, творів доби Української революції, трохи було додано ще й барв німецької та англійської стародавньої музики. Так, композитор, поціновувач кобзарської традиції, майстер та педагог Юрій ФЕДИНСЬКИЙ продемонстрував на власноруч виготовленому торбані, як в Англії 400 років тому звучала «їхня кобза та їхній спів». Сам же торбан він вважає за українську барокову лютню. До слова, «День» вже писав про торбан , який «у Польщі вважають українським інструментом, а в Україні — польським».
«Якщо ми цього не розуміємо, що ми будемо розуміти про українські ренесанс і бароко, які й так знищені, а ми маємо ансамбль «Хорея Козацька» та хочемо чути українське бароко, тож виходить, що ми маємо дивитися на загальноєвропейське бароко і розуміти це, інакше ми будемо блукати, і не буде так цікаво», - зауважив американець із українським корінням, який заради удосконалення своїх навичок гри на бандурі приїхав до Києва після розпаду Радянського Союзу.
На фестивалі у виконанні пана Фединського також прозвучала кобза та дума про Марусю Богуславку на бандурі, при чому досить незвично - і справа не в акценті музиканта у прямому значенні слова, а в самій виконавській «подачі» старовинного народного твору.
«Ми не бавимося в кобзарство, ми професіонали»
На думку знаменитого музиканта, мультиінструменталіста, дослідника та просвітника, лідера «Хореї Козацької» Тараса КОМПАНІЧЕНКА, ті форми, в які вклала кобзарство радянська система, яка вправно боролася з українським національним рухом, здобула велику перемогу: «Протягом «Кобзарських Трійць» вже вкотре проводяться наукові конференції. В цих доповідях ми намагаємося розставити цятки над «і», і це дуже важливо, щоби в тому культурному просторі, який ми зараз маємо, не було фальшування, не було підміни понять».
У своєму виступі він торкнувся теми функції кобзарства.
«Я сам був адептом музичної школи, де мені звичайно дали непогану техніку, яка і досі відносить мене до професіоналів - я спеціально на цьому наголошую, бо нещодавно мені на одному з концертів хтось сказав, що ми не бавимося в кобзарство, ми професіонали. Так от я хочу сказати, що ми теж не бавимося в кобзарство - ми професіонали. Це дуже важливо, бо виконуємо функцію, яка покладена на кобзарство. На кобзарство не покладена функція грати Баха. Я дуже люблю Баха, я дуже люблю Ліста... А до чого тут кобзарство? Абсолютно ні до чого. І якщо ми говоримо про переходові форми, так звані, що модерні форми кобзарства, які з'явилися в XX столітті, з яких начебто виводять сучасну генеалогію необандурництва, то я хочу сказати - нічого подібного, я щось не спостерігаю на цьому тлі Василів Ємців... Хтось може мені назвати хочь одного, хто вправно володіє традицією, співає епос, і пише пісні для Голівуду, як робив Ємець, і пише твори високого кшталку? Я такого не спостерігаю. Але амбіцій, апломбу так багато...»
«Первинна функція кобзаря - будити оспалі душі»
Як розповів пан Компаніченко, в добу 20-х років минулого сторіччя було створене неокобзарство, тобто «інтилигентське кобзарств», яке поширилося теж в середовище сліпців, таких як Євген Адамцевич
«Адамцевич начебто не співав традиції, але чому ми, поруч з Ткаченком трепетно до нього ставимося. Тому що він і начебто не співав традиції, але натомість співав «Євшан-зілля», яке всіх зворушувало. Він виконував первинну функцію кобзаря - будити оспалі душі, не бути рабом гріха, бути тим, хто може офірувати, жертвувати», - наголосив він.
Тарас Компаніченко виконав на кобзі «Гей, Вкраїнці, іще наша живе річ святая». Цей твір записано від Ігоря Рачка, а слова приписують Миколі Аркасу - українському культурно-освітньому діячеві, письменнику, композитору та історику, греку за походженням, контр-адміралу російського флоту, який написав першу оперу на слова Тараса Шевченка «Катерина».
Панська бандура та кубанська школа
Другий твір - також доби Української революції - Компаніченко виконав на бандурі роботи Костя Міцевича, який був делегатом Центральної Ради, депутатом (від Волині) Трудового конгресу, був у синьожупанниках як бандурист. Інструмент подарував товариш Міністра закордонних справ Української Народної Республіки Микола Багриновський (і Міністр праці УНР за сумісництвом).
«Це необандура, ми її можемо назвати панською бандурою, тут імітація контргрифу (як на торбані), це мрії про козацький інструмент, це мрії сучасників, які хотіли поєднати в одну школу, що дав Іван Йович Кучугура-Кучеренко, Гнат Хоткевич, і за ним Василь Ємець - це така кубанська школа», - зауважив він та додав, що цей інструмент йому подарував отець Микола з Чикаго, бо він хотів грати «під добу Української революції». Пан Компаніченко зауважив, що неокобзарство виникло та стало через бажання поєднати традицію і створювати нові твори.
На ХI фестивалі «Кобзарська Трійця» також виступали Михайло Хай (ліра), Назар Божинський (бандура), видатний кобзар, педагог та письменник-дослідник Володимир Кушпет (кобза, ліра), Едуард Драч (кобза), Анатолій Шмітько (торбан), кобзар, який відправився на захист країни у сучасній російсько-українській війні Лірник Ярема (ліра, бандура), Сергій Чурай (бандура), бандурист Василь Жованик, який у своєму виконанні «Ой горе тій чайці-небозі» (авторство твору приписують гетьману Івану Мазепі) показав слухачам автентичну співогру, Андрій Селецький (кобза), Тарас Силенко (бандура) та інші... Модерував фестом кобзар, археолог Микола Товкайло.
