У літописців є найстрашніша зброя – замовчування
Павло Загребельний, український письменник, громадський та політичний діяч, Герой України

Найказковіша історія

Балет «Лускунчик» — лідер під час Різдвяно-новорічних свят
29 грудня, 2020 - 11:47
ФОТО НАДАНО НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРОЮ УКРАЇНИ

Популярність балету «Лускунчик» Петра Чайковського практично не має кордонів, ні часових, ні географічних! Із дня першої прем’єри 6 грудня 1892 року в петербурзькому Маріїнському театрі ця чарівна балетна казка на сюжет літературної казки Ернеста Теодора Амадея Гофмана ставилася і показувалася практично на всіх балетних сценах світу! Цю дивовижну виставу скільки не показуй, кожен раз буде аншлаг будь-якої пори року, не кажучи вже про зимові свята!

СВЯТКОВИЙ БРЕНД

Новий Рік на афіші Національної опери України однозначно асоціюється з «Лускунчиком»... А чи завжди було так? Це тільки десь років 10—15 «Лускунчиком» театр проводжає старий і зустрічає новий рік. Важко уявити, але всю першу половину ХХ століття Київ якось обходився взагалі без нього! Вперше «Лускунчик» з’явився на нашій сцені у постановці хореографа Вахтанга Вронського, диригента Бориса Чистякова в художньому оформлені Анатолія Волненка 22 грудня 1956 року, і з того часу став... просто однією з новорічних вистав, не більше. Своєрідним святковим брендом балет стане набагато пізніше.

У цього балету дивовижна біографія. Насолоджуючись сьогодні красою музики «Лускунчика», важко повірити, що для Петра Ілліча Чайковського робота над цим, останнім з трьох балетів, стала справжнім кошмаром. Судячи з листів композитора, таких мук і сумнівів у власних творчих силах він не відчував ніколи раніше. «Лускунчик», замовлений дирекцією імператорського Маріїнського театру на початку 1891року, перетворився «на якісь жахливі гарячкові кошмари». Замовлення збіглося з уже прийнятим Чайковським запрошенням диригувати в концертах з нагоди відкриття Карнегі-Холу в Нью-Йорку. Писати балет він почав вже в дорозі — у потязі, на пароплаві. А на самому початку подорожі композитор дізнався з газети про смерть сестри, яку від нього приховали, щоб не зірвати поїздку. В такому стані духу він «відчував повну нездатність відтворити в музиці казковий Конфітюренбург». Цілий рік витрачений на боротьбу почуттів і обов’язку, і поступово робота все більше захоплювала композитора. Туга і ностальгія були частими супутниками народжуваного балету, якому судилося стати, мабуть, найсвітлішим, святковим і життєствердним з подібних собі.

Сценарій «Лускунчика» розробив Маріус Петіпа, але через важку хворобу поставити його не зміг, а доручив постановку Льву Іванову. «Занадто розкішна», за словами Чайковського, прем’єра мала колосальний успіх і, як завжди, неоднозначну критику. Втім, лайка в пресі не засмучувала композитора, який в питаннях творчості ніколи не керувався актуальними міркуваннями, а як справжній провидець писав на століття. Найкращі хореографи зачаровувалися музикою і сюжетом «Лускунчика», створивши свої сценічні версії балету: В. Вайнонен, О. Горський, Ф. Лопухов, Ю. Григорович...

КИЇВСЬКІ ВЕРСІЇ

Перша київська трьохактна постановка Вахтанга Вронського 1956 року, створена на лібрето Петіпа і Вайнонена відрізнялася тим, що партії дітей — Маши й Франца Штальбаумів та їхніх маленьких гостей — у першій дії виконувалися учнями хореографічного училища. Друга дія — то битва з мишами і перетворення ляльки-лускунчика на принца. Третя — то казкове царство і... прокидання у добре знайомому, але вже невловимо зміненому світі. Хореографу вдалося вирішити складне завдання — перетворити маленьку дівчинку з першої дії на дорослу дівчину, якою вона бачить себе в своїх романтичних мріях. Фокусник Дроссельмейер трактувався не як гофманський загадковий чаклун, якого жахаються діти, а як добрий різдвяний дідусь, який їх розважає. То була дитяча казка, світла і яскрава.

Анатолій Шекера, приступаючи до своєї постановки, прем’єра якої відбулася 31 грудня 1972 року, виходив з того, що «Лускунчик» не має сталої редакції і «завжди чекає свого Колумба». У першій дії він взяв за основу версію Юрія Григоровича, філософські роздуми  якого про недосяжність ідеального щастя, романтичні рефлексії перетворили нехитре дитяче свято на класику ХХ століття.  А. Шекера вивів героїв з гофманського часу і місця дії, доповнив хореографію своїми оригінальними пластичними рішеннями, які часто межували за складністю з акробатикою. Постановка відрізнялася не зворушливістю, а наповненістю її містицизмом і таємничістю, чому сприяла сценографія космічно-символічна Юрія Білоненка.

Віктор Литвинов у 2004 році (прем’єра — 11 листопада) створив у декораціях Марії Левитської абсолютно оригінальний, дуже ігровий балет, наблизивши сюжет до Гофмана і довівши дитячий сон до втілення: в фіналі вистави Марі Штальбаум в реальності зустрічає Принца зі свого чарівного сну (і це, за лібрето реаліста В. Литвинова, був племінник Дроссельмейєра). Родзинкою вистави було введення у партитуру Чайковського поряд з танцями світу українського гопака, для чого використали музику Чайковського ж — Гопак з його опери «Мазепа». А ще балетмейстер разом з диригентом В. Кожухарем переформатували музичний матеріал балету, винісши у фінал центральне па-да-де, хореографічно розкривши драму, закладену у спадній гамі адажіо, за якою всі впізнають «Лускунчика» — саме під неї Принц знов перетворюється на потворну ляльку на очах у Марі, її прекрасний казковий сон закінчується кошмаром, але лише для того, щоб реальність невдовзі подарувала справжнє диво зустрічі з мрією. Сон був пророчим!

У 1986 році блискучий класичний танцівник, істинний Принц балетної сцени Валерій Ковтун дебютував як хореограф своєю постановкою «Лускунчика», якій судилася довге сценічне життя. Разом з ним працювали диригент-постановник Аллін Власенко, художники В’ячеслав Окунєв та Ірина Прес. З невеликою перервою вистава не сходить зі столичною сцени вже чверть століття, а з гастролями об’їздила, здається, весь світ. Цікаво, що на гастролі «Лускунчик» їздить саме у цих декораціях, а щоб не залишати киян і гостей міста надовго без улюбленого балету відновлена в 2005 році постановка на сцені Національної опери України йде в декораціях і костюмах Марії Левитськоі, яка розробляла сценографічно сюжет цієї новорічної казки і в 1997 році разом з Віктором Литвиновим і Джоном Пікликом в Канаді, і в 2004 —  на київській сцені. Її оригінальний стиль органічно поєднався з хореографією В. Ковтуна, і стара, гаряче улюблена публікою вистава заграла новими фарбами, казкові герої, знайомі з дитинства — Клара і Принц-Лускунчик, Дроссельмейер і Фріц, Мишачий король і ляльки — цілком обжилися в новій обстановці. Саме ця лірико-романтична постановка про переможну силу любові, про торжество добра над злом, про світлі мрії чекає своїх прихильників і нових глядачів на Новорічно-різдвяні свята.

У грудні — січні «Лускунчик» Національна опера демонструє по дві вистави на день (о 12.00 та о 19.00).

ТІЛЬКИ ФАКТИ

Безліч найкращих танцівників, справжніх зірок Київського балету протягом історії постановок «Лускунчика» виконували головні партії на рідній та зарубіжних сценах: Є. Єршова, О. Потапова, В. Потапова, А. Гавриленко, І. Лукашова, Р. Хилько, Л. Сморгачова, В. Калиновська, Е. Стебляк, Т. Таякіна, І. Задаянна, Н. Лазебнікова, Т. Білецька, Т. Боровик, Г. Кушнерьрова, О. Філіп’єва, Я. Гладких, Г. Дорош, Т. Голякова, Н. Домрачева. К. Ханюкова, Я. Саленко, К. Алаєва, Т. Льозова, К. Кухар, Н. Мацак, О. Голиця, О. Шайтанова, Ю. Кулик, Ю. Москаленко, О. Скрипченко, Г. Муромцева (Маша, Клара); М. Апухтін, А. Бєлов, Р. Клявін, Ф. Баклан, М. Новиков, В. Парсєгов, В. Ковтун, В. Некрасов, С. Лукін, М. Прядченко, В. Рибій, В. Федотов, В. Яременко, В. Волошин, К. Костюков, О. Ратманський, Є. Кайгородов, М. Чепик, О. Гамаюнов, А. Дацишин, Г. Жало, Д. Матівієнко, А. Гура, В. Іщук, Я. Саленко, С. Сидорський, Д. Недак, Я. Ваня, С. Клячин, С. Кривоконь, О. Скулкін, О. Стоянов, М. Сухоруков (Лускунчик-принц).

До речі, це глядачам свято, а артистам будні, та ще й подеколи суворі, особливо ранком 1 січня...

Зазирнемо ще трохи назад, наприклад, у 1946, післявоєнний рік. 1 січня ввечері в театрі давали комічну оперу «Корневільські дзвони». У неї цікава історія: кияни вперше почули її ще у 1880 році, потім її ставили у 1913-му. У червні 1941-го, перед самою війною, відбулася генеральна репетиція нової постановки, але прем’єра її — лише 4 лютого 1945 (хоча під час окупації опера йшла у Великій київській опері, як називався тоді наш театр).

Завершили 1946 рік і розпочали 1947 прем’єрою (!) балету «Раймонда» у постановці Сергія Сергєєва. У розкішних декораціях, створених Михайлом Бобишовим, танцювали легендарні артисти: Антоніна Васильєва, Зінаїда Лур’є, Віра Камінська (Раймонда), Микола Апухтін, Олександр Бердовський, Анатолій Бєлов (Жан де Брієн), Микола Іващенко, Олексій Підгайний, Олександр Сегаль (Абдерахман).

У 1950-х в перший день року давали оперу «Наталка Полтавка», балети «Маруся Богуславка», «Коппелія, «Лікар Айболить». У 1960—1970-х додалися «Попелюшка», «Кіт у чоботях», «Білосніжка та семеро гномів», «Чіполліно». 1987-го першою виставою року була «Муха Цокотуха». Зимові канікули у учнів хореографічного училища часто розпочиналися лише після концертів, які давали ранком 1 січня. Не позаздриш їхнім батькам і педагогам...

А уявіть ранок 1 січня 1970 року: іде балет «Лікар Айболить». Більшість танцівників у масках тваринок, які йдуть на прийом. Серед них слоник, у якого болять зубки: передні ноги — один артист, задні — другий. «Задні ноги» сідають на пеньок, поки йде лікування, по закінченні якого слоник повинен йти зі сцени. «Передні ноги» починають рухатися, але «задні» все сидять, як не смикаються передні. Вже ведучий режисер панічно махає руками з-за куліс, та марно — «задні ноги» заснули, аж захропіли. Тоді «переднім ногам» довелося їх гарненько пхнути, аж тоді тільки слоник пошкутильгав зі сцени.

Лише з 1994 року 1 січня гуманно стає вихідним днем, та не назавжди — 1 січня 2021 театр і «Лускунчик» чекають своїх гостей!

Лариса ТАРАСЕНКО
Газета: 
Рубрика: